61022, м. Харків, пр-т Науки, 5
05.10.2016 Справа № 905/2570/16
Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агропромкомплект»
до Державного підприємства «Красноармійськвугілля»
простягнення 64 461,33 грн
за участю представників:
від позивачаОСОБА_1- представник за довіреністю
від відповідачане з'явились
На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агропромкомплект» до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» про стягнення заборгованості у розмірі 38428,80 грн, пені у розмірі 4766,66 грн, 3% річних у розмірі 1936,18 грн та інфляційних втрат у розмірі 19329,69 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю №368 по результатам відкритих торів, які відбулись 28.08.2014 від 19.09.2014 щодо здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.
Відповідач повноважних представників в судове засідання не направив, відзив на позов не надав, своїм процесуальним правом не скористався, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Суд відзначає, що ухвалою суду від 07.09.2016 порушено провадження у справі №905/2570/16, розгляд справи призначено на 05.10.2016, вказана ухвала була отримана відповідачем 14.09.2016, а тому відповідач мав достатньо часу для надання відзиву на позов або направлення повноваженого представника в судове засідання.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав. Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд Донецької області
19.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агропромкомплект» (постачальник, позивач) та Державним підприємством «Красноармійськвугілля» підписано договір про закупівлю №368 по результатам відкритих торгів, які відбулись 28.08.2014 (далі - Договір).
За умовами вказаного Договору постачальник зобов'язується поставити покупцю інструменти, інші (25.73.6), зазначені в специфікації (далі - товар), а покупець прийняти і оплатити товар (п.1.1 Договору).
Згідно з п.1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент) товару, його кількість викладені у специфікації до даного Договору. Специфікація є невід'ємною частиною цього Договору.
Позивачем та відповідачем підписано Специфікацію до Договору, у якій погоджено поставку товару на суму 212899,60 грн.
Згідно з п. 5.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 12.10.2014 місце поставки товару - склад покупця: вул. Шосейна,1, м. Димитров, Донецької області.
Відповідно до п. 5.1 Договору строк поставки - протягом 10 робочих днів з моменту отримання заявки покупця на постачання узгодженої партії товару.
Відповідач подав позивачу заявку №02/1-57/1 від 20.11.2014 на поставку партії товару, а саме: відбійний молоток МО-2 АПК у кількості 30 штук, піки до відбійного молотка МО-2 у кількості 100 штук, пружина до відбійного молотка у кількості 100 штук.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 38428,80 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною №211103А/с3/01 від 24.11.2014, товарно-транспортною накладною №294698 від 24.11.2014, експрес-накладною №59998014427284 від 24.11.2014 служби доставки «Нова пошта», а також податковою накладною.
Отримання відповідачем товару, зазначеного у видатковій накладній, підтверджується підписом його представника на зазначеній видатковій накладній та довіреністю відповідача на отримання товару від позивача.
Згідно інформації, зазначеної в експрес-накладній №59998014427284 від 24.11.2014 розрахунковою датою прибуття товару в погоджений сторонами пункту призначення є 26.11.2014. Оскільки уповноваженими представниками покупця у видатковій накладній та акті прийому-передачі не було зазначено точну дату отримання товару, датою поставки у розумінні укладеного Договору вважається - 26.11.2014.
Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача за Договором не надано.
Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.
До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки проводяться за фактом постачання товару на склад покупця протягом 30 календарних днів з моменту постачання.
Таким чином, остаточний розрахунок за товар, отриманий за видатковою накладною №211103А/с3/01 від 24.11.2014, відповідач зобов'язаний був здійснити - до 26.12.2014 включно (оскільки згідно експрес-накладних товар фактично був отриманий відповідачем 26.11.2014).
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 38428,80 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Проте, відповідач в порушення умов Договору не здійснив оплату отриманого за видатковою накладною №211103А/с3/01 від 24.11.2014 товару, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість в сумі 38428,80 грн, зі сплати якої відповідачем допущено прострочення.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач звертався до відповідача з претензією вих. №3901 від 25.12.2015, в якій вимагав від відповідача погасити заборгованість у сумі 38428,80 грн.
05.01.2016 вих. №1-4 відповідач надав відповідь на претензію на суму 38428,80 грн, в якій відповідач погодився із вказаною заборгованістю та зазначив, що у зв'язку, з важким фінансовим становищем підприємства останнє не має можливості погасити заборгованість в повному обсязі та має намір здійснити поступове погашення заборгованості у міру фінансових можливостей підприємства.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості станом на час вирішення спору відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за отриманий товар за договором про закупівлю №368 по результатам відкритих торгів, які відбулись 28.08.2014 від 19.09.2014 у розмірі 38428,80 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 4766,66 грн, 3% річних у розмірі 1936,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 19329,69 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі затримки оплати поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ від суми не поставленого в строк товару за кожен день затримки.
Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання передбачена законом, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є правомірними.
За здійсненим судом перерахунком розмірі пені, в межах періоду визначеного позивачем, її розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Матеріали справи не містять відповідних заяв чи клопотань позивача.
З огляду на вищезазначене, вимоги про стягнення пені у розмірі 4766,66 грн підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманих послуг встановлений судом та відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат також визнаються судом обґрунтованими.
Положення ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційні, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62 97р.
Рекомендаціями Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачається, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд визнає його невірними, у зв'язку наявністю арифметичних помилок.
За здійсненим судом перерахунком інфляційних втрат, в межах періоду нарахування визначеного позивачем, розмір інфляційних втрат становить 19139,03 грн.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнає його невірним, оскільки позивачем не враховано, що в 2016 році 366 днів.
За здійсненим судом перерахунком 3% річних, з урахуванням вищенаведеного, розмір 3% річних становить 1930,94 грн.
В іншій частині вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» (85323, Донецька обл., м. Мирноград, вул. Ватутіна,1, ідентифікаційний код 32087941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агропромкомплект» (49055, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Героїв Сталінграду, 31-А, ідентифікаційний код 33339135) заборгованість у розмірі 38428 (тридцять вісім тисяч чотириста двадцять вісім) грн 80 коп., пеню у розмірі 4766 (чотири тисячі сімсот шістдесят шість) грн 66 коп., 3% річних у розмірі 1930 (одна тисяча дев'ятсот тридцять) грн 94 коп., інфляційні втрати у розмірі 19139 (дев'ятнадцять тисяч сто тридцять дев'ять) грн 03 коп. та судовий збір у розмірі 1373 (одна тисяча триста сімдесят три) грн 87 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 10.10.2016
Суддя М.В. Сажнева