"10" жовтня 2016 р.Справа № 916/2140/16
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1,
від відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях” до Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) про стягнення заборгованості в сумі 166183,28 грн., -
В засіданні суду 30.09.2016 р. оголошувалась перерва до 10.10.2016 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Державне підприємство водних шляхів „Укрводшлях” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) про стягнення заборгованості за надання послуг самохідною завознею „СЗ-22” щодо зняття та укладення якорів згідно договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п) в сумі 166183,28 грн., посилаючись на наступне.
В межах договору на надання послуг самохідною завознею «СЗ-22» щодо зняття та укладання якорів від 23.12.2014 р. №116-В-БДФ-14 (162п) ДП „Укрводшлях” було надано послуги Білгород-Дністровській філії ДП „Адміністрація морських портів України» на загальну суму 256980,60 грн. При цьому з боку Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України” було підписано акт № 1 за листопад 2014 (1) року на суму 59886,86 грн. та акт №1 за листопад (2) 2014 року на суму 30910,46 грн., також за вказаними актами було сплачено суму 90797,32 грн.
Проте, як зазначає позивач, в порушення норм чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-14, до цього часу Білгород-Дністровською філією не підписано та не оплачено декілька актів наданих послуг в межах договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п), а саме: акт № 1 за листопад (3) 2014 року в сумі 46438,28 грн.; акт № 2 за грудень (1) 2014 року в сумі 59890,54 грн.; акт № 2 за грудень(2) 2014 року в сумі 59854,46 грн. без зазначення будь-яких належних правових підстав.
Як вказує позивач, після надання послуг по договору ДП „Укрводшлях” направило до Білгород-Дністровської філії ДП «Адміністрація морських портів України» оригінали актів приймання виконаних послуг для належного оформлення. Однак, Білгород-Дністровська філія оригінали підписаних акту № 1 за листопад (3) 2014 року, акту № 2 за грудень(1) 2014 року, акту № 2 за грудень (2) 2014 року не повернула. Таким чином, позивач вказує, що у ДП „Укрводшлях” наявні є лише копії вказаних актів за підписом представника Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України”.
Так, ДП „Укрводшлях” листом від 22.09.2015 р. № Пр/10-08/111 направило до Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України” два екземпляри актів звірки взаємних розрахунків, та звернулося з проханням повернути по одному екземпляру підписаних актів наданих послуг по договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п) та акту звірки взаємних розрахунків, а також, враховуючи наявність взаємної заборгованості між підприємствами, розглянути питання зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 166183,28 грн. Проте, як вказує позивач, Білгород-Дністровська філія ДП „АМПУ” в листі від 06.10.2015 р. № 12/09-23-2304/15 стверджує, що філією повністю виконані умови договору № 116-В-БДФ-14 від 23.12.2014 р., так як загальна вартість послуг по договору не може перевищувати 100000,00 грн., а акти на дану суму вже підписані та оплачені, у зв'язку із чим у філії немає правових підстав для підписання та оплати акту №1 за листопад (3) 2014 року, акту № 2 за грудень (1) 2014 року, акту № 2 за грудень (2) 2014 року на загальну суму 166183,28 грн.
В подальшому ДП „Укрводшлях” направило лист від 20.10.2015 р. № Пр/10-08/127, в якому повторно просило повернути підписані акти наданих послуг та розглянути питання щодо можливості проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Проте, за ствердженнями позивача, прохання ДП „Укрводшлях” залишилися проігнорованими.
Наразі позивач посилається на положення п. 2.1. договору від 23.12.2014 р. №116-В-БДФ-14 (162п), за якими замовник зобов'язаний підписати акти наданих послуг та оплатити вартість отриманих послуг в терміни та на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що загальна вартість послуг за договором визначається як сума добутку тривалості перебування судна у відповідних режимах та погодинних розцінок, зазначених у п. 3.1. цього договору. Тривалість перебування судна у відповідних режимах підтверджується виконавцем шляхом надання виписок з вахтового журналу.
Згідно п. 4.2. договору надання послуг виконавцем та фактичне відпрацювання судном в кожному режимі часу підтверджується проміжними виписками з вахтового журналу „СЗ-22”.
Як визначено ст. 35 Кодексу торговельного мореплавства України та п. 1.10 Правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах, затверджених наказом Міністерства транспорту України 16.02.2004 № 91, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12 липня 2004р. за № 872/9471, що судновий журнал (вахтовий журнал) є одним із основних суднових документів. При цьому згідно положень Кодексу торговельного мореплавства України судновий журнал є офіційним документом, що відображає діяльність судна, а також об'єктивні умови та обставини, що супроводжують цю діяльність. В судновому журналі з моменту підняття на судні Державного прапора України і до моменту, поки па ньому є капітан або інша особа, що виконує його обов'язки, ведеться запис всіх подій на судні. Записи, які містяться в судновому журналі, є одним із видів письмових доказів при розслідуванні аварій, при розгляді судових спорів, пов'язаних із пошкодженням або нестачею вантажів, зіткненням суден, рятуванням, а також при розподілі загальної аварії. Записи в судновому журналі повинні бути повними, об'єктивними та своєчасними.
Так, позивач зазначає, що інформація, яка відображається у вахтовому журналі, є точною і достовірною.
Пунктом 4.3. договору встановлено, що загальний обсяг наданих послуг підтверджується відповідним актом фактично наданих послуг, що оформляється належним чином та підписується уповноваженими на те особами сторін.
Відтак, позивач стверджує, що Білгород-Дністровською філією ДП „АМПУ” не оплачені ДП „Укрводшлях” послуги, надані самохідною завознею „СЗ-22” щодо зняття та укладання якорів в межах договору, кількість робочого часу яких складає 48,83 год. в ходовому режимі „СЗ-22” та 261,01 год. у режимі виробничої зупинки (перестою) „СЗ-22”, вартість яких обчислюється на підставі п. 3.1 договору та складає 166183,28 грн.
Наразі згідно п. 2.4. договору виконавець має право отримати за послуги плату в розмірах і в строки, передбачені договором.
Таким чином, позивач зазначає, що оскільки ДП „Укрводшлях” були надані послуги Білгород-Дністровській філії ДП „АМПУ” в межах договору № 116-В-БДФ-14 від 23.12.2014 р., тому позивач має право на оплату наданих послуг згідно умов договору та вимог чинного законодавства України.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.08.2016 р. позовну заяву Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях” прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2140/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.
01.09.2016 р. позивачем було надані до суду письмові пояснення (а.с. 49-51), в яких позивач вказує, що надати письмові заявки від замовника на надання послуг по договору ДП „Укрводшлях” можливості не має, так як заявки подавалися вахтенним земснаряду „Скіф” в усній формі по УКВ зв'язку. При цьому позивач вказує, що доказом факту надання послуг самохідною завознею „СЗ-22” є записи у вахтовому журналі вказаного плавзасобу, а інформація, що відображається у вахтовому журналі, є точною та достовірною, за що екіпаж судна несе особисту відповідальність. Крім того, позивач наголошує, що записи у вахтовому журналі самохідної завозні „СЗ-22” відображають точне місцезнаходження судна, роботи, що ним виконуються, кількість відпрацьованого часу у відповідних режимах тощо. За ствердженнями позивача, згідно до вахтового журналу самохідної завозні «СЗ-22» послуги згідно договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п) по зняттю та укладанню якорів при проведенні днопоглиблювальних робіт земснарядом „Скіф” надавалися в період з 14.11.2014 р. - 31.12.2014 р. Як зазначає позивач, надання послуг ДП „Укрводшлях” самохідною завознею „СЗ-22” розпочалося згідно листа-заявки Білгород-Дністровської філії ДП „АМПУ” від 10.11.2014 р. № 12/06-2-2660/14, у відповідь на який ДІІ „Укрводшлях” направило до Білгород-Дністровської філії ДП „АМПУ” для підписання договору, однак відповідач підписаний зі свого боку примірник договору до ДП „Укрводшлях” не повернув. Тому, за ствердженнями позивача, 23.12.2014 року між ДП „Укрводшлях” та Білгород-Дністровською філією ДП „АМПУ” було укладено договір № 116-В-БДФ-14 (162п), відповідно до п. 7.1 якого сторони домовилися, що його умови застосовуються до відносин, які виникли до його укладання, а саме з 14.11.2014 р.
