Справа № 11-сс/796/3220/2016 Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
22 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року,
Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого Подільського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене із прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_5 , про накладення арешту на майно та накладено арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 322318200:05:004:0004, що розташована за адресою: територія Григорівської сільради, Обухівського району Київської області, шляхом заборони відчужувати, розпоряджатися будь-яким чином зазначеною земельною ділянкою до постановлення у кримінальному провадженні № 12015100070006778 від 16.09.2015 року кінцевого рішення.
Згідно ухвали суду, слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість клопотання, та необхідність накладення арешту на вказану земельну ділянку, з підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
В апеляційній скарзі представник власника майна вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання старшого слідчого Подільського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 про арешт майна - відмовити.
Мотивуючи свої доводи, викладені в апеляційній скарзі, апелянт вказує про те, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08.09.2015 р. у справі № 372/2416/15-ц, яке набрало законної сили, у судовому порядку було встановлено порушення права власності ОСОБА_8 , гарантованого ст. 41 Конституції України, як співвласника земельної ділянки за № 322318200:05:004:0004, яке виразилося у неправомірному відчуженні вказаної земельної ділянки продавцем, в особі представника ОСОБА_10 , на користь ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу, а тому, як вважає представник власника майна, що накладення арешту на спільну земельну ділянку направлене на неправомірне невиконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 08.09.2015 р. № 372/2416/15-ц, яким передбачено повернення земельної ділянки законному власнику.
Також, апелянт зазначає про те, що слідчий суддя безпідставно задовольнив клопотання слідчого, з огляду на те, що слідчий, звертаючись з клопотанням про накладення арешту на майно, посилається, як на підставу для накладення арешту, на ч. 2 ст. 170 КПК України, зокрема що слідчий суддя накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України, що, на думку представника власника майна, суперечить вимогам чинного кримінального процесуального закону.
Крім того, апелянт зазначає про те, що слідчий суддя, розглядаючи клопотання слідчого, безпідставно не викликав для участі в судовому засіданні власників майна, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 172 КПК України, оскільки позбавив можливості представника володільців майна прийняти участь в судовому розгляді клопотання слідчого, надати документи та пояснення з приводу заявленого клопотання слідчого.
Крім того, в порушення вимог ч. 4 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, накладаючи арешт на вказану земельну ділянку, не врахувавнегативні наслідки для інших осіб, зокрема Фермерського господарства (ФГ) «Бджолине», до складу земель якого входить і арештована земельна ділянка, оскільки заборона розпорядження цією земельною ділянкою є недопустимою у даній ситуації, оскільки вона є неспівмірно обтяжливою для ФГ «Бджолине» та обмежує його підприємницьку діяльність, здійснення якої передбачає розпорядження земельною ділянкою.
Одночасно апелянтом заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.05.2016 р. В обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на апеляційне оскарження вказує на те, що оскаржувана ухвала була винесене без виклику власника майна.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, яка підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити в повному обсязі, доводи прокурора, який вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно з частиною 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Враховуючи, що ухвалу суду від 18.05.2016 року було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження має бути поновлений, оскільки він був пропущений з поважних причин.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів справи, в провадженні СВ Подільського управління поліці ГУ Національної поліції в місті Києві перебуває досудове розслідування по кримінальному провадженні, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 12015100070006778 від 16.09.2015 р., з правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 2 ст. 190 КК України, заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди потерпілому.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у 2004 році розпорядженням Обухівської районної Державної адміністрації Київської області земельна ділянка кадастровий номер 3223182000:05:004:0004, розміром 3,3840 га, розташованої в Обухівському районі Київської області була надана для ведення господарської діяльності гр. ОСОБА_12 у фермерському господарстві «Бджолине». Гр. ОСОБА_13 оформив на неї право приватної власності та державний акт на право власності на землю серії АБ №018264.
Органом досудового розслідування також було встановлено, що 27.12.2010 р. гр. ОСОБА_12 та гр. ОСОБА_14 на підставі акту уклали та нотаріально посвідчили договір міни, відповідно до якого право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_14 . Про перехід права власності та зміну власника нотаріус ОСОБА_15 відповідно до вимог чинного законодавства вчинив нотаріальний напис в Акті.
В подальшому, як зазначає орган досудового розслідування, 11.10.2014 р. громадянкою ОСОБА_11 та громадянином ОСОБА_14 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_16 та зареєстрований в реєстрі № 231. Розрахунок згідно укладеного договору між сторонами повністю здійснено, відповідно до показів потерпілої.
