29.09.16р. Справа № 904/7791/16
За позовом Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг
про стягнення 31 143,94 грн.
Суддя Петренко Н.Е.
секретар судового засідання Шевцова В.В.
Представники:
від позивача: Анісімова Ю.В., представник за довіреністю № 257 від 23.03.16р.
від відповідача: не з'явився
Приватне акціонерне товариство "КИЇВСТАР" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 31 143,94 грн.
Позивач обґрунтовує свої вимоги невиконанням відповідачем зобов'язань за договорами про надання телекомунікаційних послуг № ДН-295/12 від 14.01.13р., в частині повного та своєчасного розрахунку за надані послуги.
Ухвалою господарського суду від 07.09.16р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 29.09.16р.
29.09.16р. повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.
В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 34).
Враховуючи зазначене, господарський суд прийшов до висновку про те, що повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився та не подав відзив на позов та інші витребувані судом документи без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 29.09.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -
14.01.13р. між позивачем та відповідачем укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № ДН-295/12 від 14.01.13р. (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, позивач зобов'язується надати відповідачу телекомунікаційні послуги, що передбачені у відповідних замовленнях, а відповідач зобов'язується своєчасно їх оплачувати.
Послуги починають надаватися з моменту підписання замовлення, якщо інше не вказано у замовленні (п. 1.5. Договору).
Як зазначено у п. 4.1. Договору, спосіб розрахунків вказується у замовленнях.
Згідно замовлення № 1 до Договору спосіб розрахунків такий: інсталяційний платіж - 100% передоплата; щомісячні платежі - 100% після оплата.
Відповідно до п. 4.2. Договору у разі, якщо замовлення передбачає надання телекомунікаційних послуг в кредит (після оплату) оплата наданих послуг здійснюється відповідачем у 10-денний строк після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі неотримання рахунку до 15 числа місяця наступного за розрахунковим, відповідач повинен звернутися до позивача для отримання рахунку та здійснити оплату до граничного строку, зазначеного у цьому договорі.
Положеннями п. 6.1. Договору передбачено, що Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє безстроково.
Як зазначає відповідач, для оплати наданих послуг по вищезазначеному Договору позивачем було виставлено відповідачу відповідні рахунки-факту:
- рахунок № 6-11333016 від 30.06.13р. на 5 640,00 грн.
- рахунок № 7-14505434 від 31.07.13р. на 8 460,00 грн.
- рахунок № 8-15296348 від 31.08.13р. на 11 280,00 грн.
- рахунок № 9-18647993 від 30.09.13р. на 14 100,00 грн.
- рахунок № 10-20149246 від 31.10.13р. на 16 920,00 грн.
- рахунок № 11-21587780 від 30.11.13р. на 15 920,00 грн.
Рахунки-фактури за отримані послуги відповідачу для оплати було надіслано простою кореспонденцією.
Відповідачем частково було оплачено надані послуги, що підтверджується рахунком-фактурою № 11-21587780 від 30.11.13р. на суму 1 000,00 грн. Вказані кошти зараховані позивачем на погашення заборгованості по рахунку за червень 2013 року.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по особовому рахунку № 510313 складає 15 920,00 грн.
Позивач звертає увагу суду, що з метою досудового врегулювання спору 19.04.16р. на адресу відповідача було направлено претензію № 10354/03 з рахунками-фактурами, відповідь на яку не було отримано.
За неналежне виконання відповідачем умов Договору, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України були нараховані інфляційні втрати у розмірі 13 949,47 грн. та 3% річних у розмірі 1274,47грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за телекомунікаційні послуги у розмірі 15 920,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 13 949,47 грн., 3% річних у розмірі 1 274,47 грн., а всього 31 143,94 грн.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України).
Положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги у розмірі 15 920,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:
- Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.
- Відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки здійснив часткове погашення суми основного боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 13949,47 грн. та 3% річних у розмірі 1 274,47 грн.,
Розрахунок інфляційних втрат судом перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно, оскільки враховуючи Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., розрахунок інфляційних втрат повинен починатися з 01.01.14р., а не з 21.12.13р., як зазначає позивач.
Після перерахунку проведеного господарським судом в "ЛІГА:ЗАКОН" відповідно до вимог чинного законодавства України, інфляційні втрати складають 13 866,32 грн.
Розрахунок 3% судом також був перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Викладене є підставою для задоволення позову частково.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
За приписами ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задоволено частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (50019, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, буд. 51, код ЄДРПОУ 21673832) заборгованість за телекомунікаційні послуги у розмірі 15 920,00 грн. (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот двадцять грн. 00 коп.), інфляційні втрати у розмірі 13 866,32 грн. (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят шість грн. 32 коп.), 3% річних у розмірі 1 274,47 грн. (одна тисяча двісті сімдесят чотири грн. 47 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 374,32 грн. (одна тисяча триста сімдесят чотири грн. 32 коп.).
В решті позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 03.10.16р.
Суддя Н.Е. Петренко