АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
20 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Крічфалуши С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 року
в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Колегія суддів, -
У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Вимоги обґрунтовувала тим, що 31 липня 1999 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, від якого вони мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Зазначала, що подружні стосунки припинено, спільне господарство не ведеться. Діти перебувають на повному утриманні позивачки. Відповідач на утримання дітей гроші не надає, що призвело до виникнення скрутного матеріального становища позивачки та є підставою її звернення з даним позовом в судовому порядку.
Враховуючи вищенаведене, просила стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, щомісячно в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу); рішення в частині стягнення аліментів за весь час звернути до негайного виконання.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 року позов ОСОБА_3. задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, щомісячно в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного, починаючи з 07 червня 2016 року і до досягнення донькою ОСОБА_4 повноліття. Після досягнення донькою ОСОБА_4 повноліття, стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, щомісячно в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення ним повноліття. Вирішено питання судових витрат, а рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права й невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 6000 грн. на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в рівних частках.
Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_3, яка просила апеляційну скаргу відхилити, представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи убачається, 31 липня 1999 року між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб (а.с.6), від якого вони мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5), та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4).
Як встановлено районним судом та не заперечується сторонами по справі, подружні стосунки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 припинено, спільне господарство ними не ведеться. Діти проживають та знаходяться на утриманні позивачки.
Задовольняючи позов районний суд виходив із наявності передбаченого законом права позивачки на звернення із відповідним позовом, враховуючи факт проживання спільних сторін дітей разом із ОСОБА_3, відсутність ведення спільного господарства подружжям.
Колегія суддів погоджується з висновками районного суду та вважає їх законними й обґрунтованими.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно до ч.ч. 2-3 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Частиною 1 ст. 182 СК України встановлено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Встановлений судом розмір аліментів, що підлягає стягненню з ОСОБА_2, узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 182, ст. 183 СК України та відповідає обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було встановлено стан здоров'я та матеріальне становище відповідача ОСОБА_2, не взято до уваги пояснення ОСОБА_2 про його майбутнє звільнення з роботи у зв'язку із скороченням штату, - колегія суддів визнає безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав до стягнення з нього аліментів на утримання дітей.
При цьому, колегія суддів враховує і ту обставину, що відповідач під час розгляду справи не вказував на існування у нього проблем зі здоров'ям, а недолучення до справи довідки про його доходи не є істотною неповнотою й на суть прийнятого рішення не впливає.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що на час прийняття судом рішення він мав нерегулярний дохід, не зазначав і інших обставин, які могли б вплинути на результати прийнятого рішення.
З пояснень представника відповідача в суді апеляційної інстанції убачається, що після ухвалення судом першої інстанції рішення ОСОБА_2 змінив місце роботи, проте нині працює, отримує заробітну плату.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав до стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання їх дітей, у співвідношенні до його частки заробітку (доходу), а не у твердій грошовій сумі.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 10 ЦПК України встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, а також матеріали справи, у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав до задоволення позову.
Районний суд з достатньою повнотою з'ясовано обставини справи, зібраним доказам дав належну правову оцінку й ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Згідно частини 1 статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 755/9381/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11882/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Марцинкевич В.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.