04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" вересня 2016 р. Справа№ 910/11644/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів: Сухового В.Г.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання Яценко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 року
у справі № 910/11644/16 (суддя - Пінчук В.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейнт Трейд»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир»
про стягнення 1500852, 86 грн
за участю представників сторін:
від позивача - Калимкова І.В., довіреність №01062016/1 від 01.06.2016 року
від відповідача - не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пейнт Трейд» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» (відповідач у справі) про стягнення 1500852, 86 грн, з яких: 1161869,88 грн основний борг, 210 988, 23 грн пеня, 33807,46 грн - 3% річних та 94 187, 29 грн збитки від інфляції (а.с. 9-16 том 1).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» неналежним чином виконало зобов'язання за договором поставки №0104ПТ0048 від 01.04.2013 року щодо своєчасного та повного розрахунку за отриманий товар, а тому згідно умов договору та приписів чинного законодавства позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу, нарахованих на суму боргу пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейнт Трейд» 1161869 грн. 88 коп. основного боргу, 210988 грн. 23 коп. пені, 33 807 грн. 46 коп. - 3 % річних, 94 187 грн. 29 коп. збитків від інфляції, 22 512 грн. 80 коп. судового збору. (а.с. 230-231 том 2).
Рішення місцевого господарського суду мотивоване доведеністю позивачем обставин щодо поставки відповідачу продукції та неналежного виконання останнім свого грошового зобов'язання.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мойдодир», подав апеляційну скаргу (вх. № 06-29.2/5426 від 17.08.2016 року), в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11644/16 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно дослідженні обставини справи та подані на їх підтвердження документи, так відповідач посилається на невідповідність поданих позивачем видаткових накладних тим, на які він посилається позивач в позовній заяві; на неврахування місцевим господарським судом обставин щодо фактичної оплати відповідачем товару, поставленого згідно накладних, по яким позивач вказує на існування заборгованості, окрім того, апелянт вказує на те, що при прийнятті рішення Господарський суд міста Києва не врахував поставку позивачем неякісного товару, що завдало Товариству з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» значних збитків, що відповідно є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 року прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Суховий В.Г. та призначено розгляд справи на 28.09.2016 року.
22.09.2016 року від позивача у справі до Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив №608 від 20.09.2016 року (вх. №09-11/18928/16) на апеляційну скаргу, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Пейнт Трейд» стверджує про безпідставність доводів апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 року залишити без змін.
У судовому засіданні 28.09.2016 року представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 року залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники апелянта у судове засідання 28.09.2016 року не з'явились, відповідач про дату, час та місце розгляду спору повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення №0411614996099, про причини неявки відповідач не повідомив.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів.
Виходячи з аналізу вказаної правової норми, у випадку нез'явлення в засідання представників позивача, відповідача або ж обох сторін, інших учасників господарського процесу, якщо суддя вважає, що без них неможливо вирішити справу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи. Тобто, можливість розгляду справи за відсутності будь-кого із учасників процесу, якщо присутні учасники не заперечують, вирішується суддею.
Як вбачається із наявних матеріалів справи, апелянт був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи. Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» не скористалось правом участі в судовому засіданні. Колегія суддів звертає увагу, що відсутність юриста на підприємстві не позбавляє відповідача права завчасно звернутись за правової допомогою до спеціаліста в області права і, таким чином, забезпечити явку свого представника у судове засідання. Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 28 ГПК України керівник підприємства відповідача наділений повноваженнями брати участь у судовому засіданні.
Зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, а також те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників апелянта.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
01.04.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пейнт Трейд» (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений договір поставки №0104ПТ0048 (а.с. 37-39 том 1), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язався передати у власність покупця товар (лакофарбну продукцію), а покупець зобов'язався прийняти у власність вказаний товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.
Загальна вартість договору визначається сумою вартості всіх партій товару, відвантажених за цим договором. Ціна товару встановлюється затвердженими (діючими) на момент виставлення рахунку-фактури, цінами продавця і узгоджується з покупцем відповідно до п. 1.2. даного договору. (п. 3.1-3.2. договору).
Згідно з п. 4.1 договору №0104ПТ0048 від 01.04.2013 р., оплата за поставлений товар здійснюється в розмірі 100% суми поставленої (відвантаженої) партії товару на підставі отриманих накладних або шляхом перерахування грошових коштів покупцем на поточний рахунок продавця або шляхом виписки та передачі простого товарного векселя протягом 60 календарних днів з моменту постачання ( відвантаження ) партії товару.
