Апеляційний суд Житомирської області
Справа №295/926/16-ц Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.
Категорія 27 Доповідач Широкова Л. В.
20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Широкової Л.В.,
суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.,
при секретарі судового
засідання ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2016 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, обґрунтовуючи його тим, що 04.08.2015 відповідач взяла у неї в борг 4114,92 грн., які зобов'язалася повернути до 04.10.2015, що підтверджується розпискою. Оскільки ОСОБА_3 борг не повернула, просила суд задовольнити її позов.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове про задоволення її позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, прийняте з порушенням норм процесуального права, суд неправильно встановив обставини, що мають значення для справи.
Позивач вважає, що судом не було виявлено справжньої правової природи укладеної між сторонами по справі розписки.
Вказує, що не зазначення у договорі, якої саме держави валюта бралася у борг може вплинути лише на розмір боргу, проте не є підставою для відмови у задоволенні позову, гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.
ОСОБА_2 зазначає також, що суд не врахував факту направлення вимоги про повернення грошових коштів від 09.01.2016 та присутність свідків під час передачі коштів за борговою розпискою.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення суми боргу суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту передачі грошей відповідачці.
Проте, з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони суперечать наданим доказам і вимогам чинного законодавства.
Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.
Згідно ст.16 ЦК України, особа, на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши спосіб захисту, позивач, в силу ст.10 ЦПК України, зобов'язаний довести правову та фактичну підставу позову.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 599-601,604-609 ЦК України, зокрема, за ст.559 ЦК, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25. 04. 2012 року в справі № 6 - 24 цс 12 про стягнення боргу, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до його рішення.
Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
ОСОБА_2 на підтвердження своїх вимог про стягнення заборгованості за договором позики надала розписку, на підставі якої передала гроші відповідачці.
Між тим, відповідачем не доведено певними засобами доказування, що вона повернула гроші позивачці за умовами договору позики, оскільки нею не надано борговий документ або розписку на підтвердження виконання нею свого обов'язку, як того вимагає ст.545 ЦК України.
За змістом постанови Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6 - 79 цс 14 , яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до його рішення, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладання договору, його умов та юридичної природи повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.
Згідно з правовою позицією, викладеною Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 18.09.2013 року по справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Розписка від 04 серпня 2015 року є дійсною і повинна виконуватись сторонами. За її змістом борг ОСОБА_3 складає 4114,92 . Ця розписка була написана у присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із зазначенням їх паспортних даних та місця проживання(а.с.6).
Відмова суду у задоволенні позову оскільки у розписці не зазначена грошова одиниця в якій надається позика не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на таке.
Правовідносини сторін виникли між двома фізичними особами, врегульовані параграфом 1 глави 71 ЦК України, яка надає громадянам право надавати у позику належні їм грошові кошти.
Законодавство, зокрема ст.192 глави 13 (Речі. Майно) ЦК України та ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93від 19 лютого 1993 року, визначає, що фізичні особи можуть бути суб'єктами права власності на іноземну валюту.
В той же час, законодавство обмежує сферу використання такої валюти.
Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відтак, колегія суддів вважає, що правовідносини сторін виникли із договору позики та врегульовані ст.ст.1046-1049 ЦК України.
Аналіз норм ст.99 Конституції України, ст. ст. 192,533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.
Не зазначення в договорі, якої саме держави валюта бралась в борг може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.
Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку, що незалежно від того в якій грошовій одиниці визначена сума зобов'язань відповідачки перед позивачкою - валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання, є національна валюта України-гривня.
Відтак, із відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню 4114,92 грн. боргу.
Посилання відповідачки на те, що вона під примусом написала вказану розписку не підтверджено належними доказами, остання спірний правочин у суді не оскаржувала.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України із відповідачки на користь позивачки підлягають стягненню також і судові витрати у сумі 1158,21 грн., що складаються із 551,21 грн. сплачених до суду першої інстанції та 607,00 грн. сплачених до апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4114,92 грн. боргу за розпискою та 1158,21 грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: