Справа № 520/12335/16-к
Провадження № 1-кс/520/2294/16
11.10.2016 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання захисника про скасування арешту майна, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 31.08.2015 року за № 12015160480004468,
До слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання захисника про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді від 28.09.2016 року.
В обґрунтування клопотання захисник зазначив, що слідчим суддею не враховувались правові підстави для арешту майна, достатність доказів, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, можливий розмір цивільного позову, наслідки арешту майна для інших осіб, у володінні та в експлуатації яких знаходився транспортний засіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності із завданнями кримінального провадження. Крім того, ОСОБА_5 , на майно якого накладено арешт, жодного відношення до вказаного кримінального провадження не має, не є підозрюваним по кримінальному провадженні, не несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинили суспільно-небезпечне діяння.
В судовому засіданні заявник підтримав клопотання в повному обсязі, та просив скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді від 28.09.2016 року.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, повідомивши, що рішення про накладення арешту майна є законним, обґрунтованим та вмотивованим, прийнятим відповідно до вимог національного законодавства, тому клопотання про скасування майна задоволенню не підлягає. На даний час проводиться досудового розслідування, а також просив зазначити що автомобіль Фольксваген на який накладений арешт належить іншої особі ОСОБА_6 .
Дослідивши надане клопотання, матеріали кримінального провадження, заслухавши думку учасників процесу, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
У даному випадку, ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.09.2016 року, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, накладено арешт на майно, що вилучене в ході обшуку автомобілю марки «Volkswagen CC» д/н НОМЕР_1 23.09.2016, оскільки вказані речі та документи мають значення для доказування по кримінальному провадженню, в сукупності підтверджують факт вчинення кримінального правопорушення, є необхідними для подальшого проведення рядку експертиз.
При цьому, у судовому засіданні слідчим суддею не встановлено, що клопотання про арешт майна суперечить вищезазначеним вимогам КПК України та безпосередньо п.п. 1-3 ч. 3 ст. 132 КПК України.
Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з основ демократичного суспільства.
Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи.
Однак, у даному випадку слідчим суддею не встановлено обставин, які б свідчили про те, що арешт накладено з порушенням вимог діючого законодавства, загальних принципів міжнародного права, тобто було дотримано принципу «законності» і він не був свавільним, саме втручання є пропорційним, адже відповідає тяжкості правопорушення і не становить особистий і надмірний тягар для особи.
Обставин передбачених ст. 174 КПК України, які б слугували умовою для скасування арешту майна повністю чи частково не встановлено.
За таких умов, слідчий суддя вважає за необхідне у задоволені клопотання відмовити, оскільки воно, як таке, є сумнівним за своєю суттю, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), адже, у даному випадку, існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 131-132, 170-174, 309, 372-376 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання заявника - захисника ОСОБА_4 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.08.2016 за № 12015160480004468 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.
Суддя ОСОБА_1