На підставі наявних в матеріалах справи видаткових накладних місцевим господарським судом вірно встановлено, що за період з 15.04.2013 р. по 21.09.2015 р. відповідачу на виконання умов договору був поставлений товар на загальну суму 7 235 663,25 грн (а.с. 46-228 том 1). Факт отримання вказаного товару підтверджується підписами уповноважених осіб відповідача на видаткових накладних, які засвідчені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» та повноваження яких на отримання товару підтверджується належним чином оформленими довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача.
В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не надано видаткових накладних щодо поставки товару на загальну суму 332 395,84 грн, на які позивач посилався у позовній заяві. Однак, зазначені твердження колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки відповідно до наданих позивачем пояснень та наявних в матеріалах справи видаткових накладних, в тому числі від 06.05.2015 року, 22.05.2015 року, 08.06.2015 року, 18.06.2015 року, 19.06.2015 року, 30.06.2015 року, вбачається, що відповідач по зазначеним накладним, які підписані його представниками, отримав товар на суму, яка відповідає зазначена позивачем, як вартість поставленого товару за відповідний період. Окрім того, дослідивши всі видаткові накладні підписані сторонами за період дії договору, апеляційним господарським судом встановлено, що поданими позивачем документами підтверджується вартість отриманого Товариством з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» товару у сумі 7 235 663,25 грн, а тому твердження апелянта про недоведеність загальної вартості поставленого позивачем та отриманого відповідачем товару є такими, що спростовуються поданими позивачем первинними бухгалтерськими документами, підписаними відповідачем без будь-яких заперечень чи застережень.
Разом з тим, за отриманий товар відповідач розрахувався лише частково, шляхом передачі позивачу векселів на суму 6 008 977,86 грн та здійснив повернення товару на суму 64 795,51 грн згідно прибуткових накладних №0806ПТ0002 від 08.06.2015 року на суму 32 594,11 грн та №4 від 17.09.2015 року на суму 32 201,40 грн, внаслідок чого заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» перед позивачем становить 1 161 869,88 грн.
В апеляційній скарзі відповідач також наголошує на тому, що при розрахунку суми заборгованості Товариство з обмеженою відповідальністю «Пейнт Трейд» не врахувало надані в оплату вартості товару векселі АА 2720280 від 10.08.2015 року на суму 28 300,00 грн, АА2720293 від 25.08.2015 року на суму 1 532,62 грн, АА2720293 від 25.08.2015 року на суму 31467,38 грн та АА 2720559 від 22.09.2015 року на суму 52 000,00 грн; та не врахувало проведене відповідачем повернення товару та часткову оплату від 05.08.2015 року у сумі 394,73 грн.
Однак, вказані доводи відповідача апеляційний господарський суд знаходить такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки як вбачається із наданого позивачем розрахунку позовних вимог та доданих до позовної заяви документів, а саме накладних на повернення (а.с. 229-230 том 1), банківських виписок з особового рахунку позивача за період з серпня 2013 року по вересень 2015 року (а.с. 231-250 том 1, 1-143 том 2), наданого позивачем акту звірки взаєморозрахунків (а.с. 42-45 том 1) та представлених відповідачем векселів, при визначенні розміру проведених відповідачем розрахунків позивачем були враховані всі проведені оплати, в тому числі шляхом виписки простих векселів та враховано вартість повернутого товару. Перевіривши вказані суми, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо доведеності та відповідності суми оплати за поставлений товар (та повернення товару) в загальному розмірі 6 073 793,37 грн.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевим господарським судом вірно визначений розмір заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 1 161 869,88 грн, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.
Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач також посилається на те, що позивачем в порушення взятих на себе зобов'язань було поставлено неякісний товар, що спричинило Товариству з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» значних збитків, які перевищують його суму заборгованості перед позивачем, а тому у відповідача відсутні підстави для сплати стягуваної позивачем суми боргу. На підтвердження вказаних обставин, відповідач надав до суду копії листів між ним та позивачем у справі (а.с. 151- 195 том 2), в яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» повідомляло позивача, як постачальника за договором, про неналежну якість поставленого товару, про звернення третіх осіб із претензіями щодо продукції, яка вироблялась відповідачем з використанням в тому числі лакофарбного матеріалу, який був отриманий від позивача.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що приписи ст. 673 ЦК України покладають на постачальника обов'язок передати покупцю товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Статтею 268 Господарського кодексу України унормовано, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів, остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.
Сторонами у п.5.1. договору визначено, що якість товару повинна засвідчуватись та оставатися незмінною відповідно якості заводу - виробника. Продукція невідповідної якості замінюється продавцем протягом 45 робочих днів від дати, складеного у встановленому порядку акта. Вимоги у зв'язку з недоліками товару можуть бути пред'явлені покупцем продавцю у термін не більше строку придатності до використання товару, при умові належного зберігання товару відповідно рекомендацій заводу-виробника (п. 5.7-5.8. договору).
