Провадження №2/760/3672/16
Справа №760/6757/16-ц
05 вересня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Усатової І.А.
при секретарі - Здорик Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів, неустойки та інфляційних втрат за договором позики, -
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення процентів, неустойки та інфляційних втрат за договором позики та просить суд стягнути з відповідача на його користь двадцять п'ять процентів річних від простроченої суми за період прострочення із 24.01.2015 по 31.03.2016 в сумі 200864,18 грн.; інфляційні втрати в розмірі 318380,63 грн.; неустойку за період прострочення із 31.03.2015 по 31.03.2016 в розмірі 344147,28 грн., всього 863362,09 грн., а також судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 6890, 00 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі десять тисяч грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04 червня 2015 року, заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва у справі №2-2291-15 (№760/1820/15-ц), стягнуто з ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 678846,54 грн., 25% річних від простроченої суми за період прострочення із 25.08.2014 по 23.01.2015 в сумі 70637,06 грн., неустойку за період прострочення із 25.08.2014 по 23.01.2015 в розмірі 74226,73 грн., а всього 823710,33 грн.
04.06.2015 заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва вступило в законну силу, проте відповідач не виконав рішення суду в добровільному порядку.
Позивач зазначає, що це змусило його звернутися в ДВС із заявою про примусове виконання рішення суду. Вказав, що відділом Державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ в м. Києві відкрито виконавче провадження щодо примусового стягнення із відповідача боргу, встановленого вищевказаним рішенням суду. Однак, в процесі виконавчого провадження, жодних сум із відповідача стягнуто не було.
Вказав, що в той же час, за період що минув, відповідач продовжує допускати прострочення із грошового зобов'язання за договором позики.
А тому позивач звернувся до суду та просить задовольнити позов.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги повністю, просив розглядати справу без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судові засідання 29.06.2016 та 05.09.2016 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належний чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Виходячи з цього, суд, за письмовою згодою представника позивача, ухвалив постановити заочне рішення згідно положень ч. 1 ст. 224 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 було написано розписку 24.06.2014, згідно якої ним було отримано від ОСОБА_3 позику - грошові кошти в сумі 37 000 євро (а.с. 12), про що був укладений договір позики.
Вбачається, що 24.06.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання грошової позики №2 (а.с. 11).
Згідно даного договору відповідач зобов'язався повернути кошти у встановлені договором строки, а саме: не пізніше 24.08.2014 (п. 3.1 Договору).
Встановлено, що у випадку прострочення із повернення суми позики, позичальник сплачує позикодавцю за кожен день прострочення неустойку в розмірі 0,3 % від неповернутої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення. Пеня нараховується та сплачується за весь строк прострочення (п. 4.1 Договору).
У разі просторочення з повернення суми позики, за весь строк прострочення позичальник сплачує на користь позикодавця проценти в порядку ст. 526 ЦКУ в розмірі 25 % річних (п. 4.2 Договору).
Судом встановлено, що 04.06.2015 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про стягнення непогашеної суми позики, відсотків, неустойки за договором позики- задовольнено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 678846,54 грн., 25% річних від простроченої суми за період прострочення із 25.08.2014 по 23.01.2015 в сумі 70637,06 грн., неустойку за період прострочення із 25.08.2014 по 23.01.2015 в розмірі 74226,73 грн., а всього 823710,33 грн.; а також витрати на правову допомогу в сумі 15000 грн. та судовий збір в сумі 3654 грн. (а.с. 8-9).
Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Згідно з положеннями ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Отже, вина ОСОБА_2 встановлена та в порядку ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Згідно Постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.09.2015, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №760/1820/15-ц, що виданий 04.08.2015 Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення боргу із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в сумі 823710,23 грн., де було постановлено боржнику самостійно сплатити заборгованість до 13.09.2015 (а.с.10 ).
Судом встановлено, що у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження строк відповідач своїх зобов'язань не виконав, суму позики позивачу не повернув, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, оскільки своїм правом з'явитися до суду та спростувати доводи позивача відповідач не скористався.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь двадцять п'ять процентів річних від простроченої суми за період прострочення із 24.01.2015 по 31.03.2016 в сумі 200864,18 грн.; неустойку за період прострочення із 31.03.2015 по 31.03.2016 в розмірі 344147,28 грн., на що слід зазначити наступне.
