АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа №11-кп/796/11346/16 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч.2 ст. 187 КК України Головуючий в апеляційній інстанції - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
22 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 поданою в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Текуча, Косівського району, Івано- Франківської області, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.187 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 23.05.2016 року, ОСОБА_7 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст.187 КК України і призначено йому покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін. Вказано, строк відбуття покарання ОСОБА_7 обчислювати з 28.12.2015 року.
На підставі ст.72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року, зараховано в строк покарання ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення та перебування під вартою з 28.12.2015 року по 23.05.2016 року включно із розрахунку, що 1 день попереднього ув'язнення відповідає 2 дням позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Судом першої інстанції визнано доведеним, що ОСОБА_7 разом з особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, за таких обставин.
06.09.2016 року приблизно о 23 год.30 хв. знаходячись на території парку «Кіото» по вул. Кіото, 2 в м.Києві, ОСОБА_7 та особа матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, діючи згідно попередньої домовленості, переслідуючи корисливу мету, підійшли до потерпілого ОСОБА_10 та нанесли, кожний, чисельні удари руками та ногами в область голови, від яких ОСОБА_11 впав на землю, спричинивши потерпілому закритий перелом задньої стінки лівої гайморової пазухи без зміщення, підшкірний крововилив виличної ділянки зліва, яке відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я, від яких ОСОБА_11 втратив свідомість. Після цього ОСОБА_7 та особа матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, застосовуючи насильство, яке є небезпечним для здоров'я потерпілого, вчинили напад на ОСОБА_10 , в ході якого заволоділи чужим майном, що належало ОСОБА_12 , а саме золотим ланцюжком, який зірвали з шиї, вагою 15,5г., вартістю 12375 грн.51коп., золотий хрестик, вагою 3,5г., вартістю 2749 грн.47коп., золотою обручкою, вагою 4,31г. вартістю 3441 грн. 19коп., мобільним телефоном «SM-G7102ZKASEK», вартістю 2999 грн., в якому знаходились сім- карти операторів мобільного зав'язку «Лайф» та «Київстар», які для потерпілого матеріальної цінності не представляють та карта пам'яті мікро-CD на 64Гб. вартістю 1000 грн., мобільним телефоном «Айфон 4 16Гб», вартістю 2500 грн., в якому знаходилась сім-карта оператора мобільного зв'язку «МТС», яка для потерпілого матеріальної цінності не представляє, рюкзаком марки «Lokin», вартістю 400 грн., в якому знаходився жорсткий диск «Тоshiba 500Гб.», вартістю 1000 грн., сумкою дорожньою, вартістю 300 грн., у якій знаходились спортивна куртка чорного кольору вартістю 1700 грн., спортивний костюм «Puma», вартістю 800 грн., а всього на загальну суму 29 265 грн. 17 коп., після чого з місця вчинення злочину втекли, а викраденим розпорядились на власний розсуд.
Не погоджуючись з вироком суду захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 23.05.2016 року відносно ОСОБА_7 - скасувати і закрити кримінальне провадження в зв'язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення.
Сторона захисту вважає, що вирок Деснянського районного суду м. Києва є незаконним та не відповідає нормам КПК України, оскільки при розгляді провадження відносно ОСОБА_7 судом допущена неповнота судового розгляду, що тягне за собою невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Захисник обґрунтовує свої вимоги тим, що під час розгляду кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 до суду надійшла заява нібито від потерпілого, про те, що йому відшкодовано матеріальні збитки і він просить відмовити в задоволенні цивільного позову. Вказана заява у сторони захисту викликала сумніви, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 особисто потерпілому грошові кошти не повертав та нікого не уповноважував відшкодовувати збитки потерпілому. Більше того, під час дослідження доказів, в кримінальному провадженні було встановлено, що потерпілий ОСОБА_9 звернувся 07.09.2016 року до медичного закладу, де у нього було діагностовано забій гомілки про що видано довідку. Будь яких інших тілесних ушкоджень станом на 07.09.2016 року, у потерпілого виявлено не було. Лише 09.09.2016 року, у потерпілого було виявлено закритий перелом задньої стінки гайморової пазухи. Саме з цих підстав стороною захисту було заявлено клопотання про виклик потерпілого і судом клопотання задоволено. В наступному судовому засіданні не отримавши жодних підтверджень, чи був належним чином повідомлений потерпілий про час судового засідання, суд зі слів прокурора визначив, що потерпілий належним чином повідомлений та не бажає з'являтись до суду і з цих підстав визнав явку потерпілого не обов'язковою та закінчив судовий розгляд.
На думку сторони захисту, саме не з'ясування цих питань суттєво впливає на вирішення справи по суті. Оскільки після допиту потерпілого логічно виникала необхідність допиту лікаря про реальний стан здоров'я потерпілого станом на 07.09.16 року. Також на думку сторони захисту не маловажним є питання хто ж все таки та з якою метою відшкодував збитки потерпілому.
Крім того захисник вважає, що суд 1 інстанції не надав належної оцінки показам потерпілого і взагалі у вироку залишив їх поза увагою. Вказує, що на пряме запитання захисника потерпілий неодноразово повідомив, що після вживання спиртних напоїв свідки у справі ОСОБА_13 та ОСОБА_14 забрали його сумку та почали відходити від нього в бік парку. Потерпілий прохав їх зупинитись та повернути йому речі, однак після цього на нього й напали вказані потерпілим особи. Тобто в діях свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 адвокат вбачає ознаки відкритого викрадення чужого майна. Більше того, в діях ОСОБА_14 також вбачає ознаки придбання та збуту майна одержаного злочинним шляхом.
Вказує на те, що постановляючи обвинувальний вирок, суд посилається на покази потерпілого, однак він жодного разу на неодноразові запитання не вказав, хто, куди та скільки разів його вдарив і хто забирав всі його речі.Крім того, суд послався й на покази свідка ОСОБА_14 , яка надала суду свідчення, які ніби-то аналогічні свідченням ОСОБА_13 , однак захисник вважає, що це не відповідає дійсності так, як зі слів свідка ОСОБА_13 - ОСОБА_14 була відсутня під час бійки і на те, що під час допиту свідка ОСОБА_13 так і не з'ясованим залишилось питання куди ж саме нападники наносили удари потерпілому. Не зважаючи на це, суд у вироку описує ці обставини, що на думку сторони захисту, підтверджує той факт, що висновки суду не відповідають фактичним показам учасників процесу, що є причиною необхідності дослідження доказів та обставин, які були досліджені судом першої інстанції.
Крім іншого, адвокат вказує, що суд першої інстанції порушив п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, а саме провів судовий розгляд без потерпілого, не маючи жодних даних про те, чи він належним чином повідомлений.
Всі наведені вище доводи захисник вважає підтвердженням того, що суд знехтував правилом презумпції невинуватості і всі сумніви в кримінальному провадженні врахував на бік обвинувачення, що є недопустимим.
Заслухавши суддю доповідача, доводи захисника, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, пояснення обвинуваченого, який також просив задовольнити апеляційну скаргу захисника, пояснення потерпілого, який категорично заперечив проти задоволення апеляційної скарги, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість вироку суду, належність та допустимість доказів по справі, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, допитавши в суді апеляційної інстанції потерпілого ОСОБА_9 , провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, за обставин, викладених у вироку, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Зокрема: показаннями як в суді першої, так і апеляційної інстанції потерпілого ОСОБА_9 , який повідомив, що 06.09.2016 року приблизно о 24 год. він перебував біля ст. метро « Лісова», був в стані алкогольного сп'яніння. До нього підійшли дві дівчини та запропонували випити, на що він погодився. Після цього дівчата з речами потерпілого почали відходити за кіоск. Потерпілий пішов за ними і, зайшовши за кіоск, побачив двох людей, які на нього напали та почали наносити удари руками в область голови та тулуба. При цьому одного з цих осіб потерпілий бачив в лице, і це була особа, яка на даний час затримана, а саме обвинувачений ОСОБА_7 . За показаннями потерпілого, ОСОБА_7 знаходився справа від потерпілого, та наносив удари разом з іншою невстановленою особою до того моменту, поки потерпілий не втратив свідомість. Скільки потерпілому було безпосередньо нанесено ударів обвинуваченим він уточнити не зміг, адже, отримавши сукупно від обох осіб удари по голові, він втратив свідомість. А коли отямився, то виявив відсутність власного майна. Потерпілий пояснив, що ще при проведенні впізнання він відразу ж впізнав обвинуваченого, адже його лице запам'ятав добре і він не піддає сумніву, що напад на нього з метою заволодіння майном вчинив саме ОСОБА_7 . Підстав обмовляти ОСОБА_7 у потерпілого немає.
Зазначені показання потерпілого суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу висновку про винуватість ОСОБА_7 , оскільки такі показання потерпілого були підтверджені іншими доказами по справі, а саме, поясненнями в суді 1 інстанції свідка ОСОБА_13 , котра пояснила, що 06.09.2015 р. біля 23 год. вона разом з подругою ОСОБА_14 знаходились біля кіосків неподалік парку « Кіото», що біля ст.. м. « Лісова», де і познайомились з потерпілим ОСОБА_9 та почали розпивати спиртні напої. Під час розпивання, ОСОБА_14 відійшла, а вона залишилась з потерпілим. До них підійшли два незнайомі хлопці, одним з яких, як в подальшому стало відомо був ОСОБА_7 . Ці особи запитали у потерпілого чи не дасть він закурити, після чого майже відразу між ними трьома почалась бійка, під час якої ОСОБА_7 наносив удари руками і ногами потерпілому по голові. Злякавшись бійки, ОСОБА_13 втекла з місця події і направилась в сторону дороги, де по ходу зустріла ОСОБА_14 , з якою мала намір поїхати додому. Вийшовши на дорогу, щоб зупинити таксі, до них підбіг ОСОБА_7 з іншим хлопцем та запитали чи не має у них документа, щоб закласти в ломбард мобільний телефон. Що це за телефон, ОСОБА_7 дівчатам не розповідав. ОСОБА_14 пояснила, що паспорт є, і погодилась здати запропонований ОСОБА_7 мобільний телефон в ломбард, для чого вони на таксі поїхали на масив « Троєщина», де ОСОБА_14 під свій паспорт здала на прохання ОСОБА_7 , мобільний телефон.
Свідок ОСОБА_14 в суді першої інстанції пояснила, що дійсно 06.09.2015 року вона з подругою ОСОБА_13 знаходились біля ст.м. « Лісова», де познайомились з потерпілим та почали вживати з ним спиртні напої. Потім їй стало погано, і вона відійшла, а ОСОБА_13 залишилась з потерпілим. Пізніше вона зустрілась з ОСОБА_13 , яка повідомила, що потерпілого б'ють, проте чи говорила ОСОБА_13 хто б'є потерпілого свідок не пам'ятала. Після цього до них підійшов як було встановлено під час розслідування ОСОБА_7 , якого вона знала наглядно просто як Колю, і спитав в кого є паспорт. ОСОБА_14 сказала, що є в неї паспорт. І в подальшому на прохання ОСОБА_15 на свій паспорт свідок в ломбарді на житловому масиві « Троєщина» здала мобільний телефон, який тримав в руках ОСОБА_7 . Що це був за телефон і чий він, свідок не знала .
Окрім того, винуватість ОСОБА_7 підтверджується й наданими стороною обвинувачення письмовими доказами, а саме даними протоколу пред'явлення особи для впізнання від 28.12.2015 р., відповідно до яких потерпілий ОСОБА_9 впізнав в особі ОСОБА_7 особу, яка 06.09.2015 року здійснила на нього розбійний напад.