Разом з тим, 08.09.2015 р. Обухівським районним судом Київської області прийнято рішення за цивільним позовом гр. ОСОБА_8 , яка є членом фермерського господарства «Бджолине», про визнання недійсним вищевказаного договору купівлі-продажу, мотивуючи це тим, що її відчуження повинно було відбуватися за згодою інших членів фермерського господарства «Бджолине».
Відповідно до положення Закону України «Про фермерське господарство», членами фермерського господарства є члени однієї родини, а також інші родичі. Тобто члени фермерського господарства є родичами, та повинні були бути в курсі всіх справ фермерського господарства.
На думку органу досудового розслідування, підтвердженням згоди засновника фермерського господарства «Бджолине» ОСОБА_12 є нотаріальна заява про згоду на продаж земельної ділянки від 11.10.2014 р. посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_17 та зареєстрована в реєстрі за № 231.
Також сторона обвинувачення переконана в тому, що під час укладання договору ОСОБА_14 в п 5.1 договору зазначила, що земельна ділянка не перебуває під будь-якою забороною відчуження та не має прав не неї третіх осіб, тобто ОСОБА_14 та ОСОБА_12 знаючи про те, що необхідно отримувати згоди інших членів ФГ на продаж земельної ділянки умисно приховали цей факт, тим самим ввели покупця в оману та заволоділи грошовими коштами за земельну ділянку та в подальшому мають намір позбавити права власності Покупця на земельну ділянку.
17.05.2016 р. старший слідчий Подільського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 , за погодженням із прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді Подільського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером 322318200:05:004:0004, що розташована за адресою: територія Григорівської сільради, Обухівського району Київської області, посилаючись на наявність достатніх підстав вважати, що вказана земельна ділянка відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України, а тому незастосування даного запобіжного заходу у вигляді накладення арешту на майно, може призвести до відчуження цієї земельної ділянки.
18.05.2016 р. ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва клопотання слідчого про накладення арешту було задоволене та накладено арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 322318200:05:004:0004, що розташована за адресою: територія Григорівської сільради, Обухівського району Київської області, шляхом заборони відчужувати, розпоряджатися будь-яким чином зазначеною земельною ділянкою, посилаючись на ч. 1 ст. 170 КПК України (в редакції від 11.12.2015 р.), як на підставу для накладення арешту.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України (в редакції від 27.02.2016 р.) арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, слідчий суддя не врахувавши останні зміни, внесені до кримінального процесуального закону, зокрема, що стосується підстав для накладення арешту на майно, наклав арешт на земельну ділянку, яка на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_8 ,з підстав, передбачених ч. 3 ст. 170 КПК України (в редакції від 11.12.2015 р.), що як вважає колегія суддів, призвело до неправильного застосування кримінального процесуального закону України та тягне за собою скасування ухвали слідчого судді.
Разом з тим, виходячи з встановлених органом досудового розслідування обставин кримінального провадження, слідчий суддя дійшов до помилкового висновку про необхідність арештувати земельну ділянку за кадастровим номером 322318200:05:004:0004, що розташована за адресою: територія Григорівської сільради, Обухівського району Київської області.
Так, ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
При цьому, як вже зазначалося вище слідчий суддя вказаних вимог закону не дотримався, оскільки не дивлячись на те, що кримінальне провадження № 12015100070006778 зареєстроване ще 16.09.2016 року, тобто вже більше року тому, однак повідомлення про підозру жодній особі не здійснено, отже на час розгляду клопотання слідчого та накладення арешту на вказане майно у вказаному кримінальному провадженні, а ні ОСОБА_8 , а ні будь-хто із членів ФГ «Бджолине» в статусі підозрюваного, обвинуваченого не перебували, у зв'язку з чим у слідчого судді були відсутні правові підстави для накладення арешту на майно товариства.
Відповідно до п.п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Відповідно до п.п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи вищевикладене мотивування клопотання, слідчий в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення. Апеляційний суд наявності таких доказів не вбачає.
Також слід наголосити на невідповідності клопотання слідчого вимогам чинного кримінального процесуального закону, оскільки слідчий в клопотанні посилається на ст.ст. 167, 170 КПК України, в редакції, яка діяла ще до 11.12.2015 р., як на підстави для накладення арешту майна на вказану земельну ділянку, що суперечить вимогам п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України, відповідно до якої у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Під час дослідження клопотання та доданих до нього матеріалів, колегією суддів було встановлено, що підстави, на які посилається слідчий у клопотання для накладення арешту на майно, на момент звернення останнього з відповідним клопотанням вже були неактуальні, оскільки норми закону, якими слідчий керувався при зверненні з відповідним клопотанням вже давно втратили чинність.
