13 вересня2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Крижанівської Г.В.,
суддів Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.,
при секретарі Заліській Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Насобіна Ганна Олександрівна, про визнання договору дарування квартири недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року,-
В січні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: СПД - ФОП ОСОБА_4, ПН КМНО Насобіна Г.О., про визнання договору дарування квартири недійсним.
Свої вимоги обґрунтував тим, що 17.12.2014 між ним та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Торговий дім «Камілла», згідно умов якого позивач передав належну йому частку у статутному капіталі товариства у розмірі 40% відповідачу, а відповідач зобов'язався прийняти її у власність та сплатити її вартість в розмірі 8 000 000 грн. протягом 60 днів з моменту підписання вказаного договору.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 не виконав взяті на себе зобов'язання за вказаним договором.
05.05.2015 між позивачем та СПД-ФОП ОСОБА_4 був укладений договір про відступлення права вимоги за вказаним договором купівлі-продажу.
ОСОБА_3 з метою уникнення від виконання своїх зобов'язань за вказаним договором купівлі-продажу, 12.02.2015 уклав з ОСОБА_2 договір дарування квартири.
Справа № 757/1633/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10157/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
Позивач вважає вказаний договір дарування фіктивним, оскільки відповідачі, перебуваючи у змові та маючи спільний умисел уклали цей договір з метою приховати нерухоме майно ОСОБА_3 за для уникнення та ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх зобов'язань за означеним договором купівлі-продажу сплатити позивачу грошові кошти в розмірі 8 000 000 грн.
Враховуючи наведене, позивач просив визнання недійсним вказаний вище договір дарування квартири.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Вказував, що висновок суду про те, що позивач не має суб'єктивного права оспорювати договір дарування квартири та не є заінтересованою стороною правочину є передчасним, оскільки ОСОБА_1 не претендує на майно, що було передано за договором дарування, а лише заінтересований в поверненні вказаного майна попередньому власнику, оскільки від цього залежить виконання останнім своїх цивільно-правових обов'язків за договором купівлі частки у статутному капіталі.
Вважав, що суд не перевірив чи мали сторони на меті досягти правового результату у вигляді зміни власника майна, не витребував у нотаріуса матеріалів, на підставі яких був укладений правочин, не дослідив довіреність, якою ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_8 укласти спірний договір.
Враховуючи вказане, ОСОБА_1 просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.
Представники відповідачів проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили скаргу відхилити з огляду на її безпідставність.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 17.12.2014 між ним та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Торговий дім «Камілла», згідно умов якого позивач передав належну йому частку у статутному капіталі товариства у розмірі 40% відповідачу, а відповідач зобов'язався прийняти її у власність та сплатити її вартість в розмірі 8 000 000 грн. протягом 60 днів з моменту підписання вказаного договору (а.с.19-20)
05.05.2015 між ОСОБА_1 та СПД-ФОП ОСОБА_4 був укладений договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Торговий дім «Камілла», відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав СПД-ФОП ОСОБА_4 належне йому право вимоги щодо отримання грошових коштів в розмірі 8 000 000 грн. за відчужену належну частку в статутному капіталі Торговий дім «Камілла». (а.с.27-28)
Таким чином, третя особа СПД-ФОП ОСОБА_4 набув право вимоги за вказаним договором купівлі-продажу до відповідача ОСОБА_3
12.02.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений ПН КМНО Насобіною Г.О., та зареєстрований в реєстрі за №133 (а.с.16-17).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні порушення прав та інтересів позивача з боку відповідачів, оскільки позивач не є заінтересованою стороною оспорюваного правочину, не має суб'єктивного права оспорювати даний правочин.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Відповідно до змісту вказаної статті фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину. Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.
Відповідно до п.1.3. договору про відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі і право вимоги, що виникне в майбутньому щодо сплати боргу.
Відповідно до п.1.5 Договору первісний кредитор стає майновим поручителем за виконання боржником ОСОБА_3 своїх зобов'язань за вказаним договором купівлі-продажу, в розмірі 20 000 грн. 00 коп.
Зі змісту вказаного договору не вбачається будь-якої умови щодо можливого набуття позивачем прав на майно, що є предметом договору дарування квартири, який оскаржує ОСОБА_1
Між сторонами даного спору виникли відносини, в яких не міститься застереження щодо обмеження прав ОСОБА_3 під час його дій у реалізації своїх прав як власника майна.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Однак, позивачем не доведено порушення його прав відповідачами при укладенні оспорюваного правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не перевірив чи мали сторони на меті досягти правового результату у вигляді зміни власника майна є безпідставними, оскільки квартира на момент вчинення оспорюваного правочину не перебувала під обтяженням, а тому власник майна мав право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Посилання ОСОБА_1 на відмову суду у задоволенні клопотання про витребування документів у приватного нотаріуса не спростовують правильності висновків суду першої інстанції з огляду на підстави та предмет позову.
Таким чином, висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, відповідає обставинам справи.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: