28 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 821/601/16
Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого -судді Романішина В.Л.,
суддів Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу Держгеокадастру у Скадовському районі Херсонської області про зобов'язання погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
В травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу Держгеокадастру у Скадовському районі Херсонської області про зобов'язання погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9320 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Позов обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину він є власником сертифікату на земельну частку (пай), площею 2,41 га в умовних кадастрових гектарах. Скадовською РДА позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в натурі земельної частки (паю). При зверненні до відділу Держземагентства у Скадовському районі для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9320 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідачем незаконно відмовлено у відповідному погодженні. Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» до списку документів, що посвідчують право на земельну частку (пай), входить свідоцтво про право на спадщину, тому відсутність правовстановлюючого документу на земельну ділянку не є перешкодою для успадкування сертифікату на право на земельну частку (пай) та не є перешкодою для одержання земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 21.06.2016р. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Приймаючи вказану постанову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено висновок про відмову в погодженні землевпорядної документації, оскільки з наданого ОСОБА_1 викопіювання земельної ділянки, яка надається йому у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Ульянівської сільської ради, неможливо встановити місце розташування бажаної земельної ділянки. Також, суд врахував, що земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с.Ульянівка Скадовського району, у зв'язку з чим Ульянівська сільська рада не наділена повноваженнями щодо розпорядження вказаною землею.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, та прийняти нову постанову, якою його позов задовольнити.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки тому факту, що проект землеустрою розроблявся для реалізації його права як іноземця-спадкоємця на спадкування земельної ділянки, а не для передачі йому у власність земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації.
Також, апелянт посилається на помилковість висновку суду щодо неможливості визначити місце розташування земельної ділянки, оскільки передана йому у спадщину земельна ділянка має кадастровий номер НОМЕР_1, тобто є сформованою. Апелянт вважає, що суд надав неправильну правову оцінку акту обстеження земельної ділянки від 05.12.2014р., фактично визначивши його актом розпорядження.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду сторони в судове засідання не прибули, а тому на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, однак постанову суду першої інстанції слід змінити.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_2 від 27.11.2007р. ОСОБА_1 успадкував земельну частку (пай), із земель, які перебувають у колективній власності КСП «Заповіт Ілліча» Скадовського району, площею 2,41 га в умовних кадастрових гектарах.
Розпорядженням голови Скадовської РДА Херсонської області від 03.11.2014р. №608 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки.
Після виготовлення проекту землеустрою, ОСОБА_1, на виконання вимог ч. 8 ст. 118, ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України, звернувся до відділу Держземагентства у Скадовському районі за його погодженням, однак висновком відділу Держземагентства у Скадовському районі від 17.04.2015р. № 01 -03/155 позивачу відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9320 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з посиланням на те, що:
- з копії викопіювання в проекті землеустрою не можливо визначити місце розташування вказаної ділянки, необхідно надати оригінал викопіювання або інший графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;
- актом обстеження земельної ділянки від 05 грудня 2014 року Ульянівська сільська рада перевищила надані їй повноваження;
- в акті погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами та акті приймання - передачі межових знаків на зберігання відсутні погодження користувачів земельних ділянок від Б до В та В до Г;
- згідно ч. 5 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Не погоджуючись з вказаною відмовою ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про зобов'язання відділ Держгеокадастру у Скадовському районі Херсонської області погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9320 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу в погодженні проекту землеустрою з підстав, зазначених у висновку від 17.04.2015р. №01-03/155. При цьому, судом надано правову оцінку кожній з підстав для відмови, зазначених у вказаному висновку відділу Держгеокадастру у Скадовському районі Херсонської області.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками Херсонського окружного адміністративного суду.
Першою підставою для відмови ОСОБА_1 в погодженні землевпорядної документації у висновку відповідача від 17.04.2015р. зазначено, що з копії викопіювання в проекті землеустрою не можливо визначити місце розташування вказаної ділянки, тому ОСОБА_1 необхідно надати оригінал викопіювання або інший графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Суд першої інстанції, зазначаючи про обґрунтованість висновку відповідача в цій частині, залишив поза увагою, що земельній ділянці, яка згідно проекту землеустрою передається позивачу у спадщину, вже присвоєно кадастровий номер № НОМЕР_1, що свідчить про те, що дана земельна ділянка сформована, оскільки згідно ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Також, суд першої інстанції визнав обґрунтованим посилання відповідача, що актом обстеження земельної ділянки від 05 грудня 2014 року Ульянівська сільська рада перевищила надані їй повноваження, оскільки земельна ділянка, проект землеустрою щодо якої подано ОСОБА_1 на погодження, знаходиться за межами населеного пункту с. Ульянівка Скадовського району, а тому Ульянівська сільська рада не наділена повноваженнями щодо розпорядження вказаною землею.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки акт обстеження від 05.12.2014р. сформованої земельної ділянки з кадастровим номером № НОМЕР_1, яка знаходиться на території Ульянівської сільської ради, не є актом розпорядження сільської ради. Вказаний акт лише підтверджує той факт, що дана земельна ділянка сформована і зареєстрована, а суміжні землекористувачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 померли і межі земельних ділянок вказаних громадян не порушені, а тому у акті приймання-передачі межових знаків відсутні погодження користувачів земельних ділянок від Б до В та В до Г. Зазначеними обставинами було зумовлено надання ОСОБА_1 до проекту землеустрою вищевказаного акту обстеження.
