ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
20 вересня 2016 року Справа № 913/882/16
Провадження №33/913/882/16
За позовом Приватного акціонерного товариства “Сєвєродонецьке об'єднання Азот”, м. Сєвєродонецьк Луганської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Укрзовніштрейдінвест», м.Сєвєронецьк Луганської області
про стягнення 14 649 грн 30 коп.
Суддя Драгнєвіч О.В.
Секретар судового засідання Дмітрієва К.С.
У засіданні брали участь:
від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю №05/33 від 07.12.2015;
від відповідача - представник не прибув.
Приватне акціонерне товариство “Сєвєродонецьке об'єднання Азот” звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Укрзовніштрейдінвест» про стягнення заборгованості за договором №26/УС-18/15-599 від 22.06.2015 та укладеної до нього додаткової угоди №1 від 01.07.2015 в розмірі 14 649 грн 30 коп., з якої: 10 194 грн 00 коп. - сума основного боргу, 3669 грн 84 коп. - пеня нарахована за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором, 579 грн 35 коп. - інфляційні нарахування, та 206 грн 11 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем як покупцем зобов'язань за договором поставки, зокрема, в частині проведення своєчасного та повного розрахунку з позивачем, що стяло підставою для стягнення суми основного боргу та нарахування штрафних санкцій, та платежів у відповідності до ст.625 ЦК України.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.08.2016 порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 23.08.2016.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 23.08.2016 розгляд справи відкладено на 20.09.2016 у зв'язку з неявкою представників сторін, не наданням всіх необхідних для розгляду справи документів та задоволенням клопотання позивача.
В судове засідання від 20.09.2016 прибув лише представник позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити повністю, надав на виконання вимог ухвали суду додаткові документи, зокрема, акт звірки розрахунків, проведеної сторонами за договором № 26/УС-18/15-599 від 22.06.2015.
Відповідач своїми процесуальними правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, під час розгляду спору не забезпечив участі повноважного представника у судових засіданнях від 23.08.2016 та 20.09.2016, не надав суду відзив на позовну заяву та додаткові документи.
Суд зауважує про те, що явка учасників процесу в судове засідання ухвалою суду не визнавалася обов'язковою, від відповідача також не надходило обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду спору.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень були створені належні умови для надання обома сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо надання останніми додаткових доказів, а тому за висновком суду можливо здійснити розгляд справи за наявними у справі матеріалами та документами за відсутності представника відповідача, повідомленого належним чином.
Неприбуття представника відповідача у судові засідання не перешкоджає розгляду спору по суті у відповідності до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 20.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд
Між Приватним акціонерним товариством «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (далі - позивач), як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Укрзовніштрейдінвест» (далі - відповідач), як покупцем, укладено договір №26/УС-18/15-599 від 22.06.2015 про (далі - договір, а.с.8-10).
Згідно предмету договору, постачальник (позивач) зобов'язувався в порядку та на умовах договору передати на користь відповідача товар (дизельне паливо), а відповідач (покупець) зобов'язувався на умовах даного договору прийняти товар та сплатити його вартість.
Згідно положень п. 1.2. договору сторони погодили поставку в кількості 1000 л палива, загальна вартість 1000 л палива складає 163000,00 грн без ПДВ (19560,00 з ПДВ).
У випадку зміни ціни одиниці товару в період дії цього договору, сторони у триденний строк узгоджують нову ціну товару шляхом підписання додаткової угоди до цього договору або у випадку незгоди покупця з новою ціною вважають цей договір таким, що втратив свою чинність (п.2.2. договору).
Постачальник зобов'язується у строк 20 робочих днів з дати підписання цього договору поставити товар покупцю (п. 3.2.договору).
Згідно пункту 2.1. договору, оплата вартості товару здійснюється відповідачем (покупцем ) у продовж 30 календарних днів з дати отримання товару.
Сторонами було погоджено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015 (п.7.4.).
Матеріали справи свідчать про те, що додатковою угодою №1 від 01.07.2015 до договору №26/УС-18/15-599 від 22.06.2015 сторони збільшили вартість товару (один літр дизельного палива становить 16,99 грн без ПДВ), загальна вартість поставки за договором складає 20 388 грн (а.с.11).
З наданих позивачем накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №4443 від 19.10.2015 (а.с.13), податкової накладної від 19.10.2015, акту звіряння взаємних розрахунків, проведеного сторонами за період з 22.06.2015 по 07.09.2016 за договором №26/УС-18/15-599 від 22.06.2015, вбачається, що позивач належним чином виконав зобов'язання за договором, зокрема, поставив відповідачу дизельне паливо в кількості 500 л на суму 10 194 грн, яке було прийнято повноважним представником відповідача згідно довіреності №2720 від 19.10.2015 без зауважень.
Однак, в порушення умов договору, відповідач як покупець не виконав свої зобов'язання за договором в частині проведення своєчасного та повного розрахунку з постачальником, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість у сумі 10 194 грн 00 коп. за поставлений товар.
З метою належного досудового врегулювання спору, у відповідності до положень п. 6.1. договору позивачем цінним листом було направлено відповідачу претензію №04/ДМТС-567 від 11.05.2016 з вимогою сплатити вказану суму заборгованості у розмірі 10 194, 00 грн (а.с.16-17).
Залишення направленої позивачем претензії без належного реагування та неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів із відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам сторін, суд зазначає наступне.