Відповідач відзив на позов не надав, проте представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
23 грудня 2014 року між Державним підприємством водних шляхів „Укрводшлях” (виконавець) та Державним підприємством „Адміністрація морських портів України” (замовник) в особі начальника Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України” було укладено договір на надання послуг №116-В-БДФ-14 (162п), відповідно до п. 1.1 якого позивач як виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати послуги самохідною завознею „СЗ-22” за призначенням щодо зняття та укладання якорів при проведенні днопоглиблювальних робіт на Лиманській частині підхідного каналу Білгород-Дністровського морського порту земснарядом „Скіф”, а відповідач як замовник зобов'язується прийняти та сплатити ці послуги за ціною та в терміни, передбачені даним договором.
Відповідно до п. 3.1 договору погодинна вартість роботи судна становить: у ходовому режимі - 1209,60 грн./год. з ПДВ; у режимі виробничої зупинки (перестою) - 410,40 грн./год з ПДВ.
Згідно п. 3.2 договору загальна вартість послуг за договором визначається як сума добутку тривалості перебування судна у відповідних режимах та погодинних розцінок, зазначених у п. 3.1 цього договору. Тривалість перебування судна у відповідних режимах підтверджується виконавцем шляхом надання виписок з вахтового журналу.
Пунктом 3.3 договору встановлено, що замовник щомісяця проводить оплату за надані послуги на підставі актів наданих послуг не пізніше 5 числа наступного місяця за звітним. В разі зміни ціноутворюючих факторів (мінімальна зарплата згідно законодавства, вартість паливно-мастильних матеріалів та інше) після підписання договору, вартість надання послуг може бути переглянута з обов'язковим укладанням додаткової угоди (п. 3.4 договору).
Згідно п. 4.1 договору початок надання послуг здійснюється на підставі заявки від замовника через головного диспетчера ДП „Укрводшлях", яка подається не менше ніж 4 години до початку надання послуг.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що надання послуг виконавцем підтверджується проміжними виписками з вахтового журналу наданих послуг, що складаються та підписуються капітанами суден виконавця та представника замовника з зазначенням фактично відпрацьованого судном у кожному режимі часу. Загальний обсяг наданих послуг підтверджується відповідним актом фактично наданих послуг, що оформляється належним чином та підписується уповноваженими на те особами сторін, підписи яких в актах розшифровуються та скріплюються печатками (п. 4.3 договору).
Згідно п. 7.1 договору останній набуває чинності з моменту підписання його та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не пізніше 31.12.2014 р. Наразі відповідно до ст. 631 ЦК України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладання, а саме з 14.11.2014 р.
Також між виконавцем та замовником до вказаного договору від 23.12.2104 р. було складено та підписано протокол узгодження договірної ціни, що є додатком № 1 до вказаного договору, в якому сторони досягли домовленості щодо розміру погодинної вартості послуг самохідною завознею „СЗ-22”, передбачених п. 1.1 договору, що становить: у ходовому режимі - 1209,60 грн./год. з ПДВ; у режимі виробничої зупинки (перестою) - 410,40 грн./год з ПДВ. При цьому сторонами встановлено, що загальна вартість послуг за договором не може перевищувати 100 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%. Вказаний протокол є підставою для проведення взаємних розрахунків і платежів між виконавцем і замовником.
