пр. № 1-кп/336/26/2016
№ 336/4521/15-к
Іменем України
04 жовтня 2016 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участі прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника адвоката ОСОБА_8
потерпілого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за звинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Запоріжжя, проживає у АДРЕСА_1 , не одруженого, працюючого черговим автостоянки у фізичної особи ОСОБА_10 на підставі трудового договору, раніше судимого вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07.04.2011 року за ст. 263 ч. 1, 307 ч. 2, ст. 309 ч. 2. КК України до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна (звільнений 24.04.2014 року умовно-достроково на 1 рік 7 місяців та 7 днів)
звинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ст. 287 КК України,-
ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що 06.06.2015 року приблизно о 09.30 годині,являючись власником мопеда Kanuni та особою, яка відповідальна за експлуатацію вказаного транспортного засобу, знаходячись на заправній станції «Shell» по вул. 8 Березня, 55 у м. Запоріжжя, маючи об'єктивну можливість впевнитись в тому, що ОСОБА_9 не має посвідчення будь-яких категорій, а відповідно і не має права керування транспортними засобами, добровільно надав свою згоду на здійснення ним поїздки на його мопеді по території Шевченківського району м. Запоріжжя.
Приблизно о 09.30 годині 06.06.2015 року водій ОСОБА_9 , керуючи мопедом Kanuni, під час перетину однієї зі смуг проїжджої частини вул. 8 Березня та трамвайної колії, рухаючись від заправної станції «Shell» по вул. 8 Березня, 55 у м. Запоріжжя, під час виконання маневру повороту ліворуч на іншу смугу проїжджої частини вул. 8 Березня, по якій здійснюється рух в напрямку вул. Куйбишева в м. Запоріжжя, внаслідок порушення вимог правил безпеки дорожнього руху, допустив виїзд керованого мопеда за межі проїжджої частини вул. 8 Березня з послідуючим наїздом на дерево,
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир мопеду ОСОБА_7 отримав тілесне ушкодження у вигляді закритого осколкового перелому лівої променевої кістки без зміщення, яке кваліфікується як тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості, що не є небезпечним для життя, але таким що спричинило довготривалий розлад здоров'я більше ніж 21 день.
Водій мопеда ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого переломо-вивиху голівки лівої стегнової кістки зі зміщенням її вверх, яке кваліфікується як тілесне ушкодження середнього ступені тяжкості, що не є небезпечним для життя, але таким що спричинило довготривалий розлад здоров'я більше ніж 21 день.
Як зазначено в обвинувальному акті необережні дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ст. 287 КК України за ознаками допуску до керування транспортним засобом особи, яка не має права на керування транспортним засобом, вчиненому особою, відповідальною за експлуатацію транспортного засобу, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
В судовому засіданні 10.02.2016 року при з'ясуванні сутності обвинувачення прокурором уточнено, що сторона обвинувачення вважає та стверджує, що форма вини ОСОБА_7 у скоєнні вказаного злочину є необережністю у формі злочинної недбалості.
В судовому засіданні 04.04.2016 року судом знову уточнювалось у прокурора питання щодо форми вини, та прокурор повторно підтвердив, що сторона обвинувачення вважає, що злочин, передбачений ст. 287 КК України є необережним та ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні цього злочину саме з необережності, змінювати обвинувачення прокурор не має наміру.
В подальшому прокурором обвинувачення не змінювалось.
