79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
04.10.2016р. Справа№ 914/1546/16
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Росанбуд», Львівська область, м.Львів,
Відповідач 1: Міжшкільний навчально-виробничий комбінат трудового навчання та професійної орієнтації учнів Сихівського району м.Львова, Львівська область, м.Львів,
Відповідач 2: Львівська міська рада, Львівська область, м.Львів,
Відповідач 3: Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів,
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та про зобов'язання видати розпорядчий документ про виселення
Представники:
від Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 16.06.2016р. №16/06-1); ОСОБА_2 - представник (довіреність від 16.09.2016р. №16/09-1);
від Відповідача 1: ОСОБА_3 - представник (довіреність від 04.07.2016р. №9);
від Відповідача 2: ОСОБА_4 - представник (довіреність від 22.09.2015р. №1.7вих-76);
від Відповідача 3: ОСОБА_5 - представник (довіреність від 01.07.2016р. №2601-вих-788)
Суть спору:
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» до Міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання та професійної орієнтації учнів Сихівського району м.Львова, до Львівської міської ради та до Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та про зобов'язання видати розпорядчий документ про виселення.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 09.06.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 21.06.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 21.06.2016р., від 05.07.2016р., від 10.08.2016р., від 17.08.2016р. та від 20.09.2016р., в тому числі у зв'язку із неявкою повноважних представників Сторін та невиконанням ними вимог ухвал суду по справі.
Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.08.2016 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.
Представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, а також письмові повідомлення про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судових засіданнях) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представники Позивача в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали повністю, надали усні пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.
Представник Відповідача 1 в судове засідання з'явилася, проти позову заперечила, в судовому засіданні надала пояснення по справі.
Представник Відповідача 2 в судове з'явилася, проти позову заперечила, надала пояснення, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник Відповідача 3 в судове засідання з з'явилася, проти позову заперечила, в судовому засіданні подала пояснення по справі.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює Сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.07.2009 року у справі №15/136 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» до Приватного підприємства «Житловий комплекс «Парковий» про стягнення 172766,60 грн. затверджено укладену в процесі виконання рішення між ТзОВ «Росанбуд» та ПП «ЖК «Парковий» мирову угоду з наступними умовами:
1. Відповідач визнає, що його заборгованість перед Позивачем становить 174815,77 грн.
2. На погашення заборгованості, визначеної пунктом 1 Мирової угоди, Відповідач передає, а Позивач приймає (придбаває) нежитлові приміщення площею 990 м. кв., що знаходяться в будинку, розташованому за адресою: м.Львів, вул. П.Мирного, 13. ОСОБА_6 нежитлові приміщення є власністю Відповідача відповідно до Договору купівлі-продажу від 31.10.2008 року, та зареєстровані за Відповідачем в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що засвідчується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим 06.07.2009 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».
3. Ціна, за якою Відповідач передає нежитлові приміщення Позивача, за взаємною згодою Сторін становить 174815,77 грн.
4. Позивач відмовляється від стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 174815,77 грн.
5. Факт передачі нежитлових приміщень засвідчується актом приймання-передачі, що підписується Сторонами протягом двох днів з моменту затвердження Мирової угоди Господарським судом Львівської області.
6. Право власності на нежитлові приміщення площею 990 м. кв., що знаходяться в будинку, розташованому за адресою: м.Львів, вул.П.Мирного, 13, виникає в Позивача з моменту оголошення ухвали Господарського суду Львівської області про затвердження мирової угоди.
7. Позивач заявляє, що з моменту передачі йому нежитлових приміщень, він не матиме жодних майнових претензій до Відповідача з приводу заборгованості, погашення якої є предметом Мирової угоди.
ОСОБА_6 ухвала не оскаржувалась, набрала законної сили в порядку статті 85 ГПК України 16.07.2009 року, та, у відповідності до приписів ч.5 ст.124 Конституції України і ст. 115 ГПК України, є обов'язковою до виконання на всій території України.
На виконання умов укладеної 08.07.2009 року між Сторонами та затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.07.2009 року у справі №15/136 мирової угоди Приватне підприємство «Житловий комплекс «Парковий» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» ОСОБА_6 приймання-передачі нежитлових приміщень від 18.07.2009 року прийняло індивідуально визначені приміщення площею 990 м. кв., що знаходяться в будинку, розташованому за адресою: м.Львів, вул.П.Мирного, буд.13 вартістю 174815,77 грн. ОСОБА_6 приймання-передачі нежитлового приміщення підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін у справі №15/136.
