28 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Умнової О.В.,
суддів: Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г., Кафідової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 13 січня 2016 року,
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 383,27 грн, з яких: 5806,02 грн - заборгованість за кредитом, 12 108,77 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1974,04 - заборгованість за комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина), 994,44 грн - штраф (процентна складова).
Позов мотивовано тим, що внаслідок невиконання договірних зобов'язань за кредитним договором, за відповідачем утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість по кредитному договору від 1 лютого 2007 року в сумі 5806,02 грн та 2903,01 грн заборгованості по процентам за користування кредитом. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 січня 2016 року рішення районного суду скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 1 лютого 2007 року в сумі 20 105,91 грн, з яких: 5 806,02 грн заборгованість за кредитом; 12 108,77 грн - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 696,68 грн - комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 994,44 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов виходив із передбаченого законом обов'язку позичальника повернути позикодавцеві отримані за договором кредиту кошти разом з відсотками, а також керувався встановленим ст. 551 ЦК України правом суду зменшити розмір неустойки у випадку значного перевищення її розміру суми збитку, зменшивши розмір нарахованих відсотків за договором, та застосував положення закону про спеціальний річний строк позовної давності в частині вимог про стягнення штрафів та заборгованості за комісією і пенею.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафних санкцій, місцевий суд виходив з того, що позивачем було пропущено спеціальний річний строк позовної давності.
Скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.
Зменшуючи розмір нарахованих банком відсотків за користування кредитним коштами з 12 108,77 грн до 2 903,01 грн з підстав значного (більш, ніж удвічі) перевищення суми основного боргу та незадовільного матеріального стану відповідача, суд першої інстанції помилково керувався ч. 3 ст. 551 ЦК України та виходив з того, що ці відсотки за своєю правовою природою є неустойкою.
Нараховані банком проценти є платою за користування кредитними коштами, отриманими за договором, а не мірою відповідальності за порушення зобов'язання, тому на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню з ОСОБА_5 відсотки за користування кредитними коштами за кредитним договором в сумі 12 108,77 грн.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав в кредит грошові кошти у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку у розмірі 4000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Вказана угода являє собою заяву, яка була підписана відповідачем, та Умови і правила надання банківських послуг.
Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, - позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п. 6.6 Умов та правил надання банківських послуг, - у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту, оплати винагороди банку.
Пунктом 8.6 Умов передбачено відповідальність позичальника за порушення умов виконання кредитної угоди, де зазначено, що при порушенні позичальником строків платежу по будь-якому грошовому зобов'язанню, передбаченому даним договором, більше ніж на 120 днів, позичальник сплачує банку штраф, який складається з фіксованої суми 500 гривень та процентної складової в розмірі 5% від суми позову.
За пунктом 9.6 Умов при відсутності коштів на картковому рахунку позичальника в розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дії картки і при ненадходженні грошових коштів на протязі 3 місяців з моменту закінчення дії картки, банк щомісячно стягує комісію по обслуговуванню рахунку за діючими тарифами.
У зв'язку з порушенням боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка за розрахунком банку, станом на 30 червня 2015 року складає 21 383,27 грн, з яких: 5806,02 грн - заборгованість за кредитом, 12 108,77 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1974,04 - заборгованість за комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина), 994,44 грн - штраф (процентна складова).
Розрахунок розміру заборгованості здійснено за період з 1 лютого 2007 року по 30 червня 2015 року.
У письмових запереченнях на позов та у заяві про застосування строків позовної давності відповідач вказував на те, що розмір нарахованих процентів за користування кредитними коштами більше ніж у два рази перевищує суму основного боргу та посилався на положення ч.3 ст. 551 ЦК України, згідно якої суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Крім того, просив застосувати наслідки пропуску річного строку позовної давності до вимог про стягнення 1974,04 грн заборгованості по пені та комісії, 500 грн - штрафу (фіксованої частини) та 994,44 грн - штрафу (процентної складової).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
За умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу II Умов і правил строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором.
Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом на протязі шести місяців, картка закривається, подальше поновлення дії карти можливо лише після повного погашення заборгованості клієнтом.
За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказаних обставин та норм не врахував, не визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами та нормою закону, яка підлягає застосуванню, не надав належної оцінки змісту укладеного між сторонами договору та погодженим у ньому умовам. Не встановлено строк дії картки, виданої відповідачу, обставин щодо її закриття або видачі відповідачу нової картки, після закінчення строку дії попередньої, не перевірено умов договору щодо платежів, якими мала погашатися заборгованість, не встановлено коли саме відповідачем здійснено останній платіж по погашенню заборгованості.
Розглядаючи даний спір, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив питання щодо дотримання строку позовної давності, не встановив початок його перебігу, зокрема не перевірив доводів відповідача та висновків місцевого суду щодо пропуску позивачем річного строку позовної давності.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа.
Крім того, в ході розгляду справи відповідач посилався на положення ч.3 ст.551 ЦК України щодо зменшення розміру пені, оскільки її розмір перевищує більше ніж у два рази суму основного боргу. Разом з тим, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не визначився із нарахованими банком сумами та періодом, за який вони нараховані, а також щодо обґрунтованості таких нарахувань з урахуванням поданої відповідачем заяви про зменшення неустойки та застосування строку позовної давності.
В ході розгляду даної справи апеляційним судом не дотримано вимог ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належну оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності.
Апеляційним судом не надано мотивування усім доводам сторін у справі, зокрема доводам апеляційної скарги відповідача, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Свої висновки належним чином не мотивував.
За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 13 січня 2016 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Умнова
судді В.С. Висоцька
Ю.Г. Іваненко
О.В. Кафідова
І.М. Фаловська