З цих підстав апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання відповідача та суду першої інстанції на відсутність в акті погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами та акті приймання - передачі межових знаків на зберігання погодження користувачів земельних ділянок від Б до В та В до Г, так як користувачі вказаних земельних ділянок померли і межі земельних ділянок цих громадян не порушені.
Останньою підставою для відмови ОСОБА_1 в погодженні землевпорядної документації у висновку відділу Держгеокадастру у Скадовському районі Херсонської області від 17.04.2015р. зазначено, що частиною 5 статті 22 Земельного кодексу України заборонено передачу земель сільськогосподарського призначення у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, а тому відповідачем правомірно винесено висновок про відмову в погодженні землевпорядної документації.
З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суб'єктами права приватної власності на землю, згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм ЗК України суб'єктами права приватної власності на землю визнаються, також, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Відповідно до частини 5 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Проте, за змістом частини 4 статті 81, статті 145 Земельного кодексу України допускається, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право набувати, проте лише у спадщину, і протягом року зобов'язані їх відчужити, оскільки успадковані земельні ділянки сільськогосподарського призначення не можуть перебувати у приватній власності осіб без громадянства або іноземних громадян. У разі невиконання цієї вимоги настають передбачені пунктом «д» статті 143 Земельного кодексу України наслідки, а саме: право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене за рішенням суду.
Враховуючи те, що право власності, відповідно до статті 125 ЗК України, виникає після одержання спадкоємцем земельної ділянки документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації, після чого на зазначені правовідносини повністю поширюються гарантії права власності, то обчислення річного строку «добровільного» відчуження слід починати від часу одержання іноземним громадянином чи особою без громадянства державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.
З вказаного слідує, що Земельний кодекс України не виключає, а обмежує право власності іноземців на землі сільськогосподарського призначення в Україні шляхом надання можливості отримання їх в порядку спадкування, одержання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та необхідності їх відчуження протягом року.
Суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ч.5 ст.22 Земельного кодексу України, не врахував положення ст.81 Кодексу з вказаною нормою у їх взаємозв'язку, що призвело до помилкового висновку, що ОСОБА_1, як іноземець, не може отримати в порядку спадкування земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
На підставі викладеного, апеляційний суд доходить висновку, що підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, викладені судом першої інстанції в оскаржуваній постанові від 21.06.2016р., ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального права та не можуть бути визнані обґрунтованими.
Однак, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування вказаної постанови, оскільки вважає, що незважаючи на помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права, Херсонський окружний адміністративний суд правильно по суті вирішив спір, що є підставою для зміни судового рішення відповідно до п.1 ч.1 ст.201 КАС України. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Абзацом 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом пред'явлено одну вимогу, а саме: зобов'язати відділ Держгеокадастру у Скадовському районі Херсонської області погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9320 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Необхідність задоволення поданого ним позову ОСОБА_1 посилається виключно на незаконність висновку відповідача від 17.04.2015р. №01-03/155, яким йому відмовлено в погодженні землевпорядної документації. При цьому, законність вказаного висновку не є предметом даного спору.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що при наявності чинного висновку щодо відмови в погодженні землевпорядної документації від 17.04.2015р. №01-03/155, який не визнано в судовому порядку неправомірним, прийняття рішення про зобов'язання відділу Держгеокадастру у Скадовському районі Херсонської області погодити проект землеустрою є, на думку колегії суддів, втручанням в дискреційні повноваження органу державної влади, якого чинним законодавством наділено можливістю вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень: погодити проект землеустрою чи відмовити в такому погодженні із зазначенням підстав для такої відмови.
Зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення або вчинити конкретну дію, виходить за межі компетенції суду та завдань адміністративного судочинства, так як може бути формою втручання у повноваження суб'єкта владних повноважень та підміною його юрисдикції, враховуючи те, що позивач не оскаржує правомірність самого висновку щодо погодження землевпорядної документації від 17.04.2015р. №01-03/155.
За таких обставин, позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, внаслідок чого в позові слід відмовити.
Посилання позивача в позовній заяві та в апеляційній скарзі на необґрунтованість висновку відділу Держгеокадастру у Скадовському районі Херсонської області від 17.04.2015р. №01-03/155, як на підставу для задоволення позовних вимог, судом відхиляються, адже станом на дату вирішення даної справи вказаний висновок є чинним та не скасованим, а суд позбавлений процесуальної можливості оцінювати таке рішення суб'єкта владних повноважень на предмет його відповідності вимогам ч.3 ст.2 КАС України, виходячи з меж заявлених позовних вимог.
Варто зазначити, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості оскаржити в судовому порядку відмову відділу Держгеокадастру у Скадовському районі Херсонської області у погодженні проекту землеустрою або повторно звернутися до відповідача за відповідним погодженням.
Згідно п.2 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року в частині підстав для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1
Керуючись ст. ст. 185, 195, 197 ч.1 п.2, 198 ч.1 п.2, 201 ч.1 п.1, 205, 207, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови апеляційного суду.
В іншій частині постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Романішин В.Л.
Судді Запорожан Д.В.
Шляхтицький О.І.