Справа № 404/3985/16-а
Номер провадження 2-а/404/1053/16
19 вересня 2016 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:
Головуючого судді - Іванової Н.Ю.
при секретарі - Гуйван О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про вчинення певних дій, -
Позивач звернулася з адміністративним позовом до Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Кіровоградської області, по якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області № 2802 від 12.05.2016 про відмову у призначенні пенсії за вислугою 20 років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001), зобов'язати Кіровоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області призначити пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001) з 05.05.2016, виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми заробітної плати;
- зобов'язати Кіровоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області зарахувати до стажу роботи, що надає право для призначення пенсії за вислугою років для працівників органів прокуратури відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року( в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001) період роботи в Кіровоградському обласному центрі зайнятості на посаді інспектора першої категорії обласної інспекції по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість Вільшанського районного центру зайнятості з 15.11.1994 по 30.04.1996 роки терміном 1 рік 5 місяців і 15 днів, період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 01.12.1990 року по 01.12.1993 року, терміном 3 роки;час роботи в органах прокуратури України на прокурорських посадах з 01.05.1996 по час звернення 05.05.2016 року.
До початку судового розгляду суду надійшла заява позивача про залишення без розгляду адміністративний позов в частині зобов'язання Кіровоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області зарахувати до стажу роботи, що надає право для призначення пенсії за вислугою років для працівників органів прокуратури відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001) період роботи в Кіровоградському обласному центрі зайнятості на посаді інспектора першої категорії обласної інспекції по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість Вільшанського районного центру зайнятості з 15.11.1994 по 30.04.1996 роки терміном 1 рік 5 місяців і 15 днів. У решті свої позовні вимоги позивач підтримує.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 05.05.2016 вона звернулася Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Кіровоградської області із заявою та належним пакетом документів.
Проте, рішенням від 12.05.2016 № 2802 у призначенні пенсії за вислугою років їй відмовлено, про що повідомлено листом за № 757/04 від 20.05.2016.
Відмову мотивовано відсутністю необхідного стажу роботи, на підставі якого призначається пенсія прокурорсько-слідчим працівникам, оскільки загальний стаж роботи, що дає право на зазначений вид пенсії становить 20 років 5 днів, а необхідно, на думку відповідача - 22 років 6 місяців. Відмовивши у призначенні пенсії за вислугою років Кіровоградське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Кіровоградської області до загального стажу, який дає право на такий вид пенсії не було зараховано період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 01.12.1990 року по 01.12.1993 року, терміном 3 роки. Таким чином, на момент звернення до Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Кіровоградської області, тобто на 05.05.2016 стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років працівників прокуратури відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року складає 23 роки 5 днів та складається із: строку перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 01.12.1990 по 01.12.1993, а саме 3 роки та часу роботи в органах прокуратури України на прокурорських посадах з 01.05.1996 по час звернення 05.05.2016, що складає 20 років 5 днів.
Поряд з цим, відмова мотивована тим, що з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються.
УПФУ Кіровоградської області на порушення її конституційних прав залишено поза увагою, що вона розпочала свою роботу в органах прокуратури України 01.05.1996 року. В цей час і протягом 15 років її роботи і органах прокуратури діяли положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 1991 року, яким гарантувалось право виходу на пенсію за вислугою років при певному стажі роботи 20 років. На день звернення до УПФУ Кіровоградської області вона мала такий стаж, який складає 23 роки та 5 днів. Працевлаштувавшись в 1996 році і працюючи до жовтня 2011 року в органах прокуратури України на прокурорських посадах вона мала переконання в реалізації і непорушності свого права на пільгу гарантовану Конституцією і законом, щодо можливості виходу на пенсію за вислугою 20 років та з розрахунку пенсії не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Внесенням змін до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. Законом України від 08.07.2011 р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-V111 та припинення призначення пенсій за вислугу років Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-V111на порушення ст. 22 Конституції України звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури, а саме: гарантоване Конституцією право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги; зменшено відсотки розміру пенсії від розміру заробітної плати, порядку її розрахунку та скасовано право прокурора на пенсійне забезпечення за вислугу років.
В судове засідання позивач не з'явилася, надавши заяву з проханням розглядати справу без її участі.
Представник відповідача до суду не з'явився, у своїх запереченнях просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у письмових запереченнях на позовну заяву.
Суд, в межах наданих доказів, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», зокрема 90 відсотків суми місячної чинної заробітної плати.
Рішенням від 12.05.2016 № 2802 у призначенні пенсії за вислугою років їй відмовлено, у зв'язку із тим, що її загальний стаж роботи, який дає право на зазначений вид пенсії становить 20 років 5 днів, а необхідно 22 років 6 місяців.
Як вбачається з копії свідоцтва про народження дитини та довідки виданої Вільшанським РСТ, позивач має сина - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та у період з 01.12.1990 по 01.12.1993 років перебула у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років (а.с. 27, 28).
Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1, остання з 01.05.1996 року по теперішній час працює в органах прокуратури України (а.с. 19-23).