Вказані обставини вплинули і на те, що належним чином не було встановлено, в ухвалі слідчого судді правові підстави для накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером 322318200:05:004:0004, що розташована за адресою: територія Григорівської сільради, Обухівського району Київської області.
Так, визначаючи правову підставу для накладення арешту, слідчий суддя, в постановленій ним ухвалі, вказав, що земельна ділянка за кадастровим номером 322318200:05:004:0004, що розташована за адресою: територія Григорівської сільради, Обухівського району Київської області є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, що відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України (в редакції від 11.12.2015 р.), дає підстави для її арешту.
Разом з тим, згідно норм Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Однак, в ухвалі слідчий суддя, взагалі не обґрунтував, яким саме чином вказана земельна ділянка є предметом, засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника власника майна зокрема про те, що слідчий суддя, під час розгляду клопотання слідчого не врахував наявність рішення Обухівського районного суду Київської області від 08.09.2015 р., яким були задоволені вимоги ОСОБА_8 , яка є членом Фермерського господарства «Бджолине» та співвласником вказаної вище земельної ділянки, та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.10.2014 р. укладений між гр. ОСОБА_11 та гр. ОСОБА_14 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_17 був визнаний недійсним, а також що вказане судове рішення було залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Київської області від 20.10.2015 р., яка в свою чергу була залишена без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2016 р., що свідчить про те. що рішення Обухівського районного суду Київської області від 08.09.2015 р. набрало законної сили.
Також, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника власника майна зокрема про те, що слідчий суддя, в порушення вимог ст.. 173 КПК України, не врахував співрозмірність обмеження права особи користуватися майном, а також наслідки арешту для інших осіб, зокрема для ФГ «Бджолине», до складу земель якого входить і арештована земельна ділянка, оскільки заборона розпорядження цією земельною ділянкою є недопустимою у даній ситуації, оскільки вона є неспівмірно обтяжливою для ФГ «Бджолине» та обмежує його підприємницьку діяльність, здійснення якої передбачає розпорядження земельною ділянкою.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні слідчий не довів необхідності у накладенні арешту на вказану земельну ділянку, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак безпідставно не було зроблено слідчим суддею.
Крім того, слід наголосити, що мали місце й інші істотні порушення кримінального процесуального закону слідчим суддею при розгляді клопотання слідчого.
Так, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого про арешт майна розглядається за участю власника майна. Клопотання слідчого може бути розглянуто без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Така необхідність завжди має бути об'єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності, всебічності судового розгляду.
Зокрема відповідна необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри, що власник майна в разі повідомлення про наміри накласти арешт на його майно може сховати, знищити чи пошкодити майно.
В будь-якому випадку слідчий повинен мотивувати необхідність розгляду клопотання без повідомлення власника майна, а слідчий суддя переконатися, що таке мотивування є обґрунтованим.
Однак, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення власника майна, жодним чином не мотивував своє рішення наявністю об'єктивних для цього підстав.
Таким чином, як вважає колегія суддів, розгляд клопотання слідчого було проведено з порушенням права власника майна на захист.
На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про однобічність і необ'єктивність судового розгляду, істотне порушення вимог КПК України, ухвала слідчого судді як незаконна підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який, при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 117, 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-
Поновити представнику власника майна ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого Подільського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене із прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_5 , про накладення арешту на майно та накладено арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 322318200:05:004:0004, що розташована за адресою: територія Григорівської сільради, Обухівського району Київської області, шляхом заборони відчужувати, розпоряджатися будь-яким чином зазначеною земельною ділянкою до постановлення у кримінальному провадженні № 12015100070006778 від 16.09.2015 року кінцевого рішення- скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання старшого слідчого Подільського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене із прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_5 , про накладення арешту арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 322318200:05:004:0004, що розташована за адресою: територія Григорівської сільради, Обухівського району Київської області, шляхом заборони відчужувати, розпоряджатися будь-яким чином зазначеною земельною ділянкою до постановлення у кримінальному провадженні № 12015100070006778 від 16.09.2015 року кінцевого рішення - відмовити.
Ухвала Апеляційного суду м. Києва оскарженню не підлягає.
__________ _____________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4