Згідно ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Так, укладений між сторонами по справі договір на надання послуг є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Так, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору № 116-В-БДФ-14 від 23.12.2014 р. та чинного законодавства на підставі складених актів наданих послуг.
Як з'ясовано судом, на виконання умов зазначеного договору № 116-В-БДФ-14 від 23.12.2014 р. між позивачем як виконавцем та відповідачем як замовником послуг були складені та підписані акт приймання виконаних послуг № 1 (259) за листопад (1) 2014 року на суму 59886,86 грн. та акт № 1 (260) за листопад (2) 2014 року на суму 30910,46 грн. При цьому вказані послуги були сплачені відповідачем в сумі 90797,32 грн., що підтверджується сторонами.
Отже, судом встановлено факт виконання сторонами вказаного договору № 116-В-БДФ-14 від 23.12.2014 р. в обумовленому обсязі, тобто в межах 100000,00 грн., як це обумовлено сторонами в протоколі узгодження договірної ціни до договору (додаток № 1 до вказаного договору).
Між тим, як зазначає позивач, в порушення норм чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-14, Білгород-Дністровською філією не підписано та не оплачено декілька актів наданих послуг в межах договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п), а саме: акт № 1 за листопад (3) 2014 року в сумі 46438,28 грн.; акт № 2 за грудень (1) 2014 року в сумі 59890,54 грн.; акт № 2 за грудень (2) 2014 року в сумі 59854,46 грн. без зазначення будь-яких належних правових підстав. За ствердженнями позивача, після надання послуг по договору ДП „Укрводшлях” направило до Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України” оригінали актів приймання виконаних послуг для належного оформлення. Однак, Білгород-Дністровська філія оригінали підписаних акту № 1 за листопад (3) 2014 року, акту № 2 за грудень(1) 2014 року, акту № 2 за грудень(2) 2014 року не повернула, у зв'язку з чим у ДП „Укрводшлях” наявні є лише копії вказаних актів за підписом представника Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України”. Так, ДП „Укрводшлях” листом від 22.09.2015 р. № Пр/10-08/111 направило до Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України” два екземпляри актів звірки взаємних розрахунків, та звернулося з проханням повернути по одному екземпляру підписаних актів наданих послуг по договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п) та акту звірки взаємних розрахунків, а також, враховуючи наявність взаємної заборгованості між підприємствами, розглянути питання зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 166183,28 грн.
В свою чергу Білгород-Дністровська філія ДП „АМПУ” в листі від 06.10.2015 р. № 12/09-23-2304/15 зазначає, що з боку філії умови договору № 116-В-БДФ-14 від 23.12.2014 р. виконані повністю, так як загальна вартість послуг по договору не може перевищувати 100000,00 грн., а акти на дану суму вже підписані та оплачені, у зв'язку із чим у філії немає правових підстав для підписання додаткових актів, зокрема акта № 1 за листопад(3) 2014 року, акта №2 за грудень(1) 2014 року, акт №2 за грудень(2) 2014 року на загальну суму 166183,28 грн.
Наразі позивач, посилаючись на положення п. 2.1. договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п), вказує, що відповідач зобов'язаний підписати акти наданих послуг та оплатити вартість отриманих послуг в терміни та на умовах, передбачених цим договором.
За ствердженнями позивача, Білгород-Дністровською філією ДП „АМПУ” не оплачені ДП „Укрводшлях” послуги, надані самохідною завознею „СЗ-22” щодо зняття та укладання якорів в межах договору, кількість робочого часу яких складає 48,83 год. в ходовому режимі „СЗ-22” та 261,01 год. у режимі виробничої зупинки (перестою) „СЗ-22”, вартість яких обчислюється на підставі п. 3.1 договору та складає 166183,28 грн. Таким чином, позивач вважає, що оскільки ДП „Укрводшлях” були надані послуги Білгород-Дністровській філії ДП „АМПУ” в межах договору № 116-В-БДФ-14 від 23.12.2014 р., тому позивач має право на оплату наданих послуг згідно умов договору та вимог чинного законодавства України.