Рішенням колегії судової плати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 08.12.2011 року у справі №22-ц-2712/11 за позовом Львівської міської ради до Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Сихівського району м.Львова, ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю «Панорама ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Інвест» про визнання недійсним договорів купівлі- продажу нежитлового приміщення визнано недійсним Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 990 м. кв., яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.П.Мирного, буд.13, укладений 20.12.1994 року між Міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Галицького району м.Львова та ОСОБА_7.
Окрім того, Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 21.06.2012 року про відмову в задоволенні позовних вимог у справі №5015/1267/12 за позовом Прокурора Сихівського району м.Львова в інтересах держави в особі Міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання та професійної орієнтації учнів Сихівського району м.Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» про витребування з незаконного володіння нежитлових приміщень площею 990 м.кв., які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.П.Мирного, буд.13.
Позивачу на підставі мирової угоди від 08.07.2009 року, затвердженою Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.07.2009 року та ОСОБА_6 приймання-передачі від 18.07.2009 року на праві приватної власності належить нежитлове приміщення площею 990 м. кв., яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.П.Мирного, буд.13, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.08.2009 року №23557379.
В подальшому Позивач листами від 12.12.2012 року вих. №12/12-1, від 08.10.2013 року вих. №08/10-1, від 16.07.2014 року вих. №16/07-1 звертався до Відповідачів із вимогою про переїзд Відповідача 1 та звільнення приміщень, які належать Позивачу.
У своїх відповідях Відповідачі повідомляли Позивача про те, що питання переїзду Відповідача 1 вирішується і його буде повідомлено про вирішення питання звільнення займаних Відповідачем 1 приміщень.
Окрім того, як вбачається із відповідей Відділу освіти Сихівського району Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 19.12.2014 року вих. №3409/1794 та від 15.03.2016 року вих. №3409/415, діяльність Відповідача 1 тимчасово припинена у зв'язку із необхідністю капітального ремонту займаного ним приміщення, в штаті Відповідача 1 залишені працівники для організації та здійснення охорони будівлі і утримання прилеглої території.
З підстав наведеного Позивач просить суд усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Відповідача 1 та зобов'язати Відповідача 3 видати розпорядчий документ про виселення Відповідача 1 із займаних приміщень.
Відповідач 1 у своєму письмовому поясненні, поданому до суду 10.08.2016 року за вх. №32988/16, проти позовних вимог Позивача заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що засновником і власником Відповідача 1 є Відповідач 2 і тільки на підставі його рішення Відповідач 1 може змінити адресу, зняти з балансу будівлю та ділянку, яка за такою будівлю закріплена.
Відповідач 2 у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 10.08.2016 року за вх. №32989/16, проти позовних вимог Позивача заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що між Позивачем і Відповідачем існують зобов'язання, не виконані належним чином з боку Позивача, внаслідок чого Відповідач 2 не має змоги виселити Відповідача 1 з займаних приміщень до іншого приміщення, оскільки фінансування будівництва такого приміщення належним чином не профінансовано Позивачем.
Так, як на підставу своїх заперечень, Відповідач 2 покликається на Інвестиційний договір на забудову навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад 1 ступеня», Блок «В» в мікрорайоні «Сихів-18 у м.Львові» №1/10/2008, який укладено 16.10.2008 року між Управлінням капітального будівництва Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, ТзОВ «Росан-Інвест» та ВАТ «Фірма «Галбуд», за умовами якого ТзОВ «Росан-Інвест» зобов'язувалось профінансувати будівельні роботи на будівельному майданчику за адресою: мікрорайон «Сихів-18» у м.Львові у відповідності до оформленої проектно-кошторисної документації та чинних дозволів, які передбачені чинним законодавством України.
Відповідач 3 у своїх письмових поясненнях, поданих до суду 10.08.2016 року за вх. №32990/16, позовні вимоги Позивача спростовує тим, що ТзОВ «Росан-Інвест» не виконано зобов'язання з інвестування будівництва за Договором від 16.10.2008 року №1/10/2008, а відтак, Відповідач 2 не має змоги виселити Відповідача 1 із займаного ним приміщення.
16.08.2016 року Позивачем подано до суду Письмові пояснення (вх. №33645/16), у якому спростовує обставини, покладені Відповідачем 2 та Відповідачем 3 в основу своїх заперечень проти позову, тим, що Позивач не є стороною Договору на забудову навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад 1 ступеня», Блок «В» в мікрорайоні «Сихів-18 у м.Львові» від 16.10.2008 року №1/10/2008, не має жодних зобов'язань за ним, а обмеження права приватної власності Позивача не може бути зумовлене домовленостями Відповідачів з їхніми контрагентами за Договорами, а мирова угода, про яку йдеться у відзиві Відповідача 2 не затверджена судом шляхом прийняття відповідної ухвали.
