ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" вересня 2016 р. Справа № 809/1120/16
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Боршовського Т.І.
за участю секретаря судового засідання Савченко Н.В.
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача 2 ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до 1 Тлумацького районного суду Івано-Франківської області
до 2 Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області (надалі - відповідач 1) та Територіального управління державної судової адміністрації в Івано-Франківській області (надалі - відповідач 2), в якому просив суд: визнати протиправними дії відповідачів щодо невиплати ОСОБА_3 вихідної допомоги; зобов'язати Тлумацький районний суд Івано-Франківської області та Територіальне управління державної судової адміністратації в Івано-Франківській області виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі 7 місячних заробітних плат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при звільненні ОСОБА_3 з посади судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області йому протиправно не була виплачена вихідна допомога, яка передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає, що оскільки згідно норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за наявності 20 річного стажу роботи на посаді судді, суддям при виході у відставку виплачується вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат, то враховуючи, що стаж роботи позивача на посаді судді складає більше 14 років, - йому належить до виплати вихідна допомога в розмірі не менше 7 місячних заробітних плат.
Представник позивача вимоги викладені в позовній заяві підтримав в повному обсязі. Просив позов задовольнити повністю.
Представник Тлумацького районного суду Івано-Франківської області проти позову заперечила з підстав, наведених в письмових запереченнях від 13.09.2016 року № 01-13/5268/16. Зокрема, вказаний відповідач зазначив про те, що позивач сам звернувся із заявою до Верховної ради України про звільнення його з посади судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області у зв'язку з неможливістю виконувати повноваження судді за станом здоров'я. Звільнення ОСОБА_3 з посади судді відбулось на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не статей 36, 40 Кодексу законів про працю України, а тому позивач не має права на виплату йому вихідної допомоги, що передбачена статтею 44 цього Кодексу. Окрім цього, відповідач 1 зазначив, що виплата вихідної допомоги суддям передбачена виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який не містить норми про виплату будь-якої вихідної допомоги при звільненні судді за станом здоров'я з власної ініціативи. Враховуючи викладене, відповідач 1 просив в задоволенні позову відмовити, а судовий розгляд даної справи проводити без участі представника Тлумацького районного суду Івано-Франківської області.
Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківської області проти позову заперечив з підстав, наведених в письмових запереченнях від 14.09.2016 року № 06-04/906. Зокрема, зазначив, що відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції до 01.04.2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Однак з 01.04.2014 року дану норму було виключено Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України». Посилаючись на те, що ОСОБА_3 був звільнений з посади судді на підставі постанови Верховної ОСОБА_1 України від 05.07.2016 року № 1433-VIII «Про звільнення суддів» у зв»язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров»я, то стаття 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції, чинній на час прийняття цієї постанови, яка встановлює право судді на відставку, не підлягає застосуванню до позивача. Окрім цього, вважає відповідач 2, станом на 05.07.2016 року Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не було передбачено права судді на отримання вихідної допомоги. Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області не має жодних правових підстав для виплати вихідної допомоги ОСОБА_3
В судовому засіданні представник відповідача 2 просив суд в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено таке.
25.04.2002 року ОСОБА_3 відповідно до Указу Президента України було призначено на посаду судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, строком на п'ять років.
Постановою Верховної ОСОБА_1 України від 20.03.2008 року позивача обрано суддею Тлумацького районного суду Івано-Франківської області безстроково.
Зазначені обставини підтверджуються відомостями трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 6-8).
Постановою Верховної ОСОБА_1 України № 1433-VIII від 05.07.2016 року «Про звільнення суддів» позивача було звільнено з посади судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області у зв'язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я (а.с. 34).
01.08.2016 року на підставі заяви ОСОБА_3 від 01.08.2016 року (а.с. 35) та вищевказаної постанови Верховної ОСОБА_1 України № 1433-VIII від 05.07.2016 року, позивача наказом від 01.08.2016 року № 58-16 «Про відрахування зі штату судді» відраховано зі штату Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, у зв»язку з поданням заяви про неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров»я та зобов'язано провести з ним повний розрахунок та виплати компенсацію за невикористані відпустки (а.с. 36).
Наказом Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 02.08.2016 року № 64-16 змінено пункт 1 розпорядчої частини наказу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01.08.2016 року № 58-16, а саме: замість формулювання: «у зв»язку з поданням заяви про неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров»я» зазначено: «у зв'язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я» (а.с. 37).
При звільненні ОСОБА_3 з посади судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, позивачу не була виплачена вихідна допомога, що, на думку ОСОБА_3, є протиправними діями відповідачів, оскільки виплата матеріальної допомоги при звільненні з посади через невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров»я передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України.
Вирішуючи даний спір суд виходив з таких мотивів та норм права.
Питання призначення та звільнення суддів в Україні, в тому числі їхнє соціально-побутове забезпечення, регламентовано Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Так, згідно пункту 3 частини 5 статті 126 Конституції України, підставою для звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я.
В свою чергу, порядок звільнення судді з посади за станом здоров'я встановлено статтею 114 Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Що стосується підстав та порядку призначення вихідної допомоги судді, то така вихідна допомога була передбачена статтею 136 Законом України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції Закону до 01.04.2014 року.
Зокрема, частиною 1 статті 136 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В свою чергу, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Тобто, законодавець передбачав, що вихідна допомога виплачується лише тим суддям, які вийшли у відставку.
Підстави та порядок звільнення судді у зв'язку з виходом у відставку, передбачено статтею 120 Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
В даному випадку, згідно постанови Верховної ОСОБА_1 України від 05.07.2016 року № 1433-VІІІ «Про звільнення суддів», ОСОБА_3 звільнено з посади судді Тлумацького районного суду Івано-Франківського області в зв'язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я, а не в зв'язку з поданням заяви про відставку.
Таким чином, позивач не мав правових підстав, передбачених статтею 136 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону до 01.04.2014 року), для виплати йому вихідної допомоги.
Щодо доводів позивача про наявність в нього підстав для отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 Кодексу законів про працю України, то суд вказує на таке.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення.
Таким чином, вказана норма Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає існування особливого порядку не лише призначення та звільнення суддів, але й підстав для виплати вихідної допомоги суддям.
Конституційний суд України у своєму рішенні №10-рп/2013 від 19.11.2013 року зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Стаття 44 Кодексу Кодексу законів про працю України передбачає, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору(статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Тобто, зазначена норма статті 44 Кодексу законів про працю України бланкетно відсилає до норм Кодексу, які передбачають підстави припинення трудового договору, за наявності яких працівнику виплачується вихідна допомога, та встановлює розмір такої вихідної допомоги.
В даному випадку, підстави для припинення повноважень судді встановлені спеціальними нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не загальними нормами Кодексу законів про працю України. Також підстави для виплати вихідної допомоги судді та її розмір визначені нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які мають спеціальний характер, а не загальними нормами Кодексу законів про працю України.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що у відповідачів не було правових підстав для виплати ОСОБА_3 вихідної допомоги згідно статті 44 Кодексу законів про працю України в розмірі 7 місячних заробітних плат.
Таким чином, в задоволенні позову ОСОБА_3 до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій належить відмовити.
Судові витрати згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності доказів їх понесення відповідачами, судом не розподілялися.
Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Суддя /підпис/ ОСОБА_4
Постанова складена в повному обсязі 27.09.2016 року.