ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.09.2016Справа №910/14563/16
За позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка"
до: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт"
про: відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП в розмірі 5 783,81 грн.
Суддя Комарова О.С.
представники сторін:
від позивача Бублик А.В. (представник за догов.)
від відповідача не з'явились
У судовому засіданні 20 вересня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Форміка", 09 серпня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 132 від 05 серпня 2016 року до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП в розмірі 5 783,81 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем за полісом № ВС/5169543.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2016 року порушено провадження у справі № 910/14563/16 та призначено розгляд справи на 30.08.2016 року.
Через відділ діловодства суду 22.08.2016 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 1620 від 17 серпня 2016 року, в якому відповідач просив відмовити у позові, посилаючись на пропущення позивачем строку позовної давності, а також просив суд розглядати справи без участі представника відповідача, який було долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року розгляд справи, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено до 20.09.2016 року, у зв'язку із задоволеним клопотанням позивача про відкладення розгляду справи.
Через відділ діловодства суду 02.09.2016 року від представника позивача надійшли письмові пояснення на відзив на позовну заяву № 146 від 30 серпня 2016 року, в яких позивач не погодився з твердженнями відповідача стосовно пропущення позивачем строку позовної давності, з огляду на що просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача.
Через відділ діловодства суду 14.09.2016 року від представника позивача надійшла довідка № IS5 від 14.09.2016 року про стан заборгованості, яка була долучено судом до матеріалів справи.
Представник позивача у судове засідання 20.09.2016 року з'явився, позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору.
Представник відповідача у судове засідання 20.09.2016 року не з'явився, правами, наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
02 лютого 2009 року між позивачем (надалі - Страховик) та АТП ГФД Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі по тексту - Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземого транспорту № 3-8 ю (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, далі по тексту - Договір або Договір добровільного страхування).
Об'єктом Договору є транспортний засіб "Skoda Octavia Tour 1,6", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
Вказаний транспортний засіб позивач прийняв на страхування, на випадок пошкодження внаслідок страхових подій (випадку), зокрема - пошкодження чи знищення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідний страховий випадок настав 20.08.2009 року на в'їзді на шляхопровід - мосту ім. Патона на бульвар Дружби Народів, а саме: відбулося зіткнення автомобіля «Lexus-IS-250», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що знаходився під керуванням ОСОБА_2, та транспортного засобу "Skoda Octavia Tour 1,6", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль "Skoda Octavia Tour 1,6", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, було пошкоджено, що підтверджується довідкою, виданою органами МВС України (копія довідки наявна в матеріалах справи).
За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було перераховано страхове відшкодування в розмірі 5 810,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 252 від 02.09.2009 року (копія платіжного доручення наявна в матеріалах справи).
Вказаний розмір страхового відшкодування підтверджується наявним в матеріалах справи страховим актом № 64/09 від 02.09.2009 року (копія страхового акту наявна в матеріалах справи).
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У відповідності до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями статті 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні приписи містить норма ст. 27 Закону України "Про страхування".
Відповідно до постанови Печерського районного суду міста Києва від 02.09.2009 року у справі № 3-4612/09 (належним чином засвідчена копія постанови міститься в матеріалах справи), дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п.п. 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року. Останню визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Нормами п. 14.1 ст. 14 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За приписами п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень п. 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
З аналізу матеріалів справи випливає, що ОСОБА_2 застраховано цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «Lexus-IS-250», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом укладення з відповідачем полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/5169543 (належним чином засвідчена копія витягу з МТСБУ про поліс № ВС/5169543 міститься в матеріалах справи).
У відповідності до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до положень п. 22.1 до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням відповідачем з ОСОБА_2 полісу страхування цивільно-правової відповідальності ВС/5169543, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану ОСОБА_2 шкоду, заподіяну майну третіх осіб, внаслідок експлуатації транспортного засобу «Lexus-IS-250», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
У відповідності до вищевказаних норм, ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до відповідача як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації водієм ОСОБА_2 транспортного засобу «Lexus-IS-250», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Аналізуючи матеріали справи, суд встановив, що вартість матеріального збитку автомобіля "Skoda Octavia Tour 1,6", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, визначено на підставі звіту про оцінку автомобіля "Skoda Octavia Tour 1,6", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 № 319 від 07.09.2009 року становить: 10 4IS,98 грн. (копія висновку наявна в матеріалах справи).
Також в матеріалах справи наявна ремонтна/калькуляція № 319 від 07.09.2009 року, складена за допомогою комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року, з якої вбачається, що сума збитку складає 5 913,94 грн.
Слід зазначити, що дані, зазначені у ремонтній калькуляції № 319 від 07.09.2009 року, відповідають даним встановленим в п. 4.4 зазначеної вище Методики. Зміст ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства України про оціночну діяльність та чітко відображає суму завданих збитків, оскільки калькуляція складалась за допомогою комп'ютерної програми Audatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 зазначеної вище Методики.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Київ» (Офіційний дилер « 1-й Автоцентр Skoda») складено калькуляцію № ТО-0030332 від 02.09.2009 року з якої встановлено, що вартість робіт пошкодженого транспортного засобу становить: 5 810,81 грн. (копія калькуляції наявна в матеріалах справи).
Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно п. 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у своєму відзиві № 1620 від 17.08.2016 року вказує, що заяву про страхове відшкодування було направлено відповідачу більше, ніж через рік з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди. Отже, відповідач вважає, що позивач для отримання страхового відшкодування повинен був звернутися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з дати ДТП.
При цьому, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року відповідно до п. 37.1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Також відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності. Останній посилається на пропуск позовної давності мотивуючи це тим, що страхове відшкодування здійснене позивачем 02.09.2009 року тоді, як з позовною заявою позивач звернувся до Господарського суду міста Києва лише 05.08.2016 року.
Однак, Господарський суд міста Києва з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, не погоджується з наступних підстав.
Як встановлено судом, позивач 19.06.2012 року в межах трирічного строку звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовною заявою № 92 від 30.05.2012 року про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП (у порядку регресу).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області № 1018/7840/12 від 31.05.2013 року позовні вимоги задоволено, а саме: стягнуто з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" франшизу у розмірі 510 грн. та витрати, які були сплачені за публікацію оголошення в газеті, в сумі 420 грн., а всього 920 грн. 00 коп., та стягнуто з співвідповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 5403 грн. 94 коп.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10.10.2013 року № 22-ц/780/5627/13 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «Український страховий стандарт» відхилено, заочне рішення Обухівського районного суду Київської області № 1018/7840/12 від 31 травня 2013 року залишено без змін.
Ухвалою від 02.04.2014 року Вищого Спеціалізованого судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" задоволено частково, а саме: заочне рішення Обухівського районного суду Київської області № 1018/7840/12 від 31.05.2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області № 22-ц/780/5627/13 від 10.10.2013 року в частині позовних вимог про відшкодування шкоди з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" скасовано. В частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" франшизу у розмірі 510,00 грн. та витрати, які були сплачені за публікацію оголошень в газеті, в сумі 420,00 грн. залишено без змін. Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" про відшкодування шкоди закрито, оскільки провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Після виплати страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля позивач звернувся до СК «АІС поліс», правонаступником якого є відповідач, з претензією № 55 від 01.03.2010 року, докази звернення наявні в матеріалах справи.
Також, суд зазначає наступне, пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Таким чином, твердження відповідача про пропуск позивачем річного строку звернення з вимогою про сплату страхового відшкодування, встановленого статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки вказана норма регулює відносини між страховиком та страхувальником цивільно-правової відповідальності щодо здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), а не між страховими компаніями.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Перехід права вимоги за нормами статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями статті 1191 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов: 1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим. 2. Регрес застосовується після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.
За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, зокрема виплати страхового відшкодування (частина шоста статті 261 Цивільного кодексу України).
Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2598цс15.
Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене, позивач, який отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування, не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 04.11.2014 року у справі № 910/17223/13.
Таким чином, сплативши страхувальнику страхову виплату за завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду транспортному "Skoda Octavia Tour 1,6", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, з моменту такої сплати в межах загального строку позовної давності відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України.
Згідно п. 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 3-50гс15 від 15.04.2015 року страховик, виплативши страхове відшкодування, набуває право зворотної вимоги до страховика (винної особи) у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат страхувальника за вирахуванням франшизи.
Відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Таким чином, на підставі поданих пояснень сторін та вищевикладених норм суд дійшов про необґрунтованість вимог відповідача в частині пропуску позивачем строку в один рік, визначеного нормами статей 36, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" .
Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Приписами ст. 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Положеннями ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ст.256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року, за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
За приписами ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вже було встановлено судом, позивач 19.06.2012 року в межах три річного строку звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовною заявою № 92 від 30.05.2012 року про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП (у порядку регресу). За результатами розгляду поданого позову № 92 від 30.05.2012 року рішенням Обухівського районного суду Київської області № 1018/7840/12 від 31.05.2013 року позовні вимоги задоволено, а саме: стягнуто з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" франшизу у розмірі 510 грн. та витрати, які були сплачені за публікацію оголошення в газеті, в сумі 420 грн., а всього 920 грн. 00 коп., та стягнуто з співвідповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 5403 грн. 94 коп.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10.10.2013 року № 22-ц/780/5627/13 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «Український страховий стандарт» відхилено, заочне рішення Обухівського районного суду Київської області № 1018/7840/12 від 31 травня 2013 року залишено без змін.