Обвинувачений в судовому засіданні вину свою у скоєнні злочину не визнав, просив визнати його невинуватим та виправдати у зв'язку з недоведеністю вчинення ним злочину. По суті обвинувачення пояснив, що 06.06.2015 року приблизно о 09.00 годині приїхав з роботи додому, де на цей час перебував ОСОБА_9 , який приходиться обвинуваченому племінником. Оскільки ОСОБА_7 потрібно було заправити належний йому мопед Кануні, він вирішив поїхати до найближчої заправної станції, відстань до якої становить десь близько кілометру. ОСОБА_9 виявив бажання поїхати разом із ОСОБА_7 та вони разом вирушили до АЗС, при цьому обвинувачений керував мопедом. На АЗС ОСОБА_7 заправив мопед пальним, а потім ОСОБА_9 сів на місце водія, а ОСОБА_7 позаду та вони вирушили з території АЗС, але, проїхавши приблизно 30 метрів, ОСОБА_9 не впорався з керуванням та мопед врізався у дерево. ОСОБА_7 вказав, що ОСОБА_9 дозволу на керування мопедом не надавав, але і не заперечував, коли той сів на водійське місце. Про те що у ОСОБА_9 немає водійського посвідчення ОСОБА_7 не знав, оскільки з ОСОБА_9 близько не спілкувався та взагалі не цікавився чи є у того посвідчення водія.
Потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_7 є його дядьком, мешкають вони за різними адресами, але іноді спілкуються. Того дня зранку ОСОБА_9 прийшов в гості до ОСОБА_7 та його матері, потім ОСОБА_7 прийшов з роботи та запропонував поїхати на заправну станцію, щоб заправити належний йому мопед Кануні, на що ОСОБА_9 погодився. Вони удвох направились на АЗС, мопедом керував ОСОБА_7 , на заправній станції заправились. Далі ОСОБА_9 сів за кермо мопеду та запитав у ОСОБА_7 , чи можна він поведе мопед назад, на що той надав дозвіл. Виїхавши з АЗС ОСОБА_9 розпочав повертати вліво, але щось трапилось та мопед в'їхав в дерево. Водійського посвідчення ОСОБА_9 не мав та не має та вважав, що мабуть ОСОБА_7 про це відомо, але фактично ОСОБА_9 ніколи не казав ОСОБА_7 чи є або нема у нього водійського посвідчення, оскільки з цього приводу вони не спілкувались. Водійський досвід у ОСОБА_9 є, оскільки до цього часу він керував мопедом, але водійського посвідчення не отримував. На притягненні ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності ОСОБА_9 не наполягав, вказував, що думку сторони обвинувачення не підтримує, згоден з захисником, претензій до ОСОБА_7 не має.
При вивченні письмових доказів судом встановлено наступне.
Постановою слідчого від 24.06.2015 року (а.с. 195-196) з матеріалів кримінального провадження за ст. 286 ч. 1 КК України відносно ОСОБА_9 виділені відомості щодо вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ст. 287 КК України.
Статтею 217 КПК України передбачено, що у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.
Рішення про об'єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором. Рішення про об'єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування не може бути оскаржене.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства виділення з матеріалів досудового розслідування матеріалів щодо інших кримінальних правопорушень можливо у разі, якщо у первісному кримінальному провадженні виявляється, що одна особа підозрюється у скоєнні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше осіб підозрюються у вчиненні одних і тих саме кримінальних правопорушень.
Отже, з матеріалів досудового розслідування можуть бути виділені матеріали щодо особи, яка або вже має статус підозрюваного по первісному кримінальному провадженню, у разі встановлення її причетності до скоєння інших кримінальних правопорушень, або можуть бути виділені матеріали щодо однієї з осіб, які мають статус підозрюваних по первісному кримінальному провадженню, у разі, наприклад, коли один з підозрюваних перебуває у розшуку, а щодо інших немає перешкод для здійснення досудового розслідування.
Натомість КПК України не передбачена можливість виділення з матеріалів досудового розслідування, яке проводиться стосовно однієї особи, матеріалів щодо іншої особи, як не має статусу підозрюваного у первісному провадженні, тим більше потерпілого у первісному кримінальному провадженні.
За таких обставин відомості про виявлення кримінального правопорушення вносяться до ЄРДР в загальному порядку.
