Справа № 510/1433/16-ц
26.09.2016 р. Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
-при секретарі Фурсовой А.А.
розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала, заперечень не надала, просила розглянути справу у її відсутності.
Позивач на позовних вимогах наполягала, просила про розгляд справи без її участі.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.
Відповідно до ч.4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія постанови нотаріуса від 23.08.2016р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії; копія довідки Лиманської сільської ради Ренійського району від 10.12.2014р. № 1422; копія технічного паспорту на житловий будинок по вул. Степова № 8 в с. Лиманське Ренійського району; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3, померлого 28.03.1999р.; копія свідоцтва про народження ОСОБА_4; копія свідоцтва про укладання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5; копія свідоцтва про укладання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_4; копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.09.1982р.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою нині померлого ОСОБА_3 За життя ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.09.1982р. на праві власності належав житловий будинок із надвірними спорудами, розташований по вул. Степова, № 8 в с. Лиманське Ренійського району Одеської області.
За життя ОСОБА_3 належним йому майном на випадок своєї смерті не розпорядився, заповіту не залишив, 28.03.1999р. - помер. Після смерті батька позивача відкрилась спадщина на вищезазначене належне йому майно. У встановлений законодавством строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 жоден із спадкоємців не звернувся до Ренійської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом. Проте на день смерті ОСОБА_3 сторони у справі - донька та дружина померлого мешкали разом із ним, понесли витрати на поховання, успадкували речі побуту після померлого. Відповідач за оформленням прийняття спадщини після смерті чоловіка не зверталася, на спадщину не претендує, не заперечує, щоб право на спадщину у вигляді житлового будинку, що належала її чоловікові за життя, було визнано за позивачем. Таким чином, позивач, як спадкоємиця першої черги за законом, прийняла спадщину після смерті батька в порядку п.1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963р.
Таким чином, позивач фактично прийняла спадщину, що залишилася після померлого батька і вважає, що має всі законні підстави для визнання за нею права власності на неї, оскільки до держави вона не перейшла, відумерлою не визнана, інший спадкоємець на неї не претендує.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки її доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Відповідно до ч. 1 п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2003р. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки ОСОБА_3 помер у 1999р. (тобто до набрання чинності ЦК України 2003р.), а позивач фактично прийняла спадщину після його смерті, данні цивільні відносини регулюються положеннями ЦК Української РСР 1963р.
Відповідно до ст. 524 ЦК Української РСР 1963р. спадкування здійснюється за законом та за заповітом. Спадкування за законом має місто, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Як передбачено ч. 1 ст. 529 ЦК Української РСР 1963р. при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, інший з подружжя та батьки померлого. Згідно із ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР 1963р. онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Згідно вимог ст. 548 ЦК Української РСР 1963р. для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина вважається належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини. За п. 1, 2 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він: фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Як було встановлено судом, позивач у справі є спадкоємицею першої черги за законом після смерті батька. Вона у передбачений законом строк не подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, проте на момент смерті батька мешкала разом із ним, отже вважається такою, що прийняла спадщину фактично. Прийняття спадщини є фактом, яке відображає волю спадкоємця придбати майно після смерті спадкодавця. В даному випадку позивач прийняла спадщину фактично, оскільки її воля, як спадкоємиці за законом, була виражена у її діях по фактичному управлінню та володінню спадковим майном (догляд за будинком та мешкання в ньому, сплата витрат по його утриманню, зберігання відповідних документів на майно та ін.). Таким чином, позивач прийняла спадщину в порядку п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963р., однак, вона не мала змогу оформити прийняття спадщини та отримати відповідне свідоцтво, оскільки за життя ОСОБА_3 не було оформлено технічну документацію на житловий будинок, а пізніше, як з'ясувалося, право власності на нерухомість ще повинно бути внесено до єдиного державного реєстру прав власності, у зв'язку із чим в даний час позивач вимушена звернутися до суду із позовом, а не до нотаріальної контори.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, суд вважає, що позивач є суб'єктом набуття права власності на житловий будинок з підстав прийняття спадщини за законом в порядку п.1 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963р.
З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача щодо визнання за нею права власності на спадкове майно.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 524, 529, 548, 549 ЦК Української РСР 1963р., ст.ст. 15, 328, п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003р.,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок із надвірними спорудами (окрім самочинно побудованих), розташований по вул. Степова, № 8 в с. Лиманське Ренійського району Одеської області, що належав ОСОБА_3, померлого 28.03.1999р.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: В.І. Дудник