Частиною першою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року (№ 1789-12) в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001 встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
До 20- річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 Закону України "Про прокуратуру", в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково - навчальних закладах Генеральної прокуратури України, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
У подальшому, з 01 жовтня 2011 року до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» було внесено зміни та прийнято новий Закон України «Про прокуратуру №1697-V11 від 14.10.2014 року та Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-V111
Змінами у статті 86 нового Закону України «Про прокуратуру» та Законом № 76-V111 встановлено новий порядок призначення та визначення розміру пенсії за вислугу років прокурорам та слідчим, яким погіршено умови пенсійного забезпечення та суттєво порушено законодавчо визначені до цього гарантії пенсійного забезпечення для прокурорсько-слідчих працівників, а саме збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років та зменшено розмір відсотків призначеної пенсії від суми їхньої заробітної плати.
На підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-V111 з 01.06.2015 взагалі припинено призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та інших Законів України.
Вирішуючи питання про застосування Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 року (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що положення ч.1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність поширюється на фізичних осіб (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду).
Відповідно до ч. 4 ст. 2 ЦПК України Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», передбачено, що оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
За статтею 17 Конституції України забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.
Конституційний суд України вважає, що ці положення ст. 17 Конституції України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію" (565-12), "Про прокуратуру" (1789-12) тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів (п. 3 рішення Конституційного Суду України № 5 рп/2002 від 20.03.2002).
Крім того, у цьому ж рішенні від 20.03.2002 р. у абз.4 п.6 вказано: Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення дії цієї норми можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).
У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).
Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Більше того, в п.4 рішення від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію: - В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і право застосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
У абз.14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N8-pn/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004.
Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. ( абз.5 п.6 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005).
Виходячи із викладеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Рішенням Конституційного суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016 визнано неконституційними положення Закону в частині зменшення розміру довічного грошового утримання судді та пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення “Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону „ Про судоустрій і статус суддів“. Цим же розділом вказаного Закону скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону „Про прокуратуру», що також не відповідає Конституції України. Оскільки, всі громадяни України рівні перед законом, то застосування закону до одних громадян і не застосування до інших не повинно мати місце.
Пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Враховуючи викладене суд, вважає, що внесенням змін до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. Законом України від 08.07.2011 р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-V111 та припинення призначення пенсій за вислугу років Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-V111на порушення ст. 22 Конституції України звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури, а саме: гарантоване Конституцією право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги; зменшено відсотки розміру пенсії від розміру заробітної плати, порядку її розрахунку та скасовано право прокурора на пенсійне забезпечення за вислугу років.
Таким чином, позивач правомірно звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та, керуючись вимогами ст. 22 Конституції України, в розмірі 90% суми місячного (чинного заробітку), як прокурору. На день звернення до Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Кіровоградської області, на 05.05.2016 стаж роботи позивача на прокурорських посадах становить 20 років 5 днів, підтверджується записами в трудовій книжці, та не заперечується відповідачем.
Крім того, до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугою років згідно із вказаною вище частиною 5 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру від 05.11.1991 року, зараховується період знаходження позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, в якій вона перебувала з 01.12.1990 року по 01.12.1993 року.
Відповідно до ч. 2 ст.181 Кодексу законів про працю України відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року( № 1789-12) та ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-V11 до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею , включаються не тільки періоди роботи в органах прокуратури, але й частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
При цьому, якщо стосовно окремих періодів роботи ця стаття чітко конкретизує, за яких умов вони зараховуються до вислуги років (наприклад, робота на посадах в інших організаціях зараховується до вислуги років, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру), то стосовно часу перебування жінки у частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, закон не містить жодних застережень і спеціальних умов, що виключає можливість звужувального тлумачення.
За цих обставин в контексті положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» згадана в ній частково оплачувана відпустка не повинна обов'язково охоплюватися часом роботи на прокурорських посадах, а є самостійною складовою вислуги, що дає право на призначення пенсії, незалежно місця роботи жінки в той період.
Таким чином, фактично спеціальний трудовий стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років працівників прокуратури відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (№ 1789-12) (в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001), складає на день звернення за призначенням пенсії 23 роки 5 днів та складається із: строку перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 01.12.1990 по 01.12.1993, а саме 3 роки та часу роботи в органах прокуратури України на прокурорських посадах з 01.05.1996 по час звернення 05.05.2016, що складає 20 років 5 днів.
За вказаного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.10-11, 71, 86, 94, 160-163, 256, 267 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про визнання рішення протиправним і зобов'язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області № 2802 від 12.05.2016 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугою 20 років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року ( в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001).
Зобов'язати Кіровоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 ( в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001) з 05.05.2016, виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми заробітної плати.
Зобов'язати Кіровоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області зарахувати до стажу роботи, що надає право для призначення пенсії за вислугою років для працівників органів прокуратури відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року( в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001) період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 01.12.1990 року по 01.12.1993 року, терміном 3 роки;час роботи в органах прокуратури України на прокурорських посадах з 01.05.1996 по час звернення 05.05.2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області (що знаходиться за адресою: м. Кропивницький, вул. Соборна 4) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер 26342003880) судовий збір в сумі 1102,40 грн.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Кіровського районного суду м.Кіровограда ОСОБА_3