ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.10.2016Справа №910/16640/16
Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа»
до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»
про визнання кредитного договору №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року недійсним
Представники:
від Позивача: не з'явились;
від Відповідача: Кулініч А.П. (представник за довіреністю);
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (надалі також - «Відповідач») про визнання кредитного договору №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року недійсним.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 13.02.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (Позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (Банк) було укладено Кредитний договір на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1, відповідно до умов якого Банк відкрив Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію та зобов'язався надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим Договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Як зазначає Позивач, вказаний Договір є недійсним, оскільки він був укладений без погодження трьох осіб Наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп», який є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (100%). За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Кредитний договір на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2016 року порушено провадження у справі № 910/16640/16, судове засідання призначено на 21.09.2016 року.
21.09.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 09.09.2016 року.
21.09.2016 року в судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 09.09.2016 року не виконав. Представник відповідача вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 09.09.2016 року виконав не в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.09.2016 року відкладено розгляд справи на 05.10.2016 року, у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.
В судовому засіданні 05 жовтня 2016 року представник Відповідача заперечив проти позову, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В судове засідання представник Позивача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 27.09.2016 року уповноваженій особі підприємства Позивача ухвали суду від 21.09.2016 року.
Таким чином, Суд приходить до висновку, Позивач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Приймаючи до уваги, що Позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Позивача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 05 жовтня 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
13.02.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (Позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (Банк) було укладено Кредитний договір на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1, відповідно до умов якого Банк відкрив Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію та зобов'язався надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим Договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Лімі кредитної лінії - 69 653 988 грн. 00 коп., кінцевий термін повернення кредиту 12.02.2016 р., зі сплатою 25% річних.
Відповідно до п.10.1 Договору він набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками Сторін і діє до моменту повного виконання сторонами зобов'язань за Договором.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що кредитний договір є недійсним, оскільки він був укладений без погодження трьох осіб Наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп», який є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (100%). За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Кредитний договір на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.
Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як встановлено Судом, 13.02.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (Позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (Банк) було укладено Кредитний договір на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1, відповідно до умов якого Банк відкрив Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію та зобов'язався надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим Договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Кредитний договір на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року є недійсним, оскільки він був укладений без погодження трьох осіб Наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп», який є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (100%).
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Судом встановлено, що при укладенні Кредитного договору на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь», Сторонами було погоджено мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту відповідно до норм ч.2 статті 345 Господарського кодексу України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Кредитний договір на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача щодо відсутності згоди трьох осіб Наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп», який є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (100%) на укладання оспорюваного правочину, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір від імені Позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» було укладено ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26.12.2013 р. за реєстровим №974 та протоколу №40 Загальних зборів ТОВ «Фудмережа» від 12.02.2015 року, з одного боку та від імені Банку - Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» було укладено ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності №206 від 15.05.2014 року, з іншого боку.
Відповідно до положень ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
Відповідно до п.4.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа», затвердженого рішенням загальних зборів, оформленого протоколом №3 від 24.04.2012 р., який діяв на час укладення спірного правочину, учасниками товариства є особи, що підписали цей Статут, а саме Публічне акціонерне товариство «Рітейл Груп».
Згідно з п.4.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» від імені учасника Товариства виступає Наглядова Рада Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп».
Відповідно до п.7.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп», затвердженого рішенням загальних зборів, оформленого протоколом №16 від 11.04.2014 р., який діяв на час укладення спірного правочину, органами Товариства є, зокрема, Наглядова рада.
Наглядова рада є колегіальним органом Товариства, що здійснює захист прав акціонерів Товариства, і в межах компетенції, визначеної чинним законодавством, даним Статутом та Положенням про Наглядову раду, контролює та регулює діяльність Виконавчого органу Товариства. (п.7.3 Статуту)
У п.7.3.2 Статуту визначено, що Наглядова рада обирається загальними зборами акціонерів з числа фізичних осіб, що мають цивільну дієздатність, або з числа юридичних осіб - акціонерів, в кількості не менше 3 осіб терміном на три роки.
Відповідно до п.7.3.3 Статуту засідання Наглядової ради проводяться по мірі необхідності, але не рідше одного разу на квартал. Засідання Наглядової ради є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше, ніж половина її складу. У разі відсутності голови Наглядової ради на засіданні головує член Наглядової ради, обраний на засіданні.
Рішення Наглядової ради приймається простою більшістю голосів, які беруть участь у засіданні. На засіданні Наглядової ради кожен член Наглядової ради має один голос. (п.7.3.4 Статуту)
Як вбачається з рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа», оформленого протоколом №40 від 12.02.2015 року, на цих зборах були присутні учасники: Публічне акціонерне товариство «Рітейл Груп», від імені якого виступає Наглядова рада Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп» в складі представників акціонерів: голови Наглядової ради та члена Наглядової ради, та вирішено отримати Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» в Банку кредит у розмірі 69 653 988 грн. 00 коп., укласти з банком відповідний кредитний договір, надано генеральному директору Товариства ОСОБА_6 повноваження на укладення та підписання з Банком Договору на відкриття кредитної лінії з ПАТ «Банк «Київська Русь» відповідно до схвалених вище Товариством рішень.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що засідання зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа», оформлене протоколом №40 від 12.02.2015 року, було правомочним приймати рішення на укладення Кредитного договору на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року з Відповідачем, оскільки на ньому був присутній учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» - Публічне акціонерне товариство «Рітейл Груп», від імені якого виступила Наглядова рада Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп» в складі представників акціонерів: голови Наглядової ради та члена Наглядової ради, тобто двох членів Наглядової ради. При цьому, Суд не приймає до уваги доводи Позивача щодо обов'язкової участі трьох учасників Наглядової ради, оскільки відповідно до п.7.3.3 Статуту засідання Наглядової ради є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше, ніж половина її складу.
Як вбачається з довіреності від 26.12.2013 року, посвідченої ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №974, виданої генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3, останнього уповноважили бути представником Товариства з правом здійснення від імені Товариства всього або будь - чого з переліченого, зокрема, представляти інтереси Товариства у банківських установах з правом укладати та підписувати кредитні договори.
За таких підстав, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності, виданої директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» ОСОБА_6, в межах наданих йому повноважень учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп», при укладенні спірного Договору мав повноваження на укладання Кредитного договору на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року.
За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Кредитний договір на відкриття невідновлювальної кредитної лінії №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Таким чином, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про визнання кредитного договору №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року недійсним.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про визнання кредитного договору №11613-20/15-1 від 13.02.2015 року недійсним - відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10 жовтня 2016 року.
Суддя О.В. Чинчин