Апеляційний суд Житомирської області
Справа №274/202/16-ц Головуючий у 1-й інст. Потапова Т. М.
Категорія 27 Доповідач Худяков А. М.
15 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді: Худякова А.М.,
суддів: Косигіної Л.М.,
Григорусь Н.Й.,
при секретарі судового засідання Гайдамащук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 червня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 18 березня 2015 року він позичив ОСОБА_3 гроші у розмірі 50000 грн. на 6 місяців, однак у відповідній розписці про передання відповідачу зазначеної грошової суми строк її повернення зазначений не був. 13 листопада 2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернення суми боргу, що підтверджується змістом власноручно написаної ним розписки, в якій ОСОБА_3 зобов'язався повернути борг до кінця 2015 року.
Посилаючись на те, що позичальник не має наміру повернути борг, позивач просив стягнути з нього вказану суму боргу та понесені судові витрати. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 червня 2016 року в позові відмовлено за безпідставністю.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлене по справі рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, апелянт вказує на те, що рішенні є багато неточностей та помилок, які суд першої інстанції допустив при виготовленні повної частини рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
З даним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду приймаючи до уваги таке.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості. Ця ж правова норма визначає, що договір позики є укладеним з моменту передавання грошей або інших речей.
Законодавець визначив, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який підтверджує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК).
Доводи апеляційної скарги щодо того, що надані суду розписки містять усі істотні умови договорів позики спростовуються матеріалами справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 надав суду дві розписки, які написані власноруч відповідачем. Розписка від 18.03.2015 року про те, що "ОСОБА_3 одалживал у ОСОБА_4 пятдесят тисяч гривень".
Друга розписка від 13.11.2015 року про "зобов'язання ОСОБА_3 повернути борг до кінця року ОСОБА_4." Проте не вбачається, який саме борг він має повернути.
Договір позики не відповідає вимогам, установленим для правочинів, які укладаються в письмовій формі, а саме: договір позики в цій справі підписаний лише однією стороною - ОСОБА_3 і не підписаний позикодавцем (позивачем); про дату позики та зобов'язання повернути борг у розписці не вказано.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з тих доказів, які містяться в матеріалах справи. Відповідно до ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4).
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1).
В матеріалах справи відсутні докази, які б відповідно до зазначених положень договору позики підтверджували факт отримання відповідачем зазначеної у договорі позики суми коштів.
Так, розписки не містять фіксації факту передачі грошових коштів від ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_3 в якості позики із зобов'язанням наступного повернення. Розписка може замінювати собою договір позики, але лише в тому випадку, коли в ній вказані найменування та координати позикодавця та позичальника, їх паспортні дані, сума займу, строк та порядок повернення позики, а також підписи сторін.
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позову, оскільки надані позивачем розписки не свідчать про передачу грошових сум позикодавцем позичальнику, а тому не можуть бути підставою для стягнення грошових коштів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Щодо наявних неточностей у рішенні, що переглядається, суд першої інстанції за приписами ст.219 ЦПК України може виправити допущені описки.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для скасування рішення, з мотивів, наведених в скарзі, немає.
Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді