Справа № 543/211/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2671/16Головуючий у 1-й інстанції Гришко О. Я. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
27 вересня 2016 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.
секретар: Філоненко О.В.
за участю: представника позивача - Коваленка Р.Й.
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 19 серпня 2016 року
по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 19 серпня 2016 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк» заборгованість у розмірі 8226,21 (вісім тисяч двісті двадцять шість гривень 21 коп. ) грн. за кредитним договором № б/н від 31.03.2012 року, яка складається з наступного: 1291,08 грн. - заборгованість за кредитом; 6935,13 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк» судові витрати у розмірі 955,18 (дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 18 коп.) грн.
З цим рішенням не погодився позивач, представник якого, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, відсутність належної оцінки доказів, порушення норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду змінити в частині відмови у стягнення заборгованості з пені та штрафів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення місцевого суду прохав залишити без змін, вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування доводів скарги зазначає, що судом неправомірно не було стягнуто пені, оскільки після зміни тарифів відповідач із письмовою заявою до банку щодо розірвання договору не звертався, заборгованість не погашав. Також зазначає, що суд незаконно відмовив у стягненні штрафів, оскільки у кредитному договорі сторони передбачили відповідальність позичальника за порушення зобов'язань у вигляді сплати пені та штрафу, та ОСОБА_3 з умовами договору погодився. А тому з урахуванням викладеного вважають, що, оскільки Кредитний договір чи окремі його положення сторонами не оскаржувались та недійсними не визнавались, то є обов'язковими для виконання.
У наданих суду письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач вважає безпідставними твердження відповідача про те, що суд допустив порушення, відмовивши у стягненні пені та комісії, оскільки Банком, в порушення вимог цивільно-процесуального закону, не розмежовано суми пені та комісії, а суд не вправі з власної ініціативи робити певні розрахунки по матеріальним вимогам та будувати свої висновки на припущеннях. Окрім того, ним була подана заява про застосування строків позовної давності до всіх вимог банку, у т.ч. і про стягнення пені та комісії, а тому підстави для задоволення скарги в цій частині відсутні..
Зазначає, що доводи скарги про відмову суду у стягненні з нього штрафів також є безпідставними, оскільки норми права судом застосовано вірно та вони узгоджуються з правовою позицією, викладеною у правовому висновку ВСУ у постанові від 21.10.2015 року по справі №6-2003цс15, оскільки Банк не усунув колізію в частині подвійної відповідальності позичальника, а тому одночасне застосування штрафу та пені є недопустимим.
У зв»язку з цим прохав апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.
У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення представника позивача, дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.
У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 31.03.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг «Кредитка «Універсальна», «55 днів пільгового періоду» шляхом приєднання в порядку ст.634 ЦК України до умов, запропонованих банком в письмових Умовах та правилах надання банківських послуг, на підставі поданої відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (надалі - Заява), в якій міститься підпис відповідача та зазначено про його ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг (надалі Умови), Тарифами банку, Пам'яткою клієнта (а.с.6-32).
З наданої позивачем виписки по рахунку вбачається, що за вищевказаним картковим рахунком відповідачем проводилися певні операції (а.с.117-119).
Відповідно до п.1.1.1.36 Умов, які затверджені наказом Банку №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, картковий рахунок - це банківський поточний рахунок, на якому обліковуються операції з використанням платіжних карток (а.с.9-32).
З надного позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 31.10.2015 року загальна сума заборгованості ОСОБА_3 становить 11867,52 грн., яка складається з: 1291,08грн. - заборгованість за кредитом; 6935,13 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2600,00грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 541,31грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 4-5).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка підлягає до стягнення, та, оскільки позивачем не доведено розміру пені, яка підлягає стягненню, та накладення штрафів на відповідача буде суперечити положенням Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності, то в даній частині позов не підлягає задоволенню.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
За правилами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зі змісту ст.ст.546, 611 ЦК України неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язань та правовим наслідком порушення зобов'язання.
Також, як убачається з Довідки про умови кредитування, Умов та правил надання банківських послуг комісію позивач визначає як плату за певні послуги (а.с.7-32).
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №б/н від 31.03.2012 року, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка складається з: 1291,08грн. - заборгованість за кредитом; 6935,13грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом та яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст.11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Як убачається з вищевикладеного, правовідносини, пов'язані зі сплатою пені, та правовідносини, пов'язані зі сплатою комісії, мають різну правову природу, та позивачем, у порушення вказаних норм, розмір заборгованості із пені та комісії визначено у розрахунку заборгованості та в позовній заяві разом, у сумі 2600,00 грн.
Доводи апеляційної скарги про правомірність нарахування банком пені, не заслуговують на увагу, оскільки Банком не надано належного розрахунку на підтвердження позовних вимог, а саме щодо дійсного розміру нарахованої пені.
Зі змісту Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2003цс15 від 21.10.2015 року, вбачається, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги про правомірність стягнення штрафів та пені колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки це буде суперечити викладеній вище забороні подвійної відповідальності.
Інші доводи апеляційної скарги не містять нових засобів доказування, не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.
Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», - відхилити.
Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 19 серпня 2016 року, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
ГОЛОВУЮЧИЙ : /підпис/ Т.О. Кривчун
СУДДІ : /підпис/ Л.І. Пилипчук /підпис/ О.В. Чумак
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Т.О. Кривчун