ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.09.2016Справа №910/11908/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самсон Інжинірінг»
До Публічного акціонерного товариства «Фідобанк»
Третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
Про перерахування грошових коштів в сумі 76 370, 46 євро, що еквівалентно
2 102 089,20 грн.
Суддя Мельник В.І.
Представники:
від позивача: Просалова О.Є., довіреність № б/н від 08.07.2016
від відповідача: Бойко А.В., довіреність № 59 від 08.08.2016
від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Самсон Інжинірінг» (далі - позивач) подало на розгляд Господарського суду міста Києва позов до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - відповідач); третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про перерахування грошових коштів в сумі 76 370, 46 євро, що еквівалентно 2 102 089,20 грн.
Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору банківського рахунку № 68279 від 05.06.2015р.
Ухвалою суду від 30.06.2016р. порушено провадження у справі № 910/11908/16 та призначено розгляд на 15.08.2016 р.
28.07.2016р. позивач подав через відділ діловодства суду заяву про зміну предмета позову.
04.08.2016р. третя особа подала через відділ діловодства суду пояснення по справі.
09.08.2016р.позивач подав через відділ діловодства суду документи по справі та пояснення по справі.
15.08.2016р. відповідач подав через відділ діловодства суду відзив на позовну заяву.
15.08.2016р. представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по справі, підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив.
Представник третьої особи у судовому засіданні надав пояснення по справі, проти позову заперечив.
Суд прийняв заяву позивача про зміну предмета позову та відклав судовий розгляд справи на 02.09.2016р.
29.08.2016р. третя особа подала через відділ діловодства суду додаткові пояснення по справі.
01.09.2016р. позивач подав через відділ діловодства суду пояснення по справі.
02.09.2016р. у судовому засіданні представник позивача надав пояснення по справі, підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини відсутності суд не повідомив.
Згідно ст.87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
05.06.2015 р. між ТОВ «Самсон Інжинірінг» та ПУАТ «Фідобанк» був укладений Договір банківського рахунку № 68279 (далі - договір), згідно з яким Банк відкриває поточний рахунок/рахунки в національній валюті України та іноземних валютах за заявою про відкриття поточного рахунку Клієнта для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів, а також за допомогою дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
Відповідно до п.п. 2.1. та 2.2. договору, сторони погодили, що Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на Рахунку з дотримання вимог чинного законодавства України та банківських правил, за винятком обмеження розпорядження рахунком відповідно до чинного законодавства України; вимагати від Банку своєчасного та повного здійснення розрахунково-касового обслуговування.
У відповідності до п. 2.31. договору, Банк зобов'язався приймати і зараховувати на рахунок Клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком, передбачених законодавством України та Банківськими правилами. При цьому, розрахунки за платіжними документами Клієнта, що надійшли до Банку упродовж його операційного часу, проводити в той же день, а ті, що надійшли після закінчення операційного часу - не пізніше наступного банківського дня.
На виконання умов договору ПУАТ «Фідобанк» відкрило поточні рахунки на ім'я ТОВ «Самсон Інжинірінг» в іноземній валюті (євро) № 26009000068279/978/EUR та в національній валюті України № 26009000068279/980/UAH для здійснення розрахунково-касових операцій.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору та на підставі заяви позивача від 26.04.2016 р. відповідач 19.05.2016 р. здійснив операцію з купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку на суму 26 370, 46 євро та на підставі заяви позивача від 28.04.2016 р. здійснив операцію з купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку на суму 50 000,00 євро.
Вказані кошти були придбані з метою здійснення позивачем попередньої оплати за контрактом № 2269361 від 05.04.2016 р. контрагенту-нерезиденту SAMSON AG (Німеччина).
19.05.2016 р. позивач передав до банку платіжне доручення № 4 від 19.05.2016 р. для перерахування грошових коштів в іноземній валюті в сумі 76 370,46 євро за призначенням, зазначеним у ньому, що відповідає потребам, зазначеним в заявах на купівлю іноземної валюти, однак всупереч умов договору відповідач вказаний платіжний документ не виконав.
31.05.2016 р. позивач повторно ініціював переказ іноземної валюти в сумі 76 370,46 євро за реквізитами, ідентичними вказаним в платіжному дорученні позивача № 4 від 19.05.2016 р., подавши відповідачу платіжне доручення № 4 від 31.05.2016 р., яке однак також не було виконане відповідачем.
