22 липня 2016 року м. Київ
Суддя Апеляційного суду міста Києва Балацька Г.О. за участі:
особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення,
- ОСОБА_1 ,
прокурора Військової прокуратури Київського гарнізону - Стригуна М.А.,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Військової прокуратури Київського гарнізону Стригуна М.А., в якій міститься і клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, що є стрільцем 2 відділення роти забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , в якій він і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , -
Даною постановою провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-15 КУпАП.
Згідно з постановою суду першої інстанції, на розгляд Голосіївського районного суду м. Києва надійшов протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-15 КУпАП України, складений відносно ОСОБА_1 .
Як зазначено в протоколі, солдат ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою - днювальним парку військового містечка № НОМЕР_2 , в ніч з 30.04.2016 на 01.05.2016 недбало поставився до військової служби при виконанні обов'язків днювального, через несумлінне ставлення до них, що виразилось у тому, що він під час несення служби не забезпечив схоронність військової техніки, внаслідок чого ОСОБА_2 протиправно заволодів автомобілем “УАЗ”, в/н НОМЕР_3 , та виїхав за межі військової частини, чим учинив недбале ставлення військової службової особи до військової служби, тобто адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-15 КУпАП.
Проте, оскільки протокол та матеріали надані суду не містять відомостей та в ході судового засідання не встановлено, що ОСОБА_1 як рядовий військовослужбовець строкової служби, на час події днювальний, був військовою службовою особою та обіймав посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або виконував такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування, тобто є суб'єктом зазначеного правопорушення, то суд прийшов до висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення та необхідності закриття провадження на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, прокурор Військової прокуратури Київського гарнізону Стригун М.А., який склав протокол про адміністративне правопорушення, в апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні військового адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-15 КУпАП, та притягнути до передбаченої законом відповідальності.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до Інструкції днювального парку, затвердженою командиром військової частини НОМЕР_1 11 листопада 2015 року днювальний парку відповідає за додержання встановленого порядку в парку, правильний випуск машин із парку та впуск до нього, збереження сховищ, майна парку, техніки на відкритих майданчиках, які здані під охорону.
Також, днювальний парку зобов'язаний впускати на територію парку лише з дозволу чергового парку військовослужбовців, а також випускати з парку і впускати в нього машини й іншу техніку, стежити за чистотою й порядком парку, не дозволяти курити та розпалювати вогонь у приміщеннях і на території парку, за винятком спеціально обладнаних місць для цього, стежити, щоб машини на місце стоянки ставили лише з дозволу чергового парку, про всі порушення порядку в парку негайно доповідати черговому парку, тощо.
Зазначеною Інструкцією командир військової частини НОМЕР_1 наділив днювального парку відповідними обов'язками та він несе відповідальність за доручену ділянку роботи, а отже наділений організаційно-розпорядчими обов'язками та є військовою службовою особою.
Окрім того, під час складання протоколу про вчинення військового адміністративного правопорушення та у ході судового засідання ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні військового адміністративного правопорушення.
Також прокурор в апеляційній скарзі поставив питання про поновлення йому строку на апеляційне оскарження постанови суду.
Заслухавши пояснення прокурора Військової прокуратури Київського гарнізону Стригуна М.А., який склав протокол про вчинення адміністративного правопорушення, на підтримання доводів апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, пояснення особи, відносно якого складено протокол про адміністративне правопорушення, - ОСОБА_1 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, та покладався на розсуд суду щодо задоволення клопотання про поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження постанови, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, слід прийти до наступного висновку.
Як убачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, 19 травня 2016 року прокурором Військової прокуратури Київського гарнізону Стригуном М.А. складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 172-15 КУпАП з дотриманням вимог ст.ст. 255, 256 КУпАП.
За результатами розгляду провадження, було прийнято рішення, не погоджуючись з яким прокурор, який склав протокол, подав апеляційну скаргу, - обставини чого не є безспірними, оскільки приписами ст. 294 КУпАП, яка є спеціальною нормою, не передбачена можливість оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення прокурором, як і обрахування початку строку на апеляційне оскарження з часу отримання судового рішення, при тому, що прокурор був обізнаний про його прийняття 21 червня 2016 року.
Однак, виходячи з положень ст. 8 Конституції України щодо дії принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст та спрямованість держави, та завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення, що, у відповідності з приписами ст. 1 КУпАП, направлені на охорону прав і свобод громадян, зміцнення законності, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством, в даному конкретному випадку і на дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що закріплено статтею 129 Конституції України, - слід прийти до висновку про можливість прийняття апеляційної скарги прокурора до розгляду судом апеляційної інстанції з поновленням прокурору строку на апеляційне оскарження.
Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення, суд першої інстанції встановив, що оскільки протокол та матеріали, надані суду, не містять відомостей та в ході судового засідання не встановлено, що ОСОБА_1 як рядовий військовослужбовець строкової служби, на час події - днювальний, був військовою службовою особою та обіймав посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або виконував такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування, тобто є суб'єктом зазначеного правопорушення, то суд прийшов до висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення та необхідності закриття провадження на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
З даними висновками погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки прокурором Стригуном М.А., у тому числі в суді апеляційної інстанції, дані висновки суду першої інстанції не спростовані, та прокурор не зміг довести, чому рядового військовослужбовця строкової служби ОСОБА_1 , на час події днювального парку, слід визнати особою, що виконував організаційно-розпорядчі обов'язки, а отже і був військовою службовою особою.
Не випливає це ні з протоколу про адміністративне правопорушення, ні з Інструкції днювального парку, затвердженої Командиром військової частини НОМЕР_1 11 листопада 2015 року, з якої вбачається, що днювальний парку зобов'язаний: впускати на територію парку лише з дозволу чергового парку військовослужбовців, а також випускати з парку і впускати в нього машини й іншу техніку; стежити, щоб машини на місце стоянки ставили лише з дозволу чергового парку; у разі пожежі негайно доповідати черговому парку та вживати заходів до її гасіння; про всі порушення порядку в парку негайно доповідати черговому парку, тощо.
Отже всі наведені дії днювальний парку повинен був виконувати лише з дозволу чергового парку і самостійно здійснювати якісь дії був не уповноважений.
Що стосується його обов'язків щодо: стеження за чистотою й порядком парку, не дозволяти курити та розпалювати вогонь у приміщеннях і на території парку, за винятком спеціально обладнаних місць для цього - то їх ніяким чином не можна віднести до організаційно-розпорядчих обов'язків, як на те послався прокурор в апеляційній скарзі.
При цьому слід вказати, що, відповідно до Інструкції, черговому днювальному з початку і до закінчення робіт в парку слід перебувати на встановленому місці біля входу в парк (приміщення КТП), яким не являється місце, звідки виїхав за межі військової частини ОСОБА_2 , який протиправно заволодів автомобілем “УАЗ” (в/н НОМЕР_3 ).
А тому, за наслідком розгляду вказаного протоколу суд дійшов ґрунтовного висновку про те, що протокол та матеріали, надані суду, не містять відомостей та в ході судового засідання не встановлено, що ОСОБА_1 як рядовий військовослужбовець строкової служби, на час події - днювальний, був військовою службовою особою та обіймав посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або виконував такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування, тобто є суб'єктом зазначеного правопорушення, у зв'язку з чим прийшов до висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення та необхідності закриття провадження на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
На правильність даних висновків не можуть вплинути і доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 визнав свою винуватість у вчинення адміністративного правопорушення, оскільки сам по собі факт визнання вини, не вказує на її доведеність за відсутності інших доказів по справі.
Згідно даних акту службового розслідування з метою встановлення причин та умов перебування водія-електрика автомобільного взводу роти забезпечення старшого солдата ОСОБА_2 01 травня 2016 року в громадському місці в стані алкогольного сп'яніння, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 10 травня 2016 року, в діях ОСОБА_1 порушень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України не встановлено.
Водночас слід вказати, що відповідно до пояснень ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, інші пояснення ОСОБА_1 у виді окремого документа в матеріалах справи взагалі відсутні, хоча він- ОСОБА_1 і був днювальним парку військового містечка № 141, в 23-20 годин 30 квітня 2016 року, коли ОСОБА_2 протиправно заволодів автомобілем “УАЗ”, в/н НОМЕР_3 , та самовільно виїхав за межі військової частини не через пропускний пункт, він відпочивав, починаючи з 22-00 годин 30 квітня 2016 по 02-00 годин 01 травня 2016 року. В цей час його заміщав другий днювальний парку ОСОБА_3 , на якого було накладено дисциплінарне стягнення.
Яким чином під час відпочинку ОСОБА_1 повинен був нести службу та забезпечити схоронність військової техніки, щоб нею не заволодів ОСОБА_2 , який виїхав за межі військової частини, - прокурор в суді апеляційної інстанції пояснити не зміг.
За наведеним, слід прийти до висновку, що доводи прокурора є безпідставними, у зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП України, -
Задовольнити клопотання прокурора про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду.
Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2016 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 172-15 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Військової прокуратури Київського гарнізону Стригуна М.А., який склав протокол про адміністративне правопорушення, - без задоволення.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду міста Києва Г.О.Балацька