Згідно правової позиції, висловленої постановою ВСУ при розгляді справи №6-1047цс16, за змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або в разі реального повернення йому коштів.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та нормами ЦК України.
З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача процентів, неустойки за договором позики є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню.
Надані позивачем розрахунки, проаналізовані судом, є арифметично правильними.
Згідно наданого позивачем розрахунку неустойки, згідно п.4.1 договору позики, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ з прострочення суми станом на 31.03.2016 на користь останнього з відповідача підлягає стягненню неустойка в сумі 344147,28 грн.
За період з 01.04.2015 по 27.08.2015, де розмір облікової ставки НБУ 30% річних, сума простроченого боргу 678 846, 54 грн. :
166270,90 грн. = 678846, 54 грн.*30% *2 / 365 днів *149 днів;
За період з 28.08.2015 по 24.09.2015, де розмір облікової ставки НБУ 27% річних, сума простроченого боргу 678 846, 54 грн. :
28120, 98 грн. = 678846, 54 грн.*27% *2 / 365 днів *28 днів;
За період з 25.09.2015 по 31.03.2016, де розмір облікової ставки НБУ 22% річних, сума простроченого боргу 678 846, 54 грн. :
149755,40 грн. = 678846, 54 грн.*22% *2 / 365 днів *183 дні.
Згідно розрахунку, наданого позивачем, 25 відсотків річних з простроченої суми , з відповідача на його користь підлягає стягненню сума за період з 01.04.2015 по 31.03.2016:
678846, 54 грн. * 25% / 365 днів * 432 днів = 200864, 18 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, то вона також підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, згідно розрахунку, наданого позивачем, заборгованості відповідача з урахуванням індексу інфляції станом на 31.03.2016, з відповідача на його користь підлягає стягненню розмір інфляційних втрат за період з 01.02.2015 по 01.02.2016 в сумі 318382, 63 грн., де:
Середній показник індексу інфляції за період з лютого 2015 по лютий 2016:
105,3%*110,8%*114,0%102,2%*102,4%*99,0%*99,2%*102,3%98,7%*102,0%100,7%*100,9%*99,6%=142,48%
Розмір заборгованості (сума боргу по позиці та 25% річних) з урахуванням індексу інфляції:
(678846,54 +70637,06)*142,48%=318380, 63 грн.
Розмір інфляційних витрат до стягнення:
106864,23 - (678846, 54+70637,06) = 318380,63 грн.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, що бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок про необхідність захистити порушені права позивача в обраний ним спосіб судового захисту, що відповідає статті 16 ЦК.
Згідно ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Згідно ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, враховуючи, що відповідач своїм правом з'явитися в суд і спростувати доводи позивача не скористався, пояснити ймовірні причини своєї невинуватості в вищезазначеному чи спростувати пояснення позивача, перевіривши його представленими позивачем доказами, приходить до висновку про задоволення позовних вимог .
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З урахуванням задоволення позову, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 6890 грн.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн., що слід зазначити наступне.
Ст. 79 ЦПК України відносить до судових витрат витрати на правову допомогу.
Згідно із ч.1 ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Згідно копії платіжного документа від 01.04.2016 вбачається, що позивач перерахував адвокату Свириденку О. Й. належний йому гонорар в розмірі 10000 грн. (а.с. 18), понісши витрати, пов'язані з розглядом справи.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме: 6890 грн. судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн.
Суд, керуючись ст.ст. 525-526, 599, 625, 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 16, 57, 60, 61,79, 84, 88, 224-228 ЦПК України,
Позов - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 двадцять п'ять процентів річних від простроченої суми за період прострочення договору про надання грошової позики із 24.01.2015 по 31.03.2016 в сумі 200864,18 грн.; інфляційні втрати в розмірі 318 380,63 грн.; неустойку за період прострочення із 31.03.2015 по 31.03.2016 в розмірі 344 147,28 грн., а всього 863362,09 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: 6890 грн. судового збору та витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня його отримання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.
Суддя: І. А. Усатова