Свідок ОСОБА_13 , згідно з даними протоколу пред'явлення особи для впізнання від 28.12.2015 року також впізнала ОСОБА_7 , як особу, яка на початку вересня 2015 року разом з іншою особою біля ст.м. «Лісова» напали та нанесли тілесні ушкодження ОСОБА_9 .
З протоколу пред'явлення особи для впізнання від 28 12.2015 року вбачається, що свідок ОСОБА_14 впізнала в особі ОСОБА_7 особу, яка передавала на початку вересня 2015 року їй мобільний телефон , щоб закласти його в ломбард.
З висновку судово - медичного експерта № 317/Е від 18.02.2016 р. вбачається, що у ОСОБА_9 під час звернення за допомогою 07.09.2015 року мали місце наступні тілесні ушкодження: закритий перелом задньої стінки гайморової пазухи без зміщення, підшкірний крововилив виличної ділянки зліва, яке відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я. Характер та морфологія виявленого ушкодження свідчать про те, що спричинені вони до 09.09.2015 р.
Кожен з цих доказів суд першої інстанції дослідив у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, в тому числі і показання потерпілого та свідків, які безпосередньо сприймав під час судового засідання, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, тому колегія суддів уважає, що прийняте судом рішення про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, та кваліфікація його дій за ч.2 ст. 187 КК України є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому не убачає підстав для його скасування та закриття провадження у справі, як про це просить у своїй апеляційній скарзі захисник.
Що стосується доводів захисника, викладених в апеляційній скарзі про неповноту судового розгляду, яка полягає в тому, що судом залишилось не з'ясованим у потерпілого питання про те хто та коли потерпілому відшкодував завдану шкоду, на підставі чого він відмовився від заявленого цивільного позову, то колегія суддів зауважує, що така неповнота судом першої інстанції була допущена, проте вона була усунута судом апеляційної інстанції, шляхом виклику та допиту за клопотанням захисника потерпілого ОСОБА_9 . Останній суду апеляційної інстанції пояснив, що дійсно через деякий час після його допиту в судовому засіданні, він на адресу Деснянського районного суду м. Києва подавав заяву про проведення подальшого судового розгляду без його участі, при цьому зазначивши, що від цивільного позову він відмовляється. Потерпілий пояснив, що таку заяву він особисто подав до канцелярії суду в зв'язку з тим, що за характером роботи він не міг приймати подальшу участь в судовому розгляді справи, і крім того, порадившись дома з дружиною, потерпілий вирішив відмовитися від заявленого цивільного позову, оскільки зрозумів, що викраденого майна, чи його вартості йому вже ніхто не поверне, і наголосив на тому, що його заява про відмову від цивільного позову зовсім не свідчить про те, що йому відшкодована шкода, як це трактує захисник.
Доводи захисника з приводу допущеної судом першої інстанції неповноти судового розгляду, яка полягала в тому, що у потерпілого залишилось не з'ясованим чому лише 09.09.2016 року у нього було діагностовано закритий перелом задньої гайморової пазухи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки це питання було вирішено судом першої інстанції, шляхом дослідження висновку судово - медичної експертизи № 317/Е від 18.02.2016 р., про визнання якого неналежним чи недопустимим доказом захисник не звертався. Більш того, потерпілий ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції пояснив, що отримавши 06.09.2015 р. близько 24 год. від дій потерпілого та невстановленої особи тілесні ушкодження, він 07.09.2015 року звернувся за медичною допомогою. В цей же день його було оглянуто лікарем, якому він поскаржився на біль в носі та було проведено рентгенограму. Будь - яких довідок йому на руки лікарем видано не було. В наступні дні, тобто 08 та 09 вересня 2015 року в нього з носа не зупинялась йти кров, тому він знову звернувся до лікаря, який направив його на комп'ютерну томограму головного мозку та кісток черепа, які він зробив 10.09.2015 р. З результатами проведеної томограми, він звернувся до лікаря, і лише тоді було встановлено діагноз: закритий перелом задньої гайморової пазухи. Проте, на спричиненні вказаних тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_7 та невстановленою слідством особою саме 06.09.2015 р. потерпілий наполягав.
Що стосується доводів захисника в апеляційній скарзі з приводу того, що висновки суду про аналогічність показань свідка ОСОБА_14 показанням свідка ОСОБА_13 не відповідають фактичним показанням свідків під час судового засідання, то вони на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки вказаних свідків показання дійсно є аналогічними в частині зустрічі свідків з потерпілим ОСОБА_9 та в частині розпорядження ОСОБА_7 майном потерпілого після його заволодіння.
Питання ж про наявність чи відсутність в діях свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ознак кримінального правопорушення захисник має ставити перед уповноваженими на те особами щодо внесення відповідних даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Доводи захисника про порушення судом першої інстанції вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, а саме проведення судового розгляду без потерпілого та за відсутністю даних про його належне повідомлення також є безпідставними, оскільки з журналу судового засідання та аудіозапису судових засідань вбачається, що потерпілий 20 квітня 2016 року прибув в судове засідання, оголошував позовну заяву, давав суду показання та відповідав на поставлені йому запитання. В подальшому, 17 травня 2016 року потерпілий ОСОБА_9 , скориставшись своїм правом, подав до суду заяву про проведення подальшого судового розгляду без його участі.
Більш того, з апеляційної скарги вбачається, що всі доводи захисника зводяться до неповноти судового розгляду та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які згідно вимог КПК України не є підставами для закриття провадження по справі, як про те ставить питання захисник.
Що ж стосується покарання, призначеного ОСОБА_7 судом першої інстанції, то на думку колегії суддів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим і необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
При цьому, суд першої інстанції правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, обставини його вчинення, роль обвинуваченого у вчиненому. Крім того, судом враховано дані про особу ОСОБА_7 який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, позитивно характеризується за місцем проживання.
Місцевим судом не встановлено обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання ОСОБА_7 .
З врахуванням всіх наведених обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, обґрунтовано призначив покарання ОСОБА_7 саме у виді позбавлення волі, так як його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів не можливе без ізоляції від суспільства, та обґрунтовано визначив його строк у межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 187 КК України з призначенням додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Враховуючи всі вказані вище обставини, колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник ОСОБА_6 заявив клопотання про зарахування на підставі вимог ст. 72 КК України обвинуваченому ОСОБА_7 до строку покарання часу перебування його під вартою з 28.12.2015 р. до дня вступу вироку в законну силу, а саме до 22 вересня 2016 року, яке підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною п'ятою статті 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838 - VІІІ « Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» передбачено, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК України призначено покарання у виді семи років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції було відраховано саме з 28.12.2015 року.
Весь час попереднього ув'язнення, починаючи з 28 грудня 2015 р. по день набрання вироком законної сили - 22 вересня 2016 року, обвинувачений ОСОБА_7 перебував під вартою у Київському СІЗО № 13.
З урахуванням наведеного та керуючись вимогами п. 1 ч. 5 ст.72 КК України, колегія суддів уважає, що в строк покарання, призначений ОСОБА_7 вироком Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року слід зарахувати строк попереднього ув'язнення та перебування ОСОБА_7 під вартою з 28.12.2015 року по 22 вересня 2016 року включно із розрахунку, що 1 день попереднього ув'язнення відповідає двом дням позбавлення волі.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 409, 418, КПК України, колегія суддів,
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 23.05.2016 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст.187 КК України - залишити без зміни.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року зарахувати в строк покарання ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення та перебування під вартою з 28.12.2015 року по 22.09.2016 року включно із розрахунку, що 1 день попереднього ув'язнення відповідає 2 дням позбавлення волі.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді:
__________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4