Ухвалою від 02.04.2014 року Вищого Спеціалізованого судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" задоволено частково, а саме: заочне рішення Обухівського районного суду Київської області № 1018/7840/12 від 31.05.2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області № 22-ц/780/5627/13 від 10.10.2013 року в частині позовних вимог про відшкодування шкоди з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" скасовано. В частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" франшизу у розмірі 510,00 грн. та витрати, які були сплачені за публікацію оголошень в газеті, в сумі 420,00 грн. залишено без змін. Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" про відшкодування шкоди закрито, оскільки провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, 09 серпня 2016 року, позивач звернувся до Господарського суду міста Київ з позовом, що підтверджується відбитком штемпеля Господарського суду м. Києва на титульній сторінці позовної заяви № 14563/16 від 09.08.2016 року, а спірний період заборгованості відповідача у зв'язку з перериванням строку позовної давності починається з 02.04.2014 року, тобто з моменту вирішення по суті позовної заяви № 92 від 30.05.2012 року (поданої у 2012 році до Обухівського районного суду Київської області) про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП (у порядку регресу), отже позивач загальну позовну давність, яка встановлюється тривалістю у три роки не пропустив, заявляючи позовні вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Таким чином, враховуючи викладене, беручи до уваги положення ст. 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також те, що полісом № ВС/5169543 встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну в розмірі 50 000,00 грн. та франшизу в сумі - 510,00 грн., обґрунтованими були вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації водієм ОСОБА_2 транспортного засобу «Lexus-IS-250», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в розмірі 5 300,80 грн.
Позивачем при зверненні до суду із позовом була заявлена сума 5 783,81 грн., яка утворилась з страхового відшкодування в загальній сумі 5 300,80 грн., (сума страхового відшкодування 5 810,80 грн., що підтверджено копією платіжного доручення № 252 від 02.09.2009 року/за мінусом франшизи - 510,00 грн.), витрати за проведене автотоварознавчого дослідження в сумі 400,00 грн., що підтверджено копією платіжного дорученням № 258 від 10.09.2009 року та з суми 83,00 грн., витрати за довідку ДАІ про обставини ДТП, що підтверджено копією платіжного дорученням № 251 від 02.09.2009 року.
Проте, відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Таким чином, законодавством не встановлено підстав для відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою вартості витрат за проведення автотоварознавчого дослідження та отриманням довідки про обставини ДТП, у зв'язку з чим зазначені вимоги не підлягають задоволенню в цій частині.
З огляду на вищевикладене, вказані витрати не можуть бути судом задоволені, оскільки фактично виплачене страхове відшкодування складає 5810,00 грн..
Отже, на підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими частково та підлягають частковому задоволенню про стягнення з відповідача на користь позивача 5300,80 грн.
Позивач також просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 1 500,00 грн. Розглянувши подане клопотання, суд вбачає підстави для його часткового задоволення та стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката на користь позивача з огляду на наступне.
Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
01 серпня 2016 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Форміка" (далі - клієнт, замовник) та Адвокатом Бубликом Антоном Віталійовичем (надалі - адвокат) було укладено договір № 10/2016 про надання правової допомоги (копія договору міститься в матеріалах справи), відповідно до якого, адвокат зобов'язується надавати клієнту правову допомогу та представляти його інтереси у справі за позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (у порядку регресу) в сумі 5 783, 81 грн.
На виконання зобов'язань щодо оплати послуг адвоката за вказаним договором позивач перерахував на користь Адвоката грошові кошти у розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 211 від 05.08.2016 року (копія міститься у матеріалах справи). Факт виконання адвокатських послуг за вказаним договором підтверджується актом № 1 приймання-передачі наданих послуг від 05.08.2016 року, підписаним з боку обох сторін, копія акту наявна в матеріалах справи.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Відповідно до абзацу третього пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/973 від 14.12.2007 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права», за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.
Як убачається з матеріалів справи, як доказ здійснення витрат на послуги адвоката у справі у розмірі 1 500,00 грн., позивач надав суду копію договору про надання правової допомоги № 10/2016 від 01.08.2016 року укладеного між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Форміка" та Адвокатом Бубликом Антоном Віталійовичем, видатковий касовий ордер № 211 від 05.08.2016 року, акт №1 від 05.08.2016 року про приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 5630/10 від 17.03.2016 року, що свідчать про фактичну оплату позивачем послуг на правову допомогу у розмірі 1 500,00 грн.
Беручи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 5 300,80 грн., витрати позивача на послуги адвоката підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1374,73 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача в сумі 1 262,92 грн.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (ЄДРЮОФОП: 22229921, адреса: 04073, м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20), на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" (ЄДРЮОФОП: 22917331, адреса: 03062, м. Київ пр. Перемоги, буд. 67, корпус «В», оф. 214), грошові кошти: основного боргу - 5 300,80 грн. (п'ять тисяч триста гривень 80 копійок), витрати на послуги адвоката в сумі 1 374,73 грн. (одна тисяча триста сімдесят чотири гривні 73 копійки) та судовий збір - 1 262,92 грн. (одна тисяча двісті шістдесят дві гривні 92 копійки). Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Копію рішення направити відповідачу у справі № 910/14563/16.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 26.09.2016 року.
Суддя О.С. Комарова