Статтею 678 ЦКУкраїни визначено правові наслідки передання товару неналежної якості. Так, цією статтею унормовано, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Колегія суддів зазначає, що вищенаведені нормами законодавства та положеннями договору наслідки поставки неякісної продукції наступають для сторін лише за умови доведеності обставин поставки постачальником товару неналежної якості. Дані обставини відповідно до вимог чинного законодавства встановлюються та письмово фіксуються в порядку, який передбачений або умовами договору, або в порядку, визначеному законодавством.
Так, згідно п.5.4-5.6. договору при встановленні недостачі, чи невідповідності товару заявленій якості, виклик представника продавця обов'язковий. Продавець має право на місці перевірити обґрунтованість претензії, про що сторонами складається двосторонній акт. У випадку неможливості присутності представника продавця, покупець складає акт за участю представника регіонального відділення Торгово-Промислової палати. Покупець зобов'язується не використовувати продукцію, у відношенні якої заявлена претензія по якості, до врегулювання претензії.
Однак, апелянтом не надано документів, складання яких обумовлено сторонами у договорі поставки і які свідчили б про дотримання відповідачем порядку пред'явлення претензії до позивача щодо якості продукції, не надано доказів складання двостороннього акту про поставку неякісної продукції, не надано доказів оформлення претензій щодо якості продукції з дотриманням порядку, визначеному Інструкцією приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року №П-7, чи доказів проведення експертизи з метою встановлення невідповідності якості поставленої продукції.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність його обов'язку в оплаті вартості поставленої продукції, оскільки така продукція не відповідала заявленій якості, так як відповідачем належними та допустимими доказами не доведено ні самого факту поставки товару неналежної якості, не підтверджено ні вартості товару, який не відповідав заявленій якості, та не доведено розміру будь-яких понесених збитків.
Колегія суддів апеляційного господарського суду враховуючи, що наявні в матеріалах справи документи, які відповідно до вимог цивільного законодавства, є первинними бухгалтерськими документами, підтверджують факт здійснення господарської операції щодо поставки відповідачу продукції, та беручи до уваги, відсутність належних доказів щодо повного розрахунку з позивачем, дійшла висновку, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем у сумі 1 161 869,88 грн, яка підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейнт Трейд».
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи доведений позивачем факт прострочення відповідачем оплати поставленого товару, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним нарахування позивачем пені на суму боргу. Перевіривши правильність нарахування пені, суд апеляційної інстанції вважає, наданий позивачем розрахунок пені обґрунтованим, правомірним, таким, що відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, та арифметично вірним.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» заявляє про застосування строків позовної даності щодо вимог про стягнення пені, які на думку відповідача, були пропущені Товариством з обмеженою відповідальністю «Пейнт Трейд».
Колегія суддів зазначає, що відповідно до 256, п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено правило, згідно якого позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2016 року про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду було направлено сторонам та отримано відповідачем 15.07.2016 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення №0103037350323 (а.с. 5 том 1). Згідно протоколу судового засідання від 14.07.2016 року (а.с. 209 том 2), щодо якого заперечень від сторін відповідно до ст. 81-1 ГПК України не надходило, у судове засідання 14.07.2016 року представники відповідача з'явились, представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» надано відзив на позов (а.с.201-208 том 2) та викладено свої усні заперечення щодо позовних вимог. У судовому засіданні 14.07.2016 року судом було оголошено перерву до 04.08.2016 року. Представники відповідача у судове засідання 04.08.2016 року не з'явились та до початку судового засідання відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 224 том 2).
Дослідивши поданий відповідачем у суді першої інстанції відзив та клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що в зазначених документах Товариство з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» не заявляло вимогу про застосування строків позовної даності щодо вимоги про стягнення пені, не було зроблено такої заяви (в тому числі усної) і в судовому засіданні 14.07.2016 року, про що свідчить протокол судового засідання.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, враховуючи належне повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції та маючи відповідно можливість подання заяви про застосування судом строків позовної давності до прийняття рішення у справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» не скористалось своїм правом, а тому колегія суддів не приймає заяву відповідача про застосування строків позовної давності щодо вимоги про стягнення пені у зв'язку з порушенням відповідачем порядку на її подання.
Окрім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» 33 807,46 грн три відсотки річних та 94 187,29 грн інфляційних втрат, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, апеляційний господарський суд погоджується з вірністю їх нарахування.
За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 року у справі №910/11644/16 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (відповідача у справі).
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мойдодир» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 року у справі №910/11644/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 року у справі №910/11644/16 залишити без змін.
3. Справу №910/11644/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя Г.А. Жук
Судді В.Г. Суховий
А.О. Мальченко