06.06.2016 р. відповідач з власної ініціативи здійснив продаж іноземної валюти позивача в сумі 76 370,46 євро, яка знаходилася на поточному рахунку позивача
№ 26009000068279/978/EUR, на міжбанківському валютному ринку, в результаті чого на поточний рахунок позивача в Банку в національній валюті України № 26009000068279/980/UAH були зараховані грошові кошти в сумі 2 125 507,24 грн.
11.07.2016 р. позивач надав відповідачу платіжне доручення № 6 від 11.07.2016 р. для здійснення переказу коштів, які обліковувались на рахунку позивача № 26009000068279/980/UAH в ПУАТ «Фідобанк», у розмірі 2 125 507,00 грн. на поточний рахунок, відкритий на ім'я позивача в ПАТ КБ «Приватбанк», проте відповідач не виконав вказане платіжне доручення позивача.
Згідно поданої позовної заяви та заяви про зміну предмета позову від 28.07.2016 р. позивач просив суд зобов'язати відповідача здійснити переказ грошових коштів в сумі 2 125 507,00 грн., що обліковуються на рахунку позивача № 26009000068279 у ПУАТ «Фідобанк», в інший банк, а саме: ПАТ КБ «Приватбанк» на рахунок № 26008052749811.
Відповідно до відзиву на позовну заяву та заперечень у судовому засіданні, представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, оскільки на підставі рішення Національного банку України від 20.05.2016 р. № 8 «Про віднесення ПУАТ «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 783 від 20.05.2016 р. «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністрування банку», з 20.05.2016 р. в ПУАТ «Фідобанк» була запроваджена тимчасова адміністрація і всі повноваження органів управління банку та органів контролю банку були передані уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПУАТ «Фідобанк» Коваленко Олександру Володимировичу, якому делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПУАТ «Фідобанк», передбачені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», строком на 1 місяць з 20.05.2016 р. по 19.06.2016 р. включно, а тому відповідач посилався на те, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації в банку заборонено виконувати платіжні доручення позивача.
Крім того, представник відповідача зазначав, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації дозволяється здійснювати перерахування тільки тих коштів, які надійшли на рахунки починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації, тому позивач міг розпоряджатися коштами, які надійшли на його рахунок після 20.05.2016 р.
В подальшому виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 09.06.2016 р. № 959, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у неплатоспроможному ПУАТ «Фідобанк» з 20.06.2016 р. до 19.07.2016 р. включно. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18.07.2016 р. було відкликано банківську ліцензію ПУАТ «Фідобанк», у зв'язку з чим представник відповідача стверджував, що здійснення банківських операцій відповідачем є неможливим і права позивача підлягають захисту виключно в позасудовому порядку, оскільки виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19.07.2016 № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПУАТ «Фідобанк» з 20.07.2016 р. до 19.07.2018 р. включно.
У своїх поясненнях, наданих у судовому засіданні, та письмових поясненнях представник третьої особи заперечив проти задоволення позовних вимог у зв'язку з тим, що після початку процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону.
Оцінюючи подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 342 Господарського кодексу України встановила, що суб'єкти господарювання для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності, відкривають рахунки у банках, а розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Загальновідомо, що сфера застосування готівкового обігу досить обмежена.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 341 Господарського кодексу України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.
В силу приписів ч.ч. 2-3 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
Відповідно до п. 2.1 Глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.
Законодавчо встановлено граничну суму розрахунків готівкою підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000 гривень (пункт 1 постанови Правління Національного банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готі вкою» від 06.06.2013 р. № 210).
В силу приписів п. 2 ч. 3, ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів - це банківські послуги. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.
Згідно п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.
Відповідно до пп. 7.1.2 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Відповідно до п. 4 ст. 4, абз. 4 пп. «а» п. 4 ст. 5, ч. 1 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів щодо здійснення платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції. Торгівля іноземною валютою (в тому числі операції з купівлі іноземної валюти за гривні) на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.
Відповідно до пп. 12 п. 6 Постанови Правління Національного банку України від 03.03.2016 р. № 140 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (в редакції, чинній на дату існування спірних правовідносин) Національний банк України постановив зобов'язати уповноважені банки для здійснення купівлі іноземної валюти за дорученням клієнтів попередньо зараховувати кошти в гривнях на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2900 «Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів банку» (далі - рахунок 2900). Із цього рахунку кошти можуть бути перераховані для купівлі іноземної валюти не раніше третього операційного дня з дня зарахування гривень на цей рахунок.
Таким чином, позивач, основним видом діяльності якого є оптова торгівля іншими машинами й устаткованням (код КВЕД 46.69), для здійснення статутної господарської діяльності зобов'язаний був відкрити в банку поточний рахунок, купити через банк іноземну валюту в порядку, встановленому Національним банком України, та здійснити переказ іноземної валюти зі свого поточного рахунку в ПУАТ «Фідобанк» на поточний рахунок отримувача, оплативши тим самим вартість обладнання за контрактом № 2269361 від 05.04.2016 р., укладеним між позивачем (покупець) та нерезидентом SAMSON AG, Німеччина (постачальник).
Законодавство України розмежовує види рахунків, які відкриваються банками для клієнтів. Згідно п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.
Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів (пп. 7.1.1-7.1.3 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Як встановлено вище, на виконання умов договору відповідач відкрив поточні рахунки на ім'я позивача №26009000068279/978/EUR, №26009000068279/980/UAH для здійснення розрахунково-касових операцій.
Отже, подаючи заяву та документи для відкриття вказаних поточних рахунків позивач не мав на меті зберігати кошти в ПУАТ «Фідобанк» задля захисту від інфляції та отримання прибутку (відсотків за депозитним рахунком тощо). Вказані поточні рахунки призначені для розрахунків позивача з постачальниками, отримання позивачем надходжень від продажів тощо. Тобто за допомогою цих поточних рахунків позивач забезпечував проведення своєї діяльності як суб'єкт господарювання.
Таким чином, позивач є вимушеним клієнтом відповідача. Позивач передав відповідачу свої грошові кошти, щоб мати можливість користуватися і розпоряджатися ними відповідно до закону, в тому числі шляхом отримання послуги з купівлі іноземної валюти і переказу грошових коштів в національній та іноземній валюті зі свого поточного рахунку на рахунки отримувачів в цьому та в інших банках.
19.05.2016 р. відповідач виконав заяви позивача на купівлю іноземної валюти, в результаті чого на поточний рахунок позивача № 26009000068279/978/EUR було 19.05.2016 р. зараховано грошові кошти в іноземній валюті в сумі 76 370,46 євро.
У свою чергу, 19.05.2016 р. позивач подав до банку платіжне доручення в іноземній валюті № 4 від 19.05.2016 р. на переказ грошових коштів в сумі 76 370,46 євро отримувачу-нерезиденту (SAMSON AG (Німеччина) із призначенням платежу попередня оплата за контрактом № 2269361 від 05.04.2016 р. (Специфікація № 1).
Однак вказане платіжне доручення виконане відповідачем не було.
Повторно ініційований позивачем шляхом подання відповідачу платіжного доручення № 4 від 31.05.2016 р. переказ грошових коштів в сумі 76 370,46 євро отримувачу-нерезиденту (SAMSON AG (Німеччина) із призначенням платежу попередня оплата за контрактом № 2269361 від 05.04.2016 р. (Специфікація № 1) не був виконаний відповідачем.
Відповідач викладені обставини не заперечив і не спростував належними і допустимими доказами. Натомість викладені обставини підтверджуються, зокрема, поданими позивачем суду копіями виписок про рух грошових коштів по поточному рахунку позивача в іноземній валюті № 26009000068279/978/EUR в ПУАТ «Фідобанк» за 19.05.2016 р. та за період з 20.05.2016 р. по 11.07.2016 р.
Згідно з п.п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 р., виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, вказані обставини надходження 19.05.2016 р. на поточний рахунок позивача 76 370,46 євро та невиконання відповідачем як до запровадження в ПУАТ «Фідобанк» тимчасової адміністрації, так і після її запровадження платіжних доручень позивача від 19.05.2016 р. та від 31.05.2016 р. на переказ вказаних грошових коштів в іноземній валюті за призначенням підтверджуються належними і допустимими доказами.
В подальшому мав місце переказ грошових коштів на поточний рахунок позивача в ПУАТ «Фідобанк» в національній валюті України № 26009000068279/980/UAH.
Відповідно до банківської виписки з поточного рахунку позивача в національній валюті України № 26009000068279/980/UAH за період з 20.05.2016 р. по 11.07.2016 р. та виданої відповідачем довідки № 2-3-9-15/1167-ВА від 13.07.2016 р. про залишок коштів на вказаному рахунку станом на 11.07.2016 р.:
- станом на 20.05.2016 р. (дата запровадження тимчасової адміністрації в ПУАТ «Фідобанк») на поточному рахунку позивача в національній валюті України № 26009000068279/980/UAH в ПУАТ «Фідобанк» вхідний залишок коштів складав 9 638,21 грн.