Крім того, рішення про об'єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування КПК України віднесено виключно до компетенції прокурора, а не слідчого, що переконує суд у тому, що постанова від 24.06.2015 року слідчим ЗМУ УМВС України в Запорізькій області винесена поза межами його повноважень та не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Виходячи з вищевикладеного, усі слідчі та процесуальні дії в межах кримінального провадження, відкритого за ст. 287 КК України, могли бути вчинені виключно після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що передбачено ст. 214 КПК України.
Єдиною процесуальною дією, яка може бути проведена до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є огляд місця події у невідкладних випадках. При цьому внесення відомостей до ЄРДР повинно відбутися негайно після завершення огляду.
По цьому кримінальному провадженню стороною обвинувачення протоколу огляду місця події в якості письмового доказу не надавалось, а зазначення в реєстрі матеріалів досудового розслідування про проведення огляду місця ДТП 06.06.2015 року вочевидь не відноситься до кримінального провадження за ст. 287 КК України.
Відповідно до виписки з ЄРДР (а.с. 11) кримінальне провадження за ст. 287 КК України було зареєстроване 24.06.2015 року.
Отже саме з цієї дати могло бути розпочате досудове розслідування по кримінальному провадженню за ст. 287 КК України, вчинятися будь-які слідчі чи процесуальні дії, збиратися докази, прийматися процесуальні рішення, оскільки здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст. 214 ч. 3 КПК України).
Усі процесуальні рішення, які були прийняті до 24.06.2015 року та стосуються цього кримінального провадження не можуть вважатися законними, а усі докази, які були зібрані до цієї дати, є недопустимими відповідно до положень ст. 86 КПК України, яка вказує, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Як вказує ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Враховуючи, що прокурором письмові докази під час судового розгляду справи надавались хаотично та безсистемно, тож суд був позбавлений можливості встановити очевидну недопустимість доказу безпосередньо під час його надання та дослідження, тому питання допустимості доказів вирішувалось судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку суду.
Стаття 84 КПК України вказує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Статтею 69 ч. 2 КПК України передбачено, що експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
Відповідно до ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку.
Згідно ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо, зокрема, встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
Залучення експерта стороною обвинувачення за наявності підстав для проведення експертизи відбувається шляхом прийняття процесуального рішення про призначення експертизи у кримінальному провадженні під час досудового розслідування.
З вищевикладеного суд робить наступні висновки:
- експертиза під час досудового розслідування може бути призначена уповноваженою на те особою по відкритому кримінальному провадженню шляхом винесення відповідного процесуального рішення;
- доказове значення по конкретному кримінальному провадженню має висновок експерта, який був залучений для проведення експертизи саме по цьому кримінальному провадженню;
- висновок експерта повинен бути викладений письмово та сторона кримінального провадження зобов'язана надати суду оригінал висновку експерта.
КПК України не передбачено можливість використання в якості висновку експерта висновку експертизи, яка була проведена по іншому кримінальному провадженню.
Прокурором в судовому засіданні наданий висновок експерта № 2270М та копія висновку експерта № 311/15, яка хоча і засвідчена експертною установою, але оригіналом висновку не являється.
З текстів вказаних висновків вбачається, що судово-медична експертиза ОСОБА_9 проводилась в межах кримінального провадження № 12015080010000739 відповідно до постанови слідчого ОСОБА_11 від 16.06.2015 року, автотехнічна експертиза в межах кримінального провадження № 12015080010000739 відповідно до постанови слідчого ОСОБА_11 від 12.06.2015 року.
Висновок автотехнічної експертизи щодо дій водія мопеда ОСОБА_9 також не має доказового значення у межах цього кримінального провадження, оскільки відомості, що містяться у ньому не відносяться до предмету доказування за ст. 287 КК України.
Отже обидві експертизи були призначені та проведені до внесення відомостей про злочин за ст. 287 КК України до ЄРДР, експертизи призначались слідчим, який не був призначений слідчим у цьому кримінальному провадженні, враховуючи, що на той час не існувало такого кримінального провадження, тож такі висновки у відповідності до положень ст. 86 КПК України не можуть бути визнані судом допустимими, а відомості, які містяться у них, не можуть бути використані як докази при ухвалені вироку, на вказані висновки суд позбавлений можливості послатися при ухваленні вироку у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з копіями довідок, які не датовані (а.с. 144-146) ОСОБА_7 та ОСОБА_9 водійських посвідчень ніколи не отримували, мопед Kanuni офіційно не зареєстрований.
