АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
27 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Крічфалуши С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Сокуренко Наталії Вікторівни в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року
в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Колегія суддів, -
У червні 2016 року публічне акціонерне товариством комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором № б/н від 24 квітня 2013 року, на загальну суму 23278 грн. 99 коп.
Вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено умови кредитного договору в частині своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за його користування та штрафу, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_2, який просив задовольнити апеляційну скаргу в частин вимог на суму 14 861грн. 59коп., вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення районного суду не відповідає.
Як убачається з матеріалів справи, 24 квітня 2013 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідно до якої відповідач отримав у кредит 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строкам дії картки (а.с.5).
Згідно інформації, викладеній у заяві ОСОБА_2 про оформлення кредитки, останній підтвердив, що ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, та висловив свою згоду з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до даних долученого до справи розрахунку заборгованості, станом на 24 квітня 2013 року у ОСОБА_2 перед банком виникла заборгованість в розмірі - 23278 грн. 99 коп., з яких 148861 грн. 59 коп. - заборгованість за кредитом, 6832 грн. 69 коп. - заборгованість за процентами, 1584 грн. 71 коп. - заборгованість по судовим штрафам (а.с.3-4).
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що відповідач не підписував Умови і правила надання банківських послуг, а ця обставина виключає існування між сторонами договірних відносин; що анкета-заява відповідача не містить жодної конкретики з приводу даних про номер карткового рахунку, дати вручення картки позивачу, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки.
Проте, з таким висновком районного суду погодитися не можна, остільки суд належним чином не встановив характер правовідносин, які виникли між сторонами спору, та обставини справи, які є предметом доказування по цій справі.
В основу свого рішення районний суд поклав правові позиції Верховного Суду України, висловлені в постановах у справах № 6-16цс15 та № 6- 240цс14.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу, що за результатами розгляду справ № 6-16цс15 та № 6-240цс14, суд вищої інстанції висловив правову позицію щодо застосування судом положень ч.1 ст. 259 ЦК України в частині збільшення строку позовної давності, а згідно правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі №6-738цс15, ні загальна, ні спеціальна позовна давність без заяви сторони правовідносин застосуванню не підлягає.
У заявленому по даній справі спорі доведенню підлягає наявність між сторонами кредитних правовідносин та виконання зобов'язань кредитором щодо надання коштів, а боржником - щодо повернення коштів в обумовлені сторонами строки.
У частинах 1, 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідач, підписавши вищезазначену анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», був повідомлений про зміст цих Умов та Правил, про що зазначено у самій заяві.
Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Судом не встановлено, що надані до позову Умови та Правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» відрізняються від змісту відповідних Умов та Правил, розміщених на офіційному сайті www.privatbank.ua ПАТ КБ «Приватбанк» у редакції, яка була чинною на момент підписання заяви позичальника.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення кредитної заборгованості, оскільки підписання заяви позичальника не вважається підписанням договору щодо Умов та Правил надання банківських послуг, - не можуть бути визнані обґрунтованими, тому що згідно з приписами положень статей 634, 638 ЦК України, підписавши заяву, відповідач прийняв пропозицію позивача та приєднався до договору згідно з умовами та правилами надання банківських послуг на умовах, викладених у зазначеній заяві.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Позивач свої зобов'язання виконав, зворотне мотивами суду першої інстанції не спростовано, боржник ж у свою чергу порушив визначені договором зобов'язання, в результаті чого виникла заборгованість.
Окрім цього, висновки районного суду про відсутність між сторонами договірних відносин спростовуються поясненнями в суді апеляційної інстанції відповідача ОСОБА_2, яким визнано факт підписання заяви-анкети від 24 квітня 2013 року, видачі йому банківської картки «Універсальна», а також існування у нього інших карток, остільки кредитний договір неодноразово переукладався, отримання кредитних коштів, а також внесення на картковий рахунок останнього платежу у січні 2016 року.
Визнано відповідачем й наявність заборгованості по тілу кредиту, в сумі 14 861 грн. 59 коп., й проти стягнення якої з нього не заперечував.
Посилання відповідача про те, що не визнає вимоги в частині сплати відсотків та штрафів, остільки він припинив вносити на рахунок банку кошти згідно рекомендацій працівників банку, колегія суддів визнає безпідставними, остільки ці твердження носять голослівний характер й по справі правового значення не мають.
При наявності договірних відносин та виниклої заборгованості по тілу кредиту, боржник зобов'язаний сплатити відсотки за користування кредитом, а також штраф, передбачений умовами та правил надання банківських послуг.
Згідно п.2.1.1.7.6 умов, у випадку порушення клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених даним договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. +5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісії (а.с.27).
Згідно до п.1.1.5 Умов та правил надання банківських послуг сторони несуть відповідальність за неналежне виконання своїх зобов'язань у відповідності до законодавства України та умовам публічного договору (а.с.17).
Піддавши сумніву існування між сторонами договірних відносин, не вживши заходів отримання пояснень відповідача щодо заявлених вимог, районний суд припустився неповного з'ясування обставин справи й порушив принцип диспозитивності, передбачений ст. 11 ЦПК України, остільки на час ухвалення судом у заочному порядку рішення у справі були відсутні заперечення ОСОБА_2 щодо існування між ним та банком кредитних відносин.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України районний суд сприяє всебічному і об'єктивному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
В порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України районний суд не сприяв всебічному і об'єктивному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, не вжив заходів щодо доручення до справи особового рахунку, відкритого позивачем на ім'я відповідачки, що призвело до неповного з'ясування обставин справи.
Долучений до справи розрахунок заборгованості чітко відображає операції за кредитним договором, в тому числі й містить відомості, коли змінювався розмір кредитного ліміту, отримувались кошти, нараховувалася заборгованість і відбувалося її періодичне погашення (а.с.3-4).
Зазначені обставини свідчать про поспішність висновків районного суду про недоведеність заявленого по справі позову.
За таких обставин, рішення районного суду, як постановлене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору, підлягає скасуванню, а по справі слід ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до даних долученого до справи розрахунку заборгованості, який узгоджується обставинами справи, з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню кредитна заборгованість, в сумі 23278 грн. 99 коп., з яких 148861 грн. 59 коп. - заборгованість за кредитом, 6832 грн. 69 коп. - заборгованість за процентами, 1584 грн. 71 коп. - заборгованість по судовим штрафам (а.с.3-4).
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Сокуренко Наталії Вікторівни в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 24 квітня 2013 року на загальну суму 23278 грн. 99 коп., з яких 148861 грн. 59 коп. - заборгованість за кредитом, 6832 грн. 69 коп. - заборгованість за процентами, 1584 грн. 71 коп. - заборгованість по судовим штрафам.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 755/9133/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12569/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Ластовка Н.Д.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.