про залишення позовної заяви без руху
07 жовтня 2016 року № 810/3128/16
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву
Товариства з обмеженою відповідальністю "Парком Транс"
до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Київській області,
Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС в Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Парком Транс" з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Київській області, Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС в Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.05.2016 № 00000462201/1098.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу, яка містить перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), що дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження в адміністративній справі.
Згідно з частиною 3 статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.
Правові засади справляння судового збору, коло платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначається Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон України № 3674-VI).
Приписами частини 1 статті 3 цього Закону встановлено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Згідно з вимогами частини 1 статті 4 Закону України № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви та доданих до адміністративного позову документів позивач просить суд скасувати:
- податкове повідомлення рішення, прийняте Державною податковою інспекцію в Обухівському районі Головного управління ДФС в Київській області 24.05.2016 за № 00000462201/1098, відповідно до змісту якого позивачу було нараховано суму грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства на загальну суму 53187,44 грн.
Отже, з наведеного вбачається, що сума ціни позову складає 53187,44 грн.
Приписами пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України № 3674-VI встановлено, що за подання адміністративного позову майнового характеру юридична особа сплачує 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, що встановлена законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подана до суду (станом на 1 січня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1378,00 грн. згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік").
Таким чином, з наведеного вбачається, що розмір судового збору за подання до суду даної позовної заяви становить 1378,00 грн.
У свою чергу, судом встановлено, що всупереч вимогам частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України ТОВ "Парком Транс" не надано разом з позовною заявою доказів сплати судового збору у розмірі та порядку визначеному Законом України № 3674-VI, натомість позивачем заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.
В обґрунтування доводів вказаного клопотання позивач, посилаючись на приписи статті 8 Закону України № 3674-VI, статті 82 Цивільно-процесуального кодексу України, статті 44 Господарсько-процесуального кодексу Країни, статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Конституційного суду України від 28.11.2013 № 12-пр/2013, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоложних свобод, практику Європейського суду з прав людини (рішення від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі) зазначає, що на даний час підприємство позбавлено можливості розпоряджатися власними коштами на всіх банківських рахунках у тому числі проводити розрахункові операції.
На підтвердження обставин викладених у клопотанні, позивач надав до суду довідку Обухівського відділення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про відкриті рахунки ТОВ "Парком Транс" в банківських установах станом на 27.09.2016, а також довідки з ПАТ "АБ "Укргазбанк", ПАТ "Глобус", ПАТ «Банк Восток» та відділення ПАТ "ПУМБ" «Регіональний центр в м. Київ» про арешт коштів на рахунку відповідно до ухвал Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2016 року у справі № 757/3179/16-к, від 01 лютого 2016 року у справі № 757/3861/16-к, від 27.01.2016 у справі № 757/3174/16-к, від 27.01.2016 у справі № 757/3180/16-к.
Крім того, у клопотанні позивач також вказує на те, що а в інших банках в яких відкриті розрахункові рахунки позивача, зокрема ПАТ «Укрінбанк», розпочато процедуру ліквідації, що унеможливлює отримання відповідної довідки з цього банку, а також здійснення оплат з таких рахунків.
Розглядаючи вказане клопотання по суті, суд зазначає про таке.
Згідно з статтею 88 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. При цьому, це є правом суду, а не його обов'язком.
Так, частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Отже, з аналізу наведеної норми вбачається, що вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі, суд за обґрунтованим клопотанням може звільнити позивача від сплати судового збору, зменшити його розмір, відстрочити або розстрочити його сплату. Водночас, при зверненні до суду з клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне станановище та на підтвердження цих обставин надати належні докази, які б свідчили про факт відсутності у позивача відповідних коштів (бюджетних асигнувань) для сплати судового збору. Відсутність таких доказів чи їх неналежність є підставою для відмови в задоволенні заяви про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Крім того, Пленум Вищого адміністративного суду України у Постанові від 23 січня 2015 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" зазначив, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом встановлено, що клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору не підтверджене належними доказами, які б надавали уявлення про рівень майнового стану сторони або свідчили про неможливість сплати позивачем судового збору за подання даного адміністративного позову, з огляду на наступне.
Так при досліджені доданих позивачем до клопотання довідок з банківських установ судом встановлено, що вони не є належними доказами, які б свідчили про скрутне матеріальне становище позивача, оскільки лише надають інформацію щодо залишку грошових коштів на рахунках ТОВ "Парком Транс", а також підтверджують факт накладення арешту на зазначені кошти згідно з судовими рішеннями, яких, у свою чергу, позивачем суду також надано не було.
Крім того, судом встановлено, що позивачем не надано і жодних доказів на підтвердження того, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Суд також зазначає, що позивачем не надано жодних доказів щодо відсутності готівкових коштів у касі підприємства, а також матеріальних цінностей, за рахунок яких може бути сплачений судовий збір.
Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку з положеннями пункту "г" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 в останньому вказано, що "…Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року N2 R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D). Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України...".
Стосовно посилання позивача на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема на рішенні від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі, слід зазначити, що у останньому Судом зазначено ""Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за Судом (див. "Голдер проти Сполученого Королівства" і "Z та інші проти Сполученого Королівства", рішення суду, цитовані вище, там само; та "Ейрі проти Ірландії", рішення від 9 жовтня 1979 року, серія А, N 32, с. 14 - 15, п. 26)."; "Враховуючи зазначений вище виклад принципів, встановлених прецедентним правом, Суд ще раз нагадує, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду (див. пункт 54 вище і, особливо, вищезазначене рішення, там само, пункт 61 і далі у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства")"; "Суд визнав, що вимога сплатити збори цивільним судам у зв'язку з порушенням справ, вирішити які просять позивачі, не може вважатися обмеженням права на звернення до суду, тобто такою, що сама по собі несумісна з ґарантіями пункту 1 статті 6. Суд наголосив на тому, що це положення не дає підстав для висновку про беззастережність права на отримання безоплатної правової допомоги від держави у вирішенні цивільної справи, ані права на безоплатність провадження у цивільній справі.".
Таким чином, необхідність сплати судового збору не є обмеженням доступу до суду, а встановлення помірного судового збору, на що посилається позивач у своєму клопотанні, є компетенцією органу законодавчої влади, суд лише в межах вимог чинного законодавства має право відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк враховуючи майновий стан сторони за наявності належних та допустимих доказів на обґрунтування таких тверджень.
При цьому, суд зазначає, що виходячи зі змісту частини 2 статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не надано доказів можливості в подальшому сплатити судовий збір.
У свою чергу, суд звертає увагу, що позивач не включений до числа осіб, звільнених від оплати судового збору при подачі позовів, зокрема, до адміністративного суду, що прямо передбачено Закону України "Про судовий збір", а тому є платником судового збору на загальних підставах.
При цьому, суд зауважує, що належна до сплати сума судового збору за звернення до суду з даним адміністративним позовом становить 1378,00 грн. та не є значною, а тому не створює перешкод для виконання вимог закону.
Разом з цим, суд враховує приписи статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що наведені позивачем у клопотанні підстави та надані докази є недостатніми для підтвердження скрутного матеріального становища підприємства, яке б унеможливлювало сплату судового збору у розмірі 1378,00 грн. за подання даного адміністративного позову до суду, а тому підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Згідно з частиною другою статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.
Водночас, судом встановлено, що жодних доказів на підтвердження обставин викладених в адміністративному позові стосовно неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зокрема контракту № РІС-РТ/РВТ/2015-3 від 08.05.2015, платіжного доручення № 34 від 14.05.2015, вантажно-митних декларацій ІМ-40 та інших доказів, позивачем суду не надано.
При цьому, суд звертає увагу, що для вирішення питання про відкриття провадження у справі та призначення до судового розгляду суддею повинні бути проведені підготовчі дії, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.
Отже, ТОВ "Парком Транс" необхідно надати суду всі докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.
Частиною 1 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.
Відповідно до положень статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків до 09.11.2016.
Недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду:
- оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі визначеному Законом України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір"виходячи з заявлених позовних вимог із зазначенням належних реквізитів та підписане уповноваженою посадовою особою банку, скріплене печаткою установи банку та з відміткою про дату виконання платіжного доручення;
- належним чином засвідчених копій усіх документів, на які посилається позивач у позові, або надання суду відомостей за яких причин вказані документи не можуть бути надані суду;
Питання про відкриття провадження у справі буде вирішено у строк, встановлений статтею 107 Кодексу адміністративного судочинства України після спливу строку, встановленого судом на усунення недоліків, а у разі не виконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись не поданою і повернута заявникові.
Керуючись статтею 106, частиною першою статті 108, статтею 160, статтею 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Парком Транс" до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Київській області, Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС в Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.05.2016 за № 00000462201/1098, - залишити без руху.
2. Встановити строк для усунення вказаних недоліків позовної заяви до 09 листопада 2016 року.
3. Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Панова Г. В.