Як вбачається із п.1.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд», затвердженого Протоколом загальних зборів учасників ТзОВ «Росанбуд» від 02.07.2010 року та зареєстрованого 08.07.2010 року за 314151050007021062, Товариство з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» створене на базі Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_8 Україні» через зміну найменування із ТзОВ «ОСОБА_8 Україні» на ТзОВ «Росанбуд».
В той же час, як встановлено судом із безкоштовного запиту в ЄДРЮОФОП та ГФ (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), Товариству з обмеженою відповідальністю «Росан-Інвест» присвоєно ідентифікаційний код 25234064, зареєстроване за адресою: 75500, Херсонська область, Генічеський район, м.Генічеськ, просп.. Миру, буд.123.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Крім цього, відповідно до частини 1, 2, 4 статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації; держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. право власності є непорушним. Ніхто не можу бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Частиною 4 ст. 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
Із врахуванням вищенаведеного, зокрема належності Товариству з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» на праві приватної власності нежитлового приміщення площею 990 м. кв., яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.П.Мирного, буд.13; встановлення факту неправомірного використання Відповідачем 1 вказаного приміщення, суд дійшов висновків про те, що позовна вимога про зобов'язання Відповідача 1 усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Відповідача 1 є підставними та обґрунтованими, таким що підлягають до задоволення у повному обсязі.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Відповідача 3 видати розпорядчий документ про виселення Відповідача 1 із займаних приміщень, суд зазначає наступне.
Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення постановляються судами іменем України та є обов'язковими для виконання на всій території України.
Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частинами першою та другою статті 4-5 ГПК України встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно приписів частини першої статті 2 Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно приписів ч.1 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
З підстав наведеного, зокрема задоволення судом позовної вимоги про виселення Відповідача 1 із займаних приміщень, видання наказу про примусове виконання рішення в цій частині, будь яке погодження Відповідачами 2 та 3 чи видання ними розпорядчих документів не вимагається. Відтак, в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Відповідача 3 видати розпорядчий документ про виселення Відповідача 1 із займаних приміщень слід відмовити.
Крім цього, самостійною підставою до відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Відповідача 3 видати розпорядчий документ про виселення Відповідача 1 із займаних приміщень є необґрунтованість та недоведеність Позивачем характеру та змісту розпорядчого документу, який зобов'язаний видати, на думку Позивача, Відповідач 3. Позивачем також не доведено обов'язковості видачі розпорядчого документу та можливості відновлення порушеного права Позивача шляхом задоволення вказаної позовної вимоги.
Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
04.10.2016 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10.10.2016р.
Позивачем за подання позовної заяви до суду Квитанцією від 14.04.2016 року № 0.0.535657368.1 на суму 1378,00 грн. та від 06.06.2016 року №10 на суму 1378,00 грн. сплачено судовий збір в розмірі 2756,00 грн.
Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».
Згідно ч.1; п.п.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Нормою статті 8 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2016 рік» передбачено, що станом на 01.01.2016 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1378 грн. 00 коп.
Позивачем при поданні позовної заяви до суду заявлено дві вимоги немайнового характеру. При цьому, як зазначив Позивач, позовна вимога про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення звернена до Відповідача 1, а позовна вимога про зобов'язання видати розпорядчий документ про виселення звернена до Відповідача 3.
З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі в розмірі 1378грн., з врахуванням вирішення спору та винних дій Відповідача 1, слід покласти на Відповідача 1, а судовий збір в розмірі 1378,00 грн. залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 182, 316, 319, 321, 334, 387, 391 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Усунути Товариству з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.147; ідентифікаційний код 36182928) перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання та професійної орієнтації учнів Сихівського району м.Львова (79026, Львівська область, м.Львів, вул.П.Мирного, буд.13; ідентифікаційний код 22335942) із нежитлових приміщень площею 990 м. кв., що знаходяться в будинку, розташованому за адресою: м.Львів, вул. П.Мирного, 13.
3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання та професійної орієнтації учнів Сихівського району м.Львова (79026, Львівська область, м.Львів, вул.П.Мирного, буд.13; ідентифікаційний код 22335942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.147; ідентифікаційний код 36182928) 1378грн. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.