Коли та за яких обставин отримані такі довідки та де перебувають оригінали цих довідок стороною обвинувачення суду не повідомлено.
З довідки КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» від 01.07.2015 року (а.с. 160), яка надана на запит слідчого від 24.06.2015 року, вбачається, що ОСОБА_7 перебуває на обліку в наркодиспансері з 2001 року з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок спільного вживання опіатів, психостимуляторів, канабіноїдів. Синдром залежності».
При вирішенні питання щодо доведеності стороною обвинувачення винуватості ОСОБА_7 у скоєнні золочину, передбаченого ст. 287 КК України, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Стаття 287 КК України передбачає відповідальність за випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів, допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, або не має права на керування транспортним засобом, чи інше грубе порушення правил експлуатації транспорту, що убезпечують дорожній рух, вчинене особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, якщо це спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження або його смерть.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 року допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має права на керування транспортним засобом, - це усна або письмова згода, розпорядження, вказівка особи, відповідальної за технічний стан чи експлуатацію цього засобу, про його використання у сфері дорожнього руху таким водієм. Як допуск можна також розглядати мовчазну згоду, видачу маршрутного листа, передачу ключів і документів або керма, невідсторонення водія від керування тощо.
Особа, яка не має права на керування транспортним засобом, - це особа, яка взагалі не отримувала відповідного посвідчення, яка позбавлена в установленому порядку права керування транспортними засобами, а також особа, не допущена до керування даним типом транспортного засобу.
Кримінальна відповідальність за ст. 287 КК України настає у разі, якщо наслідком описаних вище порушень стало спричинення потерпілому середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження чи його смерті.
Суб'єктами злочину, передбаченого ст. 287 КК України, можуть бути власники приватних транспортних засобів, особи, які користуються ними за довіреністю чи з інших підстав.
Стаття 287 КК України може бути застосована лише за умови, що особа, відповідальна за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, усвідомлювала наявність зазначених у цій статті обставин, які унеможливлюють експлуатацію таких засобів. До осіб названої категорії належать працівники підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, на яких законом або підзаконними нормативними актами покладено відповідальність за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів (завідувачі та начальники гаражів, інспектори безпеки руху, головні механіки тощо), а також власники та водії таких засобів, які дозволили іншим особам керувати останніми.
Відповідно до коментованого Кримінального кодексу України під редакцією ОСОБА_12 та В.Я. Тація суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 287 КК України, характеризується психічним ставленням особи до діяння та його наслідків. Саме діяння вчиняється умисно з прямим умислом. При цьому винна особа усвідомлює відсутність у водія транспортного засобу права на керування транспортним засобом, але дозволяє керувати цим транспортним засобом.
Відповідно до словника усвідомлювати значить осягати розумом, сприймати свідомо, розуміти значення, сенс чогось.
Отже поняття «усвідомлювати» притаманне лише умисній формі вини, при якій відповідно до ст. 23 КК України особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності) та передбачає його суспільно небезпечні наслідки.
Така ж сама думка висловлена і Верховним Судом України у Постанові Пленуму № 14, яка приведена судом вище (пункт 12 Постанови).
Необережна форма вини у цьому злочині може бути виключно в частині ставлення винної особи до суспільно небезпечних наслідків, зокрема до можливості отримання потерпілим тілесних ушкоджень відповідної тяжкості, а не до допуску обвинуваченим до керування транспортним засобом особи, яка не має водійського посвідчення.
Натомість в обвинувальному акті зазначено та прокурором в судовому засіданні вказано, що на переконання сторони обвинувачення усі дії ОСОБА_7 , які являють собою об'єктивну сторону злочину, вчинені з необережності у формі злочинної недбалості.
