Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"22" вересня 2016 р. Справа № 911/2153/16
Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 банку розвитку» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ОСОБА_1 банку розвитку», м.Київ
до Державного підприємства «Чайка», с.Дударків, Бориспільського р-ну, Київської області
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного управління справами, м.Київ
про стягнення 5941927,68 грн.
Суддя А.Ю.Кошик
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2
Від відповідача: ОСОБА_3
Від третьої особи: ОСОБА_4
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 банку розвитку» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ОСОБА_1 банку розвитку» (далі - позивач) до Державного підприємства «Чайка» (далі - відповідач) про стягнення 5941927,68 грн.
Провадження у справі №911/2153/16 порушено відповідно до ухвали суду від 08.07.2016 року та призначено справу до розгляду на 21.07.2016 року.
Представник відповідача у судовому засіданні 21.07.2016 року заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Крім того, представник відповідача у судовому засіданні 21.07.2016 року подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне управління справами.
Ухвалою суду від 21.07.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Державне управління справами та відкладено розгляд справи на 04.08.2016 року.
Позивач та третя особа, належним чином повідомлені про час і місце розгляду спору, у судове засідання 04.08.2016 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Представник відповідача у судовому засіданні 04.08.2016 року подав відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечував. Розгляд справи відкладався на 30.08.2016 року.
Представником позивача у судовому засіданні 30.08.2016 року подано письмові пояснення на відзив відповідача. У судовому засіданні 30.08.2016 року оголошувалась перерва до 06.09.2016 року.
У судовому засіданні 06.09.2016 року представниками позивача та третьої особи подано письмові пояснення. Також, в судовому засіданні 06.09.2016 року продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи до 22.09.2016 року, зобов'язано позивача надати обґрунтування розрахунку суми заборгованості із зазначенням періоду, базису для розрахунку і формули, за якою здійснювався розрахунок заборгованості відповідача по кредитному договору від 28.02.2013 року №ККРОG.44923.014; зобов'язано сторони провести звірку взаєморозрахунків та надати суду Акт такої звірки.
В судовому засіданні 22.09.2016 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував. Позивач надав витребувані судом пояснення до розрахунку позову, сторони не надали суду Акт звірки взаєморозрахунків.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, господарський суд встановив:
Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, позов подано Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_1 Розвитку» від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (позивач, Позикодавець) щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором.
На підставі Кредитною договору № ККРOG.44923.014 (далі - Кредитний договір), укладеного 28.02.2013 року між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_1 Розвитку» та Державним підприємством «Чайка» (відповідач, Позичальник), ОСОБА_1 надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти (Кредит) на умовах, визначених Кредитним договором.
Предмет Кредитного договору визначений розділом І відповідно до п. 1.1.1. Кредитного договору ОСОБА_1 надав Позичальнику кредит у сумі 9000000,00 грн.
Відповідно до п. 1.1.2 Кредитного договору термін користування Кредитом до 23.02.2014 року включно. Фіксована процентна ставка згідно пп. 1.1.3. Кредитного договору становить 20,0% процентів річних.
Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору Кредит надається на наступні цілі: поповнення обігових коштів (для придбання ПММ, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, ветеринарних препаратів, посадкового матеріалу, кормів, запчастин.)
До Кредитного договору були внесені зміни: Договором про внесення змін №1 від 27.09.2013 року (змінено графік зменшення ліміту кредитної лінії, внесено зміни в обов'язки Позичальника, встановлено комісію за зміну умов кредитування); Договором про внесення змін №2 від 08.10.2013 року (зміну щодо врегулювання збереження банківської таємниці); Договором про внесення змін №3 від 24.02.2014 року; Договором про внесення змін №4 від 21.03.2014 року; Договором про внесення змін №5 від 30.04.2014 року; Договором про внесення змін №6 від 05.06.2014 року; Договором про внесення змін №7 від 26.06.2014 року; Договором про внесення змін №8 від 24.07.2014 року; Договором про внесення змін №9 від 30.07.2014 року; Договором про внесення змін №10 від 29.08.2014 року; Договором про внесення змін №11 від 29.09.2014 року; Договором про внесення змін №12 від 30.10.2014 року; Договором про внесення змін №13 від 12.2.2015 року внесено зміни про порядок сплати відсотків за користування кредитними коштами, зокрема щодо сплати відсотків за конкретні періоди.
Банк виконав свої обов'язки згідно приписів Кредитного договору в повному обсязі, про що свідчать відповідні розпорядження на видачу кредитних коштів на рахунок Позичальника.
Пунктом 2.3. Кредитного договору встановлено, що моментом (днем) надання Кредиту вважається день перерахування грошових коштів на відповідні рахунки, визначені в заяві Позичальника.
Однак, Позичальник свої зобов'язання, передбачені Кредитним договором, не виконав, а саме, своєчасно та в повному обсязі не сплачував проценти, що є порушенням п. 2.4. Кредитного договору, яким встановлено, що періодом сплати відсотків, визначено період часу: з 1-го по 5-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього Договору. Заборгованість за процентами погашається в сумі залишку на 1-ше число кожного поточного місяця за попередній місяць, починаючи з дати підписання Договору. При несплаті процентів у зазначений строк вони вважаються простроченими.
Також Позичальник користується кредитними коштами згідно графіку зменшення ліміту кредитування, вказаного в п. 2.5. Кредитного договору, яким передбачено, що при не виконанні графіка погашення ліміту у зазначений строк, починаючи з наступного дня після дати закінчення строку дії ліміту, сума зменшення ліміту вважається простроченою.
Пунктом 2.7. Кредитного договору передбачено, що розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом.
Згідно з п. 4.2.1. Кредитного договору Позичальник зобов'язується здійснювати своєчасне повернення Кредиту, сплачувати нараховані проценти та комісії за фактичний строк користування кредитом, використати Кредит за цільовим призначенням та виконувати всі свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені Договором.
Позивач зазначає, що станом на момент звернення до суду відповідач свої зобовязання по своєчасному та повному погашенню кредиту не виконав.
Згідно з п. 4.2.4. Кредитного договору зазначено, що у період даного договору Позичальник зобов'язується направляти на поточний рахунок у банку не менше 65,0% надходження від господарської діяльності. Також у відповідності до п. 4.2.17. Кредитного договору у період дії даного договору Позичальник зобов'язується надавати відповідну інформацію у встановлений строк. Але, відповідачем не були виконані зобов'язання, передбачені п. 4.2.4 та п. 4.2.17 Кредитного договору.
07.05.2015 року за вих. № 1173, у зв'язку з порушенням термінів виконання зобов'язань відповідачем, позивач надасилав на адресу відповідача повідомлення про наявність простроченої заборгованості, яке залишено відповідачем без відповіді та задоволення.
Позивач зазначає, що на момент звернення до суду відповідачем грошові кошти за користування Кредитом позивачу не сплачені, не вчинено жодних дій щодо врегулювання питання погашення заборгованості за Кредитним договором.
Таким чином, Позичальник (відповідач) не виконав умови Кредитного договору шодо своєчасного повернен основної суми кредиту, порушив графік зменшення ліміту кредитної заборгованості. У зв'язку з чим, заборгованість відповідача по погашенню тіла кредиту складає 4 650 600,00 грн.
Вищенаведена сума заборгованості 4 650 600,00 грн. відповідає фактичним обставинам справи і відповідачем не заперечується і не спростована.
Згідно з п. 6.2 Кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом ОСОБА_1 нараховує Позичальнику відсотки у розмірі подвійної відсоткової ставки, що встановлена п. 1.1.3 Кредитного договору від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення. У зв'язку з чим, позивач нарахував відповідачу 994539,26 грн. відсотків за користування кредитом на прострочену суму кредиту.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків, позивачем нарахована відповідачу пеня в сумі 297 388,42 грн.
Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами Договір за правовою природою є кредитним договором, за яким, згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач подав відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечував, факт отримання кредиту в сумі 9 000 000,00 грн. та його неповернення на суму 4 650 600,00 грн. не заперечив. Зазначив, що протягом 2013 року виконував зобов'язання з повернення кредиту, сплачував нараховані проценти, але з 2014 року, у зв'язку із виникненням складної фінансової ситуації в країні, відповідач не мав можливості здійснити своєчасне повернення тіла кредиту в повному обсязі, однак сплачував проценти за користування кредитом.
У відзиві на позов відповідач просив відмовити у стягненні заборгованості по процентам в повному обсязі та у стягнені пені у зв'язку з пропуском строку спеціальної позовної давності.
Також, відповідач зазначає, що з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку, останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за всіма кредитними договорами, аналогічна позиція також викладена в постановах Вищого господарського суду України від 16.12.2013 року у справі № 5023/5556/12 та від 06.02.2013 року у справі № 5023/2491/11.
Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки наслідки початку процедури ліквідації банку визначені ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
Також, відповідач наголошує, що фіксована процентна ставка за користування кредитом відповідно до п. 1.1.3 Кредитного договору була встановлена в розмірі 20% річних і сторонами не врегульовано питання збільшення процентної ставки у відповідності до п. 5.1 Кредитного договору. Відповідач стверджує, що Кредитними договором передбачено фіксовану процентну ставку, яка в односторонньому порядку змінена позивачем, що суперечить чинному законодавству.
Однак, як вбачається зі змісту п.6.2 Кредитного договору подвійний розмір відсоткової ставки на прострочену суму кредиту погоджений сторонами, що не потребує додаткового узгодження. Зокрема, відповідач, підписавши Кредитний договір погодився, що в разі прострочення повернення чергового платежу кредитних коштів, на відповідну суму позивач має право нарахувати відсотки в подвійному розмірі.
Пунктом 6.2 Кредитного договору передбачено, що за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом ОСОБА_1 нараховує Позичальнику відсотки в розмірі подвійної процентної ставки, що встановлена в п. 1.1.3 цього Договору, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.
Пунктом 1.1.3 Кредитного договору передбачено нарахування за користування кредитом - 20% відсотків річних. Таким чином, виходячи з положень п.п. 1.1.3, 6.2 Договору, у разі порушення строків погашення заборгованості нараховуються відсотки у розмірі 40 % річних від суми простроченої заборгованості.
Як визначено ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, з огляду на норму ч. 2 ст. 1048 Цивільного кодексу України та п. 2.7. Кредитного договору, яким передбачено, що розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту, суд не погоджується з твердженням відповідача, що передбачене п. 6.2 Кредитного договору нарахування 40% відсотків річних від суми несвоєчасно повернутої частини кредитних коштів є неустойкою за неналежне виконання зобов'язання.
Зокрема, оскільки проценти є платою за користування кредитними коштами і в разі прострочення повернення кредитних коштів користування такими коштами триває і підлягає оплаті до повного повернення кредиту, сторони в п. 6.2 Кредитного договору погодили інший розмір процентів за користування простроченими кредитними коштами. Відповідний розмір процентів за користування простроченою частиною кредиту погоджено сторонами в Кредитному договорі, що не потребує додаткового узгодження.
Також, відповідач, стверджуючи, що 40% процентна ставка за користування кредитом є іншим розміром процентів, визначених ст. 625 Цивільного кодексу України та має характер неустойки, просить суд зменшити відповідні суми, як неустойку. Також, відповідач заявив про застосування спеціального строку давності для стягнення неустойки.
Однак, суд зазначає, що проценти за користування кредитом не відносяться до неустойки і не є процентами, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок позову судом встановлено, що заборгованість з повернення кредитних коштів в розмірі фактично неповернутої суми 4650000 грн. обрахована позивачем з 30.12.2014 року і за фактичне користування відповідними кредитними коштами, строк повернення яких прострочено, у відповідності до п. 6.2. Кредитного договору позивачем правомірно нараховано проценти в розмірі подвійної фіксованої процентної ставки, що складає 994539,26 грн.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Як передбачено ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Заявлена в позові пеня в сумі 297 388,42 грн. нарахована починаючи з 26.02.2014 року по 23.06.2016 року в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на прострочені суми сплати процентів, що передбачено п. 6.4. Кредитного договору, що відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Враховуючи заявлення відповідачем клопотання (у відзиві) про застосування строку спеціальної річної позовної давності до вимоги про стягнення неустойки, вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню за період в межах одного року, що передував зверненню до суду.
Зокрема, позов подано до суду згідно штампу на конверті, в якому надійшла позовна заява, 04.07.2016 року, відповідно стягненню підлягає пеня нарахована за період з 04.07.2015 року, що складає 271727,46 грн. В решті вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки, оскільки в такому клопотанні не обґрунтовано які суми неустойки і на скільки мають бути зменшені, задоволений судом в межах строку давності розмір неустойки є цілком співрозмірним зі збитками кредитора, оскільки значна сума кредитної заборгованості і процентів за користування кредитом не повернута протягом тривалого часу.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 4 650 600,00 грн. кредитної заборгованості, 994539,26 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом та 271727,46 грн. пені на прострочені проценти. В решті позов не підлягає задоволенню у зв'язку з застосування строку спеціальної позовної давності до вимоги про стягнення пені.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача ропорційнміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Гоголя, 62а) на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Розвитку» (01135, м. Київ, вул. Чорновола В'ячеслава, 25, код 36470620) 4 650 000,00 грн. заборгованості по кредиту, 994 539,26 грн. заборгованості по відсоткам, 271727,46 грн. пені та 88744 грн. витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя А.Ю. Кошик дата підписання 30.09.2016 року