Апеляційний суд Житомирської області
Справа №274/6230/14-ц Головуючий у 1-й інст. Зайцев А. В.
Категорія 20 Доповідач Широкова Л. В.
20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Широкової Л.В.,
суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.,
при секретарі судового
засідання ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2016 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання недійсною реєстрацію права власності на нерухоме майно,
У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 та визнання недійсною реєстрацію права власності на неї, посилаючись на те, що оспорюваний договір є недійсним, оскільки суперечить вимогам ч.1 ст. 215 ЦК України.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі - продажу АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 28.12.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі № 6502. Визнано недійсною реєстрацію права власності на вказану квартиру, за ОСОБА_5
Додатковим рішенням цього ж суду від 19 серпня 2016 року зобов'язано ОСОБА_5 повернути АДРЕСА_3 ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 сплачені нею кошти за договором купівлі - продажу вищевказаної квартири у сумі 4162,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи. Висновки суду не відповідають обставинам справи, судом не встановлено правовідносини, які виникли між сторонами.
ОСОБА_3 вказує, що суд не вірно застосував закон про строк позовної давності, вважає, що позивач знав про порушення прав доньки ОСОБА_6 та її неповнолітнього сина ще до винесення рішення Апеляційним судом Житомирської області від 23.01.2012.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності останнім не пропущено, а оспорюваний правочин суперечить нормам чинного законодавства. Дані висновки суду є правильними виходячи з наступного.
Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції України).
Статтею 52 Конституції України передбачено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Відповідно до ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.
Згідно п. 2 ст. 8 Закону України від 19.06.1992 № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (зі змінами), передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення, мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства»).
Положенням від 15 вересня 1992 року № 56 «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству визначено, що до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом із наймачем або за якими зберігається право на житло. У довідці про склад сім'ї вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом із ним, а також тимчасово відсутні, за якими зберігається право на житло.
28.12.2007 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_5 прийняла у власність спірну квартиру (а. с. 5).
Як встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили (а. с. 6-9) спірна квартира була приватизована із порушенням вищезазначених правових норм та чинного законодавства у зв'язку з чим було скасовано розпорядження органу приватизації відділу житлово-комунального господарства та з питань НС Бердичівського міськвиконкому Бердичівської міської ради від 25.12.2007 за № 19240 про приватизацію квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_4 Визнано недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру та визнано недійсною реєстрацію права власності на неї.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Частиною 6 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Виходячи з наведених норм права, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що правочин був вчинений з порушенням вимог чинного законодавства, а тому є недійсним.
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Із матеріалів справи вбачається, що із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання недійсною реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_4 звернувся у листопаді 2014 року, посилаючись на те, що про порушення своїх прав, прав ОСОБА_6 та онука він дізнався лише 23.01.2012.
Належних та допустимих доказів про протилежне відповідач суду не надав.
Відтак, підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 за пропуском строку звернення до суду немає.
Колегія суддів вважає безпідставними і інші доводи апеляційної скарги, оскільки вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: