11 жовтня 2016 р.Р і в н е 817/1202/16
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання неправомірною бездіяльності щодо не подання заяви (запитів) встановленої форми до відповідної уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав про скасування заборони відчуження об'єктів всього рухомого та нерухомого майна належного ОСОБА_1 відповідно до постанови від 12.03.2013 про закінчення виконавчого провадження №32671784; зобов'язання звернутися до відповідної уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав із заявою встановленої форми, для скасування заборони відчуження об'єктів всього рухомого та нерухомого майна належного ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження №32671784.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що отримавши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо про обтяження її квартири арештом як і всього належного їй рухомого майна. Як стверджує позивач, винісши 12.03.2013 постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій було зазначено про зняття арешту із всього належного позивачці рухомого та нерухомого майна, державний виконавець протиправно не вчинив належних дій щодо зняття арешту із майна позивача, а саме щодо звернення із відповідною заявою встановленої форми до уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав для скасування заборони відчуження об'єктів всього рухомого та нерухомого майна належного позивачу, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
До початку судового розгляду позивач подала через відділ документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду (канцелярію) заяву, у якій просила розглянути справу без її участі, зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі (вх.№12715/16 від 22.09.2016).
Відповідач щодо позову власної позиції не висловив, однак до початку судового розгляду представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду (канцелярію) клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача (вх.№12714/16 від 22.09.2016).
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких обставин суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Як свідчать обставини справи, постановою державного виконавця від 12.03.2013 закінчено виконавче провадження ВП №32671784 щодо примусового виконання вимоги №Ф-370 У виданої 08.02.2012 УПФ м. Рівне про стягнення боргу з ОСОБА_1 у сумі 979,59 грн. на користь УПФУ (а.с.12).
При цьому, згідно п.2 вказаної постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем постановлено припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення.
Однак, згідно інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта станом на 02.08.2016 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження щодо нерухомого майна позивачки, а саме арешт нерухомого майна, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.05.2012 державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Герасімчук Вікторії Сергіївни (а.с.14).
Крім того, згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 03.08.2016 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано обтяження щодо рухомого майна позивачки, а саме арешт рухомого майна, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.05.2012 державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Герасімчук Вікторії Сергіївни (а.с.16).
Стверджуючи у позовній заяві про протиправність дій відповідача щодо невжиття заходів щодо скасування реєстрації обтяження щодо рухомого та нерухомого майна, позивач звернулася до суду з даним позовом та просить суд зобов'язати відповідача звернутися до відповідної уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав із заявою встановленої форми для скасування заборони відчуження об'єктів всього рухомого та нерухомого майна позивача.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно ч.1 ст.17 цього Закону (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч. 1, 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин)).
Частиною 3 ст.57 цього ж Закону (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.
Частинами 1-3 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.
Таким чином, закінчення виконавчого провадження є його завершальною стадією, якою передбачено зняття всіх вжитих державним виконавцем заходів для примусового виконання рішення, в тому числі і зняття арешту, шляхом прийняття відповідного рішення.
З матеріалів справи слідує, що винісши постанову від 12.03.2013 про закінчення виконавчого провадження ВП №32671784, державним виконавцем не вчинено дій для зняття арешту, накладеного на майно боржника ОСОБА_1
Оскільки нормами ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що арешт, накладений на майно боржника, знімається у випадку закінчення виконавчого провадження, то невчинення державним виконавцем належних дій щодо державної реєстрації скасування заборони відчуження об'єктів рухомого та нерухомого майна боржника, на яке накладався арешт у межах виконавчого провадження, що закінчується, порушує процедуру завершення виконавчого провадження, що є неприпустимим, оскільки заходи щодо примусового виконання рішення, які виявляються у обмеженні права особи розпоряджатися належним майном, не можуть існувати поза межами окремого виконавчого провадження, у рамках якого їх застосовано для забезпечення виконання рішення.
Враховуючи те, що чинним законодавством про виконавче провадження після закінчення виконавчого провадження передбачено зняття всіх вжитих заходів для примусового виконання рішення, в тому числі зняття арешту, накладеного на майно боржника, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не вжиття заходів щодо скасування заборони відчуження об'єктів всього рухомого та нерухомого майна, належного ОСОБА_1, відповідно до постанови від 12.03.2013 про закінчення виконавчого провадження №32671784 є протиправною.
Разом з тим, суд зазначає, що порядок внесення записів про скасування заборони відчуження об'єктів рухомого та нерухомого майна встановлюється законом, та при цьому суд не наділений повноваженнями втручання у сферу державного регулювання в частині визначення підстав для внесення відповідних записів про скасування заборони відчуження об'єктів рухомого та нерухомого майна до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Суд зазначає, що суд не повинен підміняти адміністративний орган, не повинен приймати рішення замість адміністративного органу. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду й виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
За таких обставин, зобов'язання відповідача звернутися до відповідної уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав із заявою встановленої форми для скасування заборони відчуження об'єктів всього рухомого та нерухомого майна належного ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження №32671784, є неналежним способом захисту порушеного права позивача.
За наведених обставин позов підлягає до задоволення частково.
Згідно з ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає присудженню сума судового збору у розмірі 368,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо невжиття заходів щодо скасування заборони відчуження об'єктів рухомого та нерухомого майна, належного ОСОБА_1, відповідно до постанови від 12.03.2013 про закінчення виконавчого провадження №32671784.
Зобов'язати Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області вжити заходів щодо скасування державної реєстрації заборони відчуження об'єктів рухомого та нерухомого майна, належного ОСОБА_1, в рамках виконавчого провадження №32671784.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області судовий збір у розмірі 368,20 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Гломб Ю.О.