26 квітня 2011 р. Справа № 2а/0270/1678/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Ткачук Вікторії Олексіївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1;
представника позивача: ОСОБА_2- представник за довіреністю;
відповідача : ОСОБА_3 - представник за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про: визнання нечинним рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання
До Вінницького адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання нечинним рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження відділом примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 03.03.2011р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, згідно із якою відмовлено у прийнятті до виконавчого провадження виконавчого листа № 2а-7185/08 від 14.10.2008р. (про стягнення з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день прийняття даного рішення суду), у зв'язку з тим, що у виконавчому документі не вказано чітко визначену суму коштів, яка підлягає стягненню, що в свою чергу робить неможливим виконання рішення суду. Позивач вважає дії відповідача необґрунтованими та неправомірними. Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не враховано, що в матеріалах, які були направлені разом з виконавчим листом, наявна довідка боржника про розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу у усіма необхідними розрахунками, в т.ч. із зазначенням суми стягнення, тобто відповідач мав усі необхідні дані щодо розміру суми стягнення за виконавчим документом і не було жодних, передбачених законом обставин, які б унеможливлювали виконання рішень суду.
Постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, отримано позивачем 02.04.2011р.
В судовому засіданні 18.04.2011р. судом з власної ініціативи поставлено на розгляд питання щодо заміни відповідача - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного відповідача - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Ч.1 ст. 52 КАС України передбачено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулась не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Позивач не заперечив проти заміни відповідача, тому суд протокольно ухвалив замінити первинного відповідача - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на належного відповідача - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Вказаний висновок збігається з позицією Вищого адміністративного суду, висловленою у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду №3 від 13.12.2010р.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні, обґрунтовуючи тим, що виконавчий документ не відповідає вимогам ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження", а тому посилаючись на п.7 ч.1 ст.26 Закону державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
03.10.2008р. Вінницьким окружним судом винесено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони навколишнього середовища, третя особа: Державне управління екології та природних ресурсів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів про дисциплінарне стягнення та поновлення на посаді задоволено.
14.10.2008р. Вінницький окружним судом видано виконавчий лист №2а-7185/08.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009р. постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 03.10.2008р. залишена без змін.
03.03.2011р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, згідно із якою відмовлено у прийнятті до виконавчого провадження виконавчого листа № 2а-7185/08 від 14.10.2008р.(про стягнення з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день прийняття даного рішення суду), посилаючись на ст.55 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що у виконавчому документі не вказано чітко визначену суму коштів, яка підлягає стягненню, що в свою чергу робить неможливим виконання рішення суду.
Супровідним листом від 22.03.2011р. Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 03.03.2011р. направлена позивачеві простим листом, яку він отримав 02.04.2011р.
Визначаючись щодо заявленого позову суд виходить з наступного.
Ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутись до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Даючи правову оцінку діям відповідача при винесенні постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), суд в першу чергу звертає увагу на те, що при вчинення виконавчих дій державний виконавець повинен діяти у чіткій відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 №606-XIV (далі -Закон, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку
В ст. 1 Закону №606-XIV України вказано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №606-XIV України державний виконавець зобов'язаний прийняти виконавчий лист до виконання якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Статтею 19 Закону закріплені вимоги до виконавчого документу у якому повинні бути зазначені: назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання чинності рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.
Тобто вищевказана ст.19 Закону "Про виконавче провадження" жодних вимог до виконавчого документа, стосовно чітко визначених сум стягнення не містить.
Натомість суд дійшов до висновку, що враховуючи положення Інструкції про проведення виконавчих дій (далі - Інструкція), яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року та зареєстрована в Мін'юсті України 15.12.1999 року за №865/4158, а також керуючись ст.5, ст.11 Закону, за якими державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Тому державному виконавцю надається право одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію.
При цьому порядок та спосіб виконання рішення суду у виконавчому листі чітко визначені.