- станом на 11.07.2016 р. залишок коштів на поточному рахунку позивача в національній валюті України № 26009000068279/980/UAH склав 2 332 034,09 грн., з яких 196 788,64 грн. були зараховані на поточний рахунок позивача 30.05.2016 р., 2 125 507,24 грн. були зараховані 06.06.2016 р.
11.07.2016 р. позивач подав відповідачу платіжне доручення № 6 від 11.07.2016 р. для здійснення переказу коштів в національній валюті в сумі 2 125 507,00 грн. з поточного рахунку позивача в ПУАТ «Фідобанк» № 26009000068279/980/UAH на рахунок отримувача в ПАТ КБ «Приватбанк», вказаний в платіжному дорученні.
Згідно з п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Відповідно до ст.ст. 21 та 22 вказаного Закону ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа. Пунктом 22.7 ст. 22 Закону передбачено, що у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.
Проте докази відмови відповідача у прийнятті до виконання платіжних доручень № 4 від 19.05.2016 р. про перерахування коштів у розмірі 76 370,46 євро, № 4 від 31.05.2016р. про перерахування коштів у розмірі 76 370, 46 євро та № 6 від 11.07.2016р. про перерахування коштів у розмірі 2 125 507,00 грн. у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п.п. 3.6 - 3.8 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 р. № 216, уповноважений банк має перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах вимогам глави 2 цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативно-правових актів Національного банку є підставою для переказу іноземної валюти або банківських металів з рахунку платника, а також поштові та платіжні реквізити контрагентів. Уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, не відповідає вимогам валютного законодавства. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах у порядку, передбаченому пунктом 3.7 цієї глави. Уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах, якщо платник не надав документи і відомості, що потрібні для з'ясування суті діяльності, фінансового стану, або умисно подав неправдиві відомості про себе. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на статтю 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку. Уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, підлягає фінансовому моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Уповноважений банк повертає платникові платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на абзац другий частини першої статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму»), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку.
За відсутності доказів протилежного суд дійшов висновку, що у справі, яка розглядається, не існувало жодної із перелічених вище підстав відмови від виконання відповідачем платіжних доручень позивача № 4 від 19.05.2016 р. про перерахування коштів у розмірі 76 370,46 євро, № 4 від 31.05.2016 р. про перерахування коштів у розмірі 76 370,46 євро та № 6 від 11.07.2016 р. про перерахування коштів у розмірі 2 125 507,00 грн. і вказані платіжні доручення не були повернуті відповідачем позивачу.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. При цьому, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
При розгляді спору по суті судом враховано, що згідно з частиною 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).
Однак, вищевказані платіжні доручення відповідачем у встановлений строк, усупереч вимогам діючого законодавства України та умовам Договору банківського рахунку, виконані не були і відповідач не забезпечив право позивача на безперешкодне розпорядження його коштами, що знаходяться на його поточному рахунку, відкритому в банку.
Вказаним невиконанням було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі записів на поточному рахунку позивача, відкритому в ПУАТ «Фідобанк».
Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Вказана стаття відсилає до статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом.
Грошові кошти позивача в сумі 76 370,46 євро, які знаходилися на поточному рахунку позивача в іноземній валюті (євро) № 26009000068279/978/EUR в ПУАТ «Фідобанк» з 19.05.2016 р. до 06.06.2016 р. включно, а також грошові кошти позивача в сумі 2 125 507,00 грн., які знаходяться на поточному рахунку позивача в національній валюті № 26009000068279/980/UAH в ПУАТ «Фідобанк» з 06.06.2016 р. і станом на дату подання 11.07.2016 р. позивачем до ПУАТ «Фідобанк» платіжного доручення на переказ вказаних коштів в національній валюті, арештовані не були ані за постановою державного виконавця, ані за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом.
Судом встановлено, що станом на момент подання до ПУАТ «Фідобанк» вказаних платіжних доручень, у останнього не було достатніх підстав для їх невиконання, отже, відповідачем було порушено умови договору банківського рахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Національного банку України від 20.05.2016 р. № 8 «Про віднесення ПУАТ «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 783 від 20.05.2016 р. «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністрування банку».
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Проте згідно п.7.1 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.
Згідно з пп. 7.1.1-7.1.3 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Частинами 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Таким чином, предметом договору банківського рахунку є розрахунково-касове обслуговування, під яким у відповідності до п. 1.37 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розуміються послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.
Відповідно до п.п. 8, 14 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються, зокрема, такі послуги, як переказ коштів, банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
У відповідності до п. 2 ч. З, ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів є банківськими послугами. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.
Переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою (п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Частина 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України передбачає, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, за своєю правовою природою договір банківського рахунку, укладений між сторонами у справі, є договором про надання послуг.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України укладення між сторонами договору є однією з підстав виникнення зобов'язання.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено поняття «зобов'язання», зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу. сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Однак у ст. 509 Цивільного кодексу України визначення зобов'язання є загальним і стосується усіх цивільних правовідносин, які виникають між сторонами, а не тільки майнових. Кредитор і боржник є сторонами будь-якого зобов'язання, як майнового, так і немайнового (стаття 510 Цивільного кодексу України).
Положення ст.ст. 190, 509 Цивільного кодексу України свідчить, що майновим зобов'язанням є зобов'язання боржника передати кредитору майно (річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки) або сплатити певну грошову суму.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивач є кредитором відповідача в розумінні п. 5-4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яке використовується для цілей застосування п. 1 ч. 5 ст. 36 вказаного Закону, тобто особою, що висуває вимоги про виконання відповідачем майнового зобов'язання, адже позивач не вимагає передати йому (позивачу) належне ПУАТ «Фідобанк» майно (грошові кошти), а вимагає надати послугу - здійснити переказ (тобто забезпечити рух) належних позивачу грошових коштів з рахунку позивача на рахунок отримувача.
Відтак, обмеження діяльності відповідача, передбачені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширювалися на зобов'язання відповідача виконати переказ грошових коштів згідно платіжних доручень позивача № 4 від 19.05.2016 р. про перерахування коштів у розмірі 76 370,46 євро, № 4 від 31.05.2016 р. про перерахування коштів у розмірі 76 370,46 євро та № 6 від 11.07.2016 р. про перерахування коштів у розмірі 2 125 507,00 грн. і підстави для невиконання вказаних платіжних доручень відповідачем були відсутні.
Наслідки запровадження тимчасової адміністрації в банку передбачені статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої:
1. З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
2. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
3. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.
4. Початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.
5. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;
5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
6. Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо:
1) виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті;
1-1) сплати регулярного збору до Фонду;
2) витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті;
3) виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку;
4) виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю тощо, що надійшли до банку з дня початку здійснення процедури виведення банку з ринку;
4-1) виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності та пологах, що надійшли на спеціальний рахунок у банку, відкриття якого передбачено законодавством України для юридичної особи, починаючи з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
5) виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
6) здійснення купівлі-продажу валюти фізичними та юридичними особами для погашення ними зобов'язань за кредитними договорами, виконання вимог, встановлених законодавством, для обов'язкового продажу валюти.
Зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.
7. Кошти, що надійшли протягом дії тимчасової адміністрації до неплатоспроможного банку, у разі неможливості встановити належного отримувача мають бути повернуті банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини повернення у порядку, встановленому законодавством.
8. Дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.
9. Протягом періоду виведення банку з ринку та/або ліквідації банку Фонд має право користуватися технічними можливостями такого банку (технічними засобами, серверами, кол-центром, приміщенням тощо) з метою мінімізації своїх витрат.
У свою чергу, частиною другою статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право:
1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;
2) укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;
3) продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;
4) повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
5) заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;
6) звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку;
7) залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення Фондом другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством;
8) призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду;
9) приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю;
10) зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі;
11) вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду.
Таким чином, з дня запровадження тимчасової адміністрації в банку не припиняється здійснення банком господарської діяльності, зокрема, надання ним банківських та інших фінансових послуг клієнтам банку, до яких належать обслуговування поточного рахунку та переказ коштів. Доказом викладеного висновку є зокрема факт продажу відповідачем 06.06.2016 р. іноземної валюти в сумі 76 370,46 євро, яка знаходилася на поточному рахунку позивача № 26009000068279/978/EUR в ПУАТ «Фідобанк». Тому в контексті відносин між сторонами у справі запровадження у відповідача тимчасової адміністрації є за своєю суттю зміною його органів управління і контролю, що не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку виконання ним зобов'язань за укладеним між сторонами у справі договором банківського рахунку щодо переказу коштів за платіжними дорученнями позивача.
Стосовно посилань відповідача і третьої особи у справі на те, що позов не може бути задоволено у зв'язку із тим, що після порушення провадження в цій справі, Національний банк України прийняв рішення про ліквідацію відповідача і відкликання у нього банківської ліцензії, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. З дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
Закінченням технологічного циклу вважається дата зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 2.3 глави 2 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 р. № 2).
11.07.2016 р. позивач подав відповідачу платіжне доручення № 6 від 11.07.2016 р. на переказ грошових коштів позивача в сумі 2 125 507,00 грн., станом на час розгляду справи вказане платіжне доручення не виконано відповідачем і про зобов'язання перерахувати грошові кошти згідно вказаного платіжного доручення подано позов, що розглядається в цій справі.
Відповідно до п. 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Аналогічні приписи містяться в пункті 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22.
Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Беручи до уваги те, що станом на час розгляду судом справи на рахунок отримувача не надійшли грошові кошти згідно платіжного доручення позивача № 6 від 11.07.2016 р. на переказ 2 125 507,00 грн., доказів протилежного ані відповідач, ані третя особа у справі не надали, то технологічний цикл банку, який зобов'язаний виконати це платіжне доручення, не можна вважати закінченим до моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача, вказаний в платіжному дорученні позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема відповідно до ст. 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Станом на час розгляду судом справи відповідач як юридична особа не є припиненим і відповідно не припинилися зобов'язання відповідача згідно договору, укладеного з позивачем.
Стосовно посилань представника третьої особи на те, що позов не може бути задоволений у зв'язку з тим, що після початку процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, то такі посилання спростовується наступним.
Суд, застосовуючи положення закону, повинен враховувати його цілі і давати таке тлумачення, яке утверджуватиме принцип верховенства права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл. Майно, щодо якого банк є користувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
В силу приписів ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Отже, за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на поточному рахунку, відкритому в банку на його ім'я.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Зобов'язання відповідача здійснити переказ грошових коштів в сумі 2 125 507,00 грн. згідно реквізитів, вказаних у платіжному дорученні позивача № 6 від 11.07.2016 р. та в позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), на виконання умов договору банківського рахунку, укладеного між сторонами у справі, не є додатковим зобов'язанням, яке виникло під час здійснення ліквідації у банку. Строк виконання цього зобов'язання настав під час дії тимчасової адміністрації в ПУАТ «Фідобанк» і вказане зобов'язання не було своєчасно виконане відповідачем в порушення вимог закону та умов договору.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Стаття 8 Конституції України проголошує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Отже, грошові кошти позивача в сумі 2 125 507,00 грн., які з 06.06.2016 р. і станом на час розгляду справи судом існують у формі записів на поточному рахунку позивача в національній валюті України № 26009000068279/980/UAH, відкритому в ПУАТ «Фідобанк», є власністю позивача і не є активами відповідача та не можуть бути включені до ліквідаційної маси відповідача.
Викладене свідчить про те, що виконання відповідачем зобов'язань з переказу грошових коштів з поточного рахунку позивача на рахунок отримувача згідно договору банківського рахунку, укладеному між сторонами у справі, не впливає на (не зменшує) розмір ліквідаційної маси відповідача, а відтак не порушує права вкладників банку, захист яких є метою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Натомість виконання вказаних зобов'язань відповідачем сприятиме збереженню його ліквідаційної маси, адже ухилення від виконання банком своїх зобов'язань та сплата судового збору за оскарження обґрунтованих судових рішень призводить до виведення активів з банку та, як наслідок, зниження довіри до банківської системи України, що суперечить цілям Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Крім того, відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Чуйкіна проти України» (заява № 28924/04, від 13.01.2011 р., п. 50) Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Беручи до уваги встановлене судом у цій справі порушення прав позивача, суд приходить до висновку, що порушені права позивача підлягають захисту судом шляхом прийняття рішення про задоволення позову.
На підставі викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обгрунтованість вимог позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов задовольнити.
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (код ЄДРПОУ 14351016, 01601, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 10) здійснити переказ грошових коштів у розмірі 2 125 507 (два мільйони сто двадцять п'ять тисяч п'ятсот сім) грн. з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Самсон Інжинірінг» (код ЄДРПОУ 32853646, 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 19, кімната 4) № 26009000068279 в Публічному акціонерному товаристві «Фідобанк», МФО 300175, на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Самсон Інжинірінг» (код ЄДРПОУ 32853646, 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 19, кімната 4) № 26008052749811 в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк», МФО 300711.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (код ЄДРПОУ 14351016, 01601, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 10) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Самсон Інжинірінг» (код ЄДРПОУ 32853646, 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 19, кімната 4) 31 882 (тридцять одна тисяча вісімсот вісімдесят дві) грн. 61 коп. судового збору.
Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
(Повний текст рішення складено 26.09.2016р.)
Суддя В.І. Мельник