Фактичні обставини справи свідчать про те, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору на постачання дизельного палива №26/УС-18/15-599 від 22.06.2015, який за своєю правовою природою є договором поставки і регулюється положеннями глав, зокрема, 19, 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зазначене також відповідає приписам, що містяться в ст. 712 ЦК України.
Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.
Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 ГК України.
Пункт 2 ст. 193 ГК України передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На обґрунтування заявлених вимог позивачем до матеріалів справи надано накладну-вимогу на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №4443 від 19.10.2015, підписану представниками сторін, а також довіреність №2720 від 19.10.2015 на отримання представником відповідача матеріальних цінностей, податкову накладну № 218 від 19.10.2015.
Крім того, позивачем надано акт звіряння розрахунків за період з 22.06.2015 по 07.09.2016 проведеного сторонами за договором №26/УС-18/15-599 від 22.06.2015, яким підтверджується наявна у відповідача сума 10 194 грн 00 коп. станом на 07.09.2016.
Отже, матеріалами справи (наявними накладною-вимогою від 19.10.2015, підписаною обома сторонами, податковою накладною, довіреністю, виданою відповідачем представнику для отримання матеріальних цінностей, а також даними акту звірки розрахунків, проведеної між сторонами за договором станом на 07.09.2016) доведено факт належного виконання позивачем взятих на себе за договором зобов'язань та поставку відповідачу дизельного пального на суму 10 194 грн 00 коп.
Відповідачем доводи позивача не спростовано, доказів належного виконання зобов'язань, проведення повного та своєчасного розрахунку з позивачем, суду не надано.
З урахуванням викладеного, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10 194 грн 00 коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку до позову, останній заявив до стягнення 3% річних у сумі 206 грн 11 коп. (нарахованих за період прострочення з 19.11.2015 по 21.07.2016), а також інфляційні нарахування в сумі 579 грн 35 коп. за період існування суми боргу протягом грудня 2015 року - червня 2016 року (додаток до позовної заяви №05/юд-07291 від 29.07.2016).
В п. 2.1. договору сторони погодили, що оплата вартості товару здійснюється відповідачем (покупцем ) у продовж 30 календарних днів. Враховуючи вказану умову договору, а також те, що поставка товару відбулося 19.10.2015, відповідач мав здійснити розрахунок 18.11.2015.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази своєчасного виконання грошового зобов'язання, прострочення зобов'язання виникло з 19.11.2015.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про те, що позивач вірно встановив період прострочення.
Однак, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих за період з 19.11.2015 по 21.07.2016 в сумі 206 грн 11 коп. підлягає задоволенню частково, а саме в сумі 205 грн 65 коп. за заявлений позивачем період, оскільки позивачем у розрахунку не вірно визначено кількість днів у 2016 році: так позивачем застосовано - 365 днів, в той час як слід було врахувати в розрахунку - 366 днів.
Перевіривши правильність розрахунку заявлених до стягнення позивачем інфляційних нарахувань в сумі 579 грн 35 коп., суд зазначає, що розрахунок здійснено арифметично вірно, період нарахування та застосовані індекси інфляції визначені позивачем правильно, а тому вимога про стягнення інфляційних нарахувань в заявленій до стягнення сумі 579 грн 35 коп. визнається обґрунтованою та підлягає задоволенню.
При вирішенні позовних вимог в частині заявленої до стягнення пені в сумі 3669 грн 84 коп. суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із положенням ч.4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В п.6.3 договору №26/УС-18/15-599 від 22.06.2015 сторони погодили, що у разі порушення строків оплати за отриманий товар, відповідач, сплачує позивачу пеню у розмірі 0,2% від вартості не оплаченого товару за кожен день прострочення.
Як вбачається, саме з урахуванням п. 6.3 договору позивач розрахував розмір пені, яка складає 3669 грн 84 коп. (додаток до позовної заяви №05/юд-07291 від 29.07.2016).
Перевіривши правильність розрахунку, суд зауважує про те, що під час розрахунку пені позивачем правильно визначено період нарахування пені, однак не було враховано застереження, що міститься в ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання».
Зокрема, в п.2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» та ч.2 ст.343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі значно вищий розмір пені, ніж передбачений в цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Оскільки облікові ставки НБУ, що діяли в період нарахування були значно меншими, ніж розмір 0,2% застосований позивачем, розрахунок підлягає корегуванню та приведенню у відповідність до вимог ст.3 вказаного Закону із застосуванням розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування.
Враховуючи вищевикладене, за розрахунком суду, обґрунтованим та таким, що підлягає до стягнення з відповідача, визнається розмір пені саме в сумі 2165 грн 58 коп.
За таких обставин позов підлягає задоволенню частково, з відповідача слід стягнути суму основного боргу в розмірі 10 194 грн 00 коп. за договором №26/УС-18/15-599 від 22.06.2015, 2 165 грн 58 коп. - пеню, 579 грн 35 коп. - інфляційні нарахування, 205 грн 65 коп. - 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 236 грн 46 коп. покладаються на відповідача згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Укрзовніштрейдінвест» (Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 5, ідентифікаційний код 14295594) на користь Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 5, ідентифікаційний код 33270581) 10 194 грн 00 коп. - основний борг за договором №26/УС-18/15-599 від 22.06.2015, 2 165 грн 58 коп. - пеню, 579 грн 35 коп. - інфляційні нарахування, 205 грн 65 коп. - 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 236 грн 46 коп.
Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 26.09.2016.
Суддя О.В. Драгнєвіч