Посилання державного виконавця у постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження від 03.03.2011р. на ст. 55 Закону, якою встановлено, що арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, а також на відсутність чітко визначеної суми коштів у виконавчому документі, яка підлягає стягненню робить неможливим виконання рішення суду, на думку суду, є необґрунтованим, з врахуванням наступних обставин.
В ст.55 Закону йдеться про розмір суми стягнення за виконавчим документом, однак немає прямих чи опосередкованих вказівок на те, що розмір суми стягнення має бути зазначено безпосередньо у грошовому виразі.
Крім того, дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення представників сторін, та положення Закону України "Про виконавче провадження", суд вважає, що розмір суми стягнення визначений періодом за який має стягуватись середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, а розмір середньої заробітної плати і відповідно суму коштів стягнення за виконавчим документом державний виконавець може з'ясувати використовуючи надані йому Законом повноваження. При цьому виконавцю слід було взяти до уваги наявність в матеріалах, направлених разом з виконавчим листом, довідки боржника про розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу з усіма необхідними розрахунками, в т.ч. із зазначенням суми стягнення (а.с.19).
Додатково суд зазначає, що посилання відповідача на норми ст.55 Закону є необґрунтованими, у зв'язку з тим, що накладення арешту на майно боржника є вторинною дією, похідною від первинних дій державного виконавця про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, згідно ч.6 ст. 24 Закону, за якою: за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Посилання державного виконавця на неможливість накладення арешту на майно як на підставу прийняття постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження є необґрунтованим.
Наведене свідчить, що відповідно до п.7 ч.1 ст.26 Закону "Про виконавче провадження", посилання відповідача на вимоги ст.55 Закону не можуть вважатись передбаченою законом обставиною, яка унеможливлює здійснення виконавчого провадження.
Відповідно ч. 2 ст. 26 Закону №606-XIV про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець у 3-денний строк після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові.
Відповідно до ч.4 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до відповідного суду в 10-денний строк з моменту її одержання.
За змістом ст. 7 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Положення ч. 3 ст. 2 КАС України передбачають, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, та в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути доказами у справі.
Однак відповідачем не надано жодних ґрунтовних доказів та обставин, які б виключали підстави відкриття виконавчого провадження.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
В прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати протиправними дії Відділу державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відмови у прийнятті до провадження виконавчого документа, визначити нечинною Постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень департаменту державної служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за виконавчим листом.
З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідком визнання цього рішення протиправним. Тобто, положеннями ст. 162 КАС України передбачено, що способом захисту від протиправного рішення суб'єкта владних повноважень є або визнання протиправним такого рішення чи його окремих положень і його скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Що до вимоги позивача про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень департаменту державної служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за виконавчим листом, слід роз'яснити, що суд не вправі підміняти орган державної влади, та нав'язувати власну позицію щодо відповідності виконавчого документа вимогам Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що це належить до виключної компетенції органів державної виконавчої влади. Необхідно зазначити, що керуючись ст.11, ст.162 КАС України суд може лише зобов'язати Відділ примусового виконання рішень департаменту державної служби Міністерства юстиції України повторно вирішити питання про відкриття виконавчого провадження.
Враховуючи положення ч.2 ст.11 КАС України, якою визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, суд дійшов до висновку про доцільність виходу за межі позовних вимог та зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити одну з визначених переліком виконавчих дій, тобто повторно вирішити питання щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Вінницького окружного адміністративного суду по адміністративній справі № 2-а-7185 2008р. від 14.10.2008р.
Положення ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язують органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
За правилами ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами статей 71, 86 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відмови у прийнятті до провадження виконавчого документа №2-а-7185/08 від 14.10.2008р. є протиправними, а Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП №252224309 від 03.03.2011р. - протиправною та підлягає скасуванню. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 79, 86, 94,124, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відмови у прийнятті до провадження виконавчого документа.
Визнати протиправною та скасувати Постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП№25224309 від 03.03.2011 року.
Зобов'язати Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно вирішити питання щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Вінницького окружного адміністративного суду по адміністративній справі № 2-а-7185 2008р. від 14 жовтня 2008 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна