Справа № 304/712/16-ц
Провадження № 2/304/272/2016
03 жовтня 2016 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Шешені М. О.,
при секретарі - Гарайдич Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 30 липня 2011 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований у виконкомі Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області. Від даного шлюбу у них народилася одна дитина, а саме донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак, подружнє життя у них не склалося, так як вони важко розуміють один одного, спільним сімейним життям не проживають уже з червня 2015 року. Також зазначає, що відповідач взагалі самоусунувся від виховання їхньої дитини, не надає їй ніякої матеріальної допомоги, а тому і просить шлюб між нею та відповідачем розірвати, їхню дитину - доньку ОСОБА_3 залишити проживати при ній та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання їхньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.00 коп. щомісячно, починаючи з 03 червня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, однак подала до суду заяву, в якій просить справу розглянути без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, при цьому не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, хоча був належним і своєчасно повідомлений, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому суд зі згоди позивачки ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Так, у судовому засіданні встановлено, що 30 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - Мицька) ОСОБА_4, виконкомом Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області було зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис №11.
Також встановлено, що від даного шлюбу у них народилася одна дитина, а саме донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ФМ №262296, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Ужгороду реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області, актовий запис №873 від 25 липня 2013 року.
Крім цього встановлено, що сторони по справі важко розуміють один одного, мають різні характери та погляди на сімейне життя, відносини між ними ускладнилися, на даний час взагалі не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільне господарство, а отже збереження шлюбу буде суперечити їх же інтересам.
Згідно ч.1 ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ч.2 ст.104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” від 21 грудня 2007 року №11, охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Отже, з урахуванням вищевикладеного та того, що позов про розірвання шлюбу подано одним із подружжя, а саме ОСОБА_1, яка продовжувати подальше спільне життя з ОСОБА_2 категорично не бажає, а також того, що подальше збереження їхнього шлюбу фактично буде суперечить їхнім же інтересам, а тому суд приходить до висновку, що заявлений позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу слід задовольнити.
Щодо вирішення питання про місце проживання дитини після розлучення, то суд приходить до наступного.
Так, згідно принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Відповідно до ч.8 ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч.1 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно ж до ч.ч.1,2 ст.161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно роз'яснень, які містяться у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», №11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст.160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Отже, враховуючи те, що подружжя ОСОБА_1 спільним сімейним життям не проживають уже протягом декількох років, увесь цей час вони проживають окремо, протягом даного часу відповідач належної уваги та турботи до дитини не проявляє, на даний час дитині виповнилося трохи більше трьох років, будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави розлучати дитину з матір'ю - ОСОБА_1 судом не встановлено, а тому суд вважає, що дитину після розлучення слід залишити проживати саме при матері ОСОБА_1
Що стосується заявленої вимоги про стягнення аліментів, то суд приходить до такого.
Так, у судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 взагалі не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання своєї малолітньої доньки ОСОБА_3, яка потребує таку для її повного і гармонійного розвитку.
Згідно принципу №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасники зобов'язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обов'язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».
Згідно ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини... Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно ст.8 Закону України Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 року, кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст.12 даного Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Отже, аналізуючи зазначені норми Закону, суд приходить до висновку, що обов'язок виховувати, навчати, розвивати та утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька.
З урахуванням того, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання своєї малолітньої доньки, а тому суд вважає, що з нього слід стягнути аліменти на її утримання.
Вирішуючи питання про спосіб виконання батьком ОСОБА_2 обов'язку щодо утримування своєї малолітньої дитини, то суд приходить до такого.
Так, згідно ч.3 ст.180 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч.1 ст.184 Сімейного кодексу України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Отже, з урахуванням того, що відповідач має нерегулярний дохід, а тому суд вважає, що з нього слід стягувати аліменти саме в твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів, суд враховує наявність обставин, передбачених ст.182 СК України і вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягувати аліменти на утримання їхньої дитини в розмірі 2000 грн.00коп. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Разом з цим, відповідно до ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Враховуючи те, що позовну заяву про стягнення аліментів позивач подала до суду 03 червня 2016 року, а тому суд вважає, що саме з цього часу повинно бути присуджено стягнення аліментів з відповідача на дитину.
В силу ч.1 ст.367 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Також, з відповідача підлягає стягненню судовий збір, що відповідає вимогам ст.88 ЦПК України.
Тому, керуючись, ст. 51 Конституції України, Декларацією прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, Конвенцією про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 104, 110, 112, 155, 180, 181, 184 СК України, ст.ст.11, 15, 81, 88, 212-215, 218, 224-226, 367 ЦПК України суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - Мицька) ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований 30 липня 2011 року виконкомом Порошківської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, актовий запис №11 - розірвати.
Дитину, а саме доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити проживати при матері ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_5, аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.00 коп. щомісячно, починаючи з 03 червня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, судові витрати в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят один) грн. 20 коп., як сплачений судовий збір.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь держави судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.
Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Головуючий: ОСОБА_5