Як визначено п. 4.3. договору, загальний обсяг наданих послуг підтверджується відповідним актом фактично наданих послуг, що оформляється належним чином та підписується уповноваженими на те особами сторін.
Згідно п. 2.4. договору виконавець має право отримати за послуги плату в розмірах і в строки, передбачені договором.
Разом з тим, як вже зазначалось вище, доказом виконання сторонами спірного договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п) є акт приймання виконаних послуг № 1 (259) за листопад (1) 2014 року на суму 59886,86 грн. та акт № 1 (260) за листопад (2) 2014 року на суму 30910,46 грн., всього на суму 90797,32 грн., що було сплачено відповідачем.
Щодо наданих позивачем до позову копій акту № 1 за листопад (3) 2014 року в сумі 46438,28 грн., акту № 2 за грудень (1) 2014 року в сумі 59890,54 грн., акту № 2 за грудень (2) 2014 року в сумі 59854,46 грн., то суд вважає безпідставними доводи позивача про складання цих актів в межах спірного договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п) з огляду на встановлення судом факту виконання договору. Більш того, як випливає зі змісту акту № 1 за листопад (3) 2014 року в сумі 46438,28 грн., останній було складено за договором № 140П від 14.11.2014 р. /від 2014 року/. Аналогічні вказівки містяться в акті № 2 за грудень (1) 2014 року в сумі 59890,54 грн. та акті № 2 за грудень (2) 2014 року в сумі 59854,46 грн., підставою для складання яких визначено „договір № 140П від 14.11.2014 року/№116-В-БДФ-14 від 23.12.2014 року”. Однак, договір № 140П від 14.11.2014 року, на який містяться посилання в спірних актах надання послуг, позивачем до суду не надано та він не є підставою заявленого позову.
Відтак, суд доходить до висновку, що фактично між сторонами виник спір стосовно надання послуг поза межами спірного договору, який є підставою заявленого позову.
В той же час, відповідно до 7.1 договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п) останній застосовується до відносин, що виникли фактично до його укладання з 14.11.2014 р.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Ті обставини, що акт № 1 за листопад (3) 2014 року на суму 46438,28 грн., акт № 2 за грудень (1) 2014 року на суму 59890,54 грн., акт № 2 за грудень (2) 2014 року на суму 59854,46 грн. були складені 15.12.2014 р., 22.12.2014 р. та 31.12.2014 р. під час дії спірного договору з 14.11.2014 р. по 31.12.2014 р. (термін визначено в п. 7.1 договору) не свідчать про існування обов'язку з оплати за надання послуг саме за спірним договором.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, які кореспондуються із способами цивільного захисту, зазначеними у статті 16 Цивільного кодексу України, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Разом з цим, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Так, позивачем у позові чітко визначено підставу позову, а саме укладення між сторонами договору від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п) та невиконання відповідачем умов саме вказаного договору. Підстава позову під час розгляду справи позивачем не змінювалась, при цьому правом на зміну підстав позову наділений саме позивач до початку розгляду справи по суті. У такому випадку суд не може виходити за межі позовних вимог.
Згідно із ч.ч. 3, 4 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК. Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи). Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.
Господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, лише самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (абз. 7 п.п. 3.12. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).
Також господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову (п. 1 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012 р. „Про судове рішення”).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності та приймаючи до уваги те, що договір від 23.12.2014 р. № 116-В-БДФ-14 (162п), на який посилається позивач у позові, не охоплюється виниклими фактично між сторонами спірними правовідносинами, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними та необґрунтованими. У зв'язку з цим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог з вказаних у позові підстав. При цьому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом порушеного права з окремим позовом з інших підстав.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях” до Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії ДП „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) про стягнення заборгованості в сумі 166183,28 грн. відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 17 жовтня 2016 р.
Суддя В.С. Петров