За визначенням ст. 25 КК України необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Відповідно до ч.1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.
Судом перед прокурором неодноразово ставилось питання щодо реалізації права прокурора, передбаченого ст. 377 КПК України, на зміну обвинувачення, водночас прокурор наполягав на обвинуваченні в редакції, яка викладена в обвинувальному акті.
Оцінюючи в сукупності пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_9 суд вважає, що їх пояснення є узгодженими та не суперечать одне одному, при цьому обвинувачений заперечував факт того, що йому було відомо про відсутність у ОСОБА_9 права керування транспортним засобом, а ОСОБА_9 у свою чергу підтвердив, що він досвід керування мопедом мав, про відсутність водійського посвідчення ОСОБА_7 не повідомляв, а самостійно про цей факт ОСОБА_7 на час події не знав, оскільки мови між ними про це не було.
Стороною обвинувачення не заявлялось клопотань про допит свідків, які б могли підтвердити факт того, що ОСОБА_7 було відомо про відсутність у ОСОБА_9 водійського посвідчення, такі свідки не встановлювались та не допитувались і в ході досудового розслідування.
Оскільки будь-яких інших доказів того, що ОСОБА_7 знав або міг знати про відсутність у ОСОБА_9 права керування мопедом стороною обвинувачення не надано, а висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявність суб'єктивної сторони у складі злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , а саме того, що допуск ОСОБА_7 . ОСОБА_9 до керування транспортним засобом був усвідомленим обвинуваченим.
Більш того, зміна судом форми вини обвинуваченого всупереч вказаному в обвинувальному акті, якщо це погіршує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, є неприпустимим.
Суд також наголошує на тому, що злочин, передбачений ст. 287 КК України, є злочином з матеріальним складом та суспільно небезпечні наслідки у виді, зокрема, тілесних ушкоджень середньої тяжкості, спричинених потерпілому, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Захисником під час судового розгляду справи заявлялось про те, що висновки експертиз, надані прокурором, є недопустимими доказами внаслідок порушення встановленого порядку їх здобуття та відсутності зв'язку з цим кримінальним провадженням, натомість прокурором не заявлялось суду клопотань про призначення експертиз під час судового слідства, хоча суд неодноразово з'ясовував у прокурора наявність заяв та клопотань як під час судового слідства, так і перед судовими дебатами.
Враховуючи вищевикладене, оскільки висновок судово-медичної експертизи, наданий прокурором в судовому засіданні, визнаний судом недопустимим доказом, інших доказів того, що внаслідок дій ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості стороною обвинувачення не зібрано та не надано, суд вважає також, що стороною обвинувачення не доведено перед судом настання в результаті дій ОСОБА_7 суспільно небезпечних наслідків у вигляді тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які б були логічним, послідовним та безумовним наслідком дій саме ОСОБА_7 .
Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.
Статті 370, 373 КПК України вказують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи.
Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.
При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов'язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
Натомість у вказаному кримінальному провадженні стороною обвинувачення не надано суду належних, допустимих, а також достовірних доказів того, що ОСОБА_7 усвідомлював відсутність у ОСОБА_9 права керування транспортним засобом та свідомо допустив ОСОБА_9 до керування мопедом; що внаслідок такого допуску настали суспільно небезпечні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, а також що такі наслідки пов'язані причинно-наслідковим зв'язком з діями ОСОБА_7 .
За таких обставин, враховуючи також неможливість суду вийти за межі пред'явленого обвинувачення, що мало б наслідком погіршення становища обвинуваченого, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено наявність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ст. 287 КК України, у зв'язку з чим останнього належить виправдати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 369, 373, 374 КПК України,-
ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 287 КК України, визнати невинуватим та виправдати у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Копію вироку учасники провадження мають право отримати в суді негайно після його проголошення. Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, копію вироку надіслати не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та може бути оскаржений до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1