79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
28.09.2016р. Справа№ 914/2078/16
Господарський суд Львівської області у складі судді Трускавецького В.П.,
при секретарі судового засідання Краєвському І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом:
Приватного підприємства «Неллі», м. Миколаїв, Миколаївської обл.,
до відповідача:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лісова промислова заготівельна компанія», м. Жидачів, Львівська обл.,
про:
визнання права власності.
Представники:
позивача:
не з'явився,
відповідача:
не з'явився.
Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «Неллі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лісова промислова заготівельна компанія» про визнання права власності. Ухвалою суду від 12.08.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.08.2016 р. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2016 р. розгляд справи відкладався на 28.09.2016 р. у зв'язку з неприбуттям сторін. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач просить визнати за ПП "Неллі" з з моменту вручення товарно-розпорядчого документу, а саме 30.11.2010 р. право власності на русальну машину типу УРМ-10 (МРБ)-10 паспорт 555.00ПС за договором купівлі-продажу №ДТ-8-ТЗ від 04.01.2010 р., за договором №15-Т від 01.11.2010 р., та за угодою №15 про залік зустрічних однорідних вимог від 01.12.2010 р.
Відповідач у поданому відзиві відповідач визнав позовні вимоги та покликаючись на положення статті 78 ГПК України просить задовольнити позовні вимоги.
Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті з урахуванням наступного. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представників сторін та наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між ПП "Нелі" та ТзОВ "Українська лісова промислова заготівельна компанія" укладено договір купівлі-продажу №ДГ-8-ТЗ від 04.01.2010 р. Згідно з цим договором продавець (ТзОВ "Українська лісова промислова заготівельна компанія") зобов'язується передати у власність покупця (ПП "Нелі") товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його.
До справи додано видаткову накладу №0000557 від 30.11.2010 р., в якій зазначено зокрема: «постачальник ТзОВ "Українська лісова промислова заготівельна компанія", одержувач - ПП "Нелі", товар - руб. машина УРМ-10».
Між ПП "Нелі" та ТзОВ "Українська лісова промислова заготівельна компанія" укладено договір №15-Т від 01.11.2010 р. Згідно з цим договором продавець (ТзОВ "Українська лісова промислова заготівельна компанія") зобов'язується поставити, передати у власність (повне господарське відання) покупцю (ПП "Нелі") рубальну машину по ціні 36.000,00 грн., а покупець зобов'язується прийняти і оплатити або провести залік по взаєморозрахунках.
Між ПП "Нелі" та ТзОВ "Українська лісова промислова заготівельна компанія" укладено угоду про залік зустрічних однорідних вимог №15 від 01.12.2010 р. Згідно з цією угодою сторони прийшли до згоди про залік взаємних зустрічних вимог за договорами №8-ТЗ від 04.01.2010 р. та №15-Т від 01.11.2010 р. у сумі 36.000,00 грн.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позивач просить визнати право власності на рухоме майно, набуте за зобов'язальними правовідносинами між сторонами (за договором купівлі-продажу №ДТ-8-ТЗ від 04.01.2010 р., за договором №15-Т від 01.11.2010 р., та за угодою №15 про залік зустрічних однорідних вимог від 01.12.2010 р.).
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
Передумовою для застосування положень ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.
Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23 грудня 2014 р. у справі N 3-191гс14. В силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Крім того, відповідач визнав позовні вимоги та просить задовольнити позовні вимоги.
Верховний Суд України звертає увагу на те, що відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб (постанова ВСУ від 29.04.2015 у справі N 903/134/13-г).
Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Із аналізу обставин справи судом не встановлено та позивачем не доведено реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача або втрати документів на майно. Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Крім того, позивачем (вх. №4649/16 від 28.09.2016 р.) та відповідачем (вх. 4650/16 від 28.09.2016 р.) подано заяву про затвердження мирової угоди. У додаток до заяви подано для затвердження мирову угоду підписану сторонами. Суд відмовляє у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди з урахуванням наступного.
Відповідно до роз'яснення Вищого господарського суду України зазначеного у пункті 3.19 постанови "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. №18 господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.
Верховним Судом України здійснено аналіз положень цивільного законодавства, із якого вбачається, що права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.
Відтак, законом врегульовано відносини, про вирішення яких звертається позивач. Тому у суду відсутні правові підстави для затвердження мирової угоди, яка встановлює інші, ніж визначені законом положення щодо врегулювання суспільних відносин. За таких обставин, суд вважає заяву про затвердження мирової угоди не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального Закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не обґрунтовано доводи позовної заяви, в судовому засіданні не заявлялися жодні клопотання, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 1, 43, 33, 38, 43, 49, 66, 68, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 30.09.2016 р.
Суддя Трускавецький В.П.