Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Симона Петлюри, 16 тел. 235-95-51
Іменем України
"20" вересня 2016 р. Справа № 911/1910/16
Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», м. Кривий Ріг
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Метиз», м. Бровари
простягнення 5390298,22 грн.
за участю представників:
позивача:ОСОБА_1 - дов. від 16.09.2016 № 14-359юр.
відповідача:ОСОБА_2 - дов. від 22.08.2016 № 22-08/2016, ОСОБА_3 - керівник
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Метиз» (надалі - відповідач) про стягнення 5390298,22 грн., з яких 3517124,76 грн. збитки, завдані нестачею продукції та 1873173,46 грн. неустойка.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 05.03.2015 № 268 щодо забезпечення збереження майна, переданого йому на відповідальне зберігання, що призвело до виникнення недостачі продукції, у зв'язку з чим позивач посилаючись на приписи ст. 951 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача збитки, завдані нестачею продукції, розмір яких дорівнює вартості такої продукції та становить заявлену до стягнення суму. Також, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення вчасного розрахунку за придбання у власність продукції, що знаходиться на відповідальному зберіганні понад 45 днів.
Під час розгляду справи позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог від 03.08.2016, якою він в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог у зв'язку з придбанням відповідачем частини продукції та просить суд стягнути з відповідача 4530981,40 грн., з яких 2657807,94 грн. збитки, завдані нестачею продукції та 1873173,46 грн. неустойка.
На адресу суду від позивача надійшла уточнена позовна заява від 19.09.2016, якою він в порядку ст. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми збитків, завданих нестачею продукції та зменшив розмір позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми неустойки та просить суд стягнути з відповідача 4417144,37 грн., з яких 2662459,03 грн. збитки, завдані нестачею продукції та 1754685,34 грн. неустойка.
За таких обставин, в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення з відповідача 4417144,37 грн., з яких 2662459,03 грн. збитки, завдані нестачею продукції та 1754685,34 грн. неустойка.
Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги в редакції уточненої позовної заяви від 19.09.2016 та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.
Присутні в судовому засіданні представники відповідача проти позовних вимог заперечили з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву та додаткових поясненнях до заперечення, які зводяться до того, що позовні вимоги немотивовані та такі, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки позивач при здійсненні розрахунку неустойки, яка за своєю правовою природою є пенею, не врахував положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та стягнення неустойки не є необхідним у даній справі, оскільки відповідач не вживає заходів для уникнення відповідальності, а навпаки вживає заходи спрямовані на погашення заборгованості перед позивачем.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Між сторонами у справі було укладено договір від 05.03.2015 № 268 (далі - договір) відповідно до якого позивач - поклажодавець передає, а відповідач - зберігач приймає на відповідальне зберігання наступну продукцію: металопродукцію виробництва поклажодавця (далі - продукція) (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору асортимент, кількість, вартість продукції, яка передається на відповідальне зберігання вказується у відповідних актах приймання-передачі продукції на зберігання (далі - акт), які є невід'ємною частиною даного договору.
Строк зберігання: 45 календарних днів від дати складання відповідного акту (п. 1.4 договору).
Пунктом 2.2 договору визначено, що факт передачі продукції на зберігання із зазначенням кількісно-якісних характеристик фіксується актом, який підписується уповноваженими представниками сторін.
Згідно п. 3.3.3 договору зберігач зобов'язаний повернути продукцію поклажодавця по першій письмовій вимозі в 10 денний термін, з дати її відправлення склавши відповідний акт.
Пунктом 3.3.4 договору визначено, що зберігач зобов'язався придбати у власність продукцію, що знаходиться на відповідальному зберіганні понад 45 днів, шляхом укладення з поклажедавцем відповідного договору поставки за цінами, узгодженими сторонами. Придбання продукції зберігачем фіксується відповідними актами зняття зі зберігання продукції, які підписуються уповноваженими представниками сторін. Перехід права власності на продукцію до зберігача здійснюється після оплати такої продукції на підставі виставлених рахунків-фактур по відповідному договору купівлі-продажу. Зберігач зобов'язаний придбати та оплатити продукцію протягом 3 календарних днів з моменту спливу 45-ти денного строку її зберігання на складах зберігача.
Відповідно до п. 6.1 договору зберігач несе повну матеріальну відповідальність за збереження і цілісність продукції з дати передачі її на зберігання протягом строку зберігання на загальних засадах.
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання передбачену договором продукцію в обсязі 914,797 тон, про що сторонами складені наступні акти приймання-передачі на зберігання: від 19.11.2015 № 80041170, від 19.11.2015 № 80041171, від 27.11.2015 № 80041469, від 27.11.2015 № 80041470, від 30.11.2015 № 80041820, від 30.11.2015 № 80041873, від 30.11.2015 № 80041899, від 30.11.2015 № 80041901, від 30.11.2015 № 80042058, від 01.12.2015 № 80042162, від 05.01.2016 № 80044207, від 03.02.2016 № 80044719, від 03.02.2016 № 80044720, від 27.02.2016 № 80046047, від 27.02.2016 № 80046052, від 27.02.2016 № 80046054, які підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками товариств, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.
Звертаючись з даним позовом позивач зазначає, що відповідач не забезпечив збереження майна, переданого йому на відповідальне зберігання, що призвело до виникнення недостачі продукції загальною вартістю 4220549,71 грн. у т.ч. ПДВ в обсязі 517,795 тон. - різниця між загальним обсягом продукції переданої на відповідальне зберігання (914,797 тон), обсягом повернутої відповідачем продукції (157,684 тон) та обсягом продукції, яка залишилась на відповідальному зберіганні у відповідача (239,318 тон) станом на 31.05.2016.
Виявлений факт недостачі продукції в обсязі 517,795 тон було зафіксовано інвентаризаційною комісією Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», за наслідками якої складено інвентаризаційний опис № 2672/0516-WB від 31.05.2016 та протокол засідання інвентаризаційної комісії за результатами інвентаризації готової продукції, що знаходиться на зберіганні у відповідача станом на 31.05.2016, які залучені до матеріалів справи. Факт недостачі продукції на відповідальному зберіганні в обсязі 517,795 тон не заперечується відповідачем та доказів протилежного останнім суду не надано.
З огляд на те, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання щодо забезпечення збереження майна, переданого йому на відповідальне зберігання, що призвело до виникнення недостачі продукції, позивач посилаючись на приписи ст. 951 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача збитки, завдані нестачею продукції у розмірі 2662459,03 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю продукції, якої не вистачає.
Після звернення позивача з даним позовом до суду, під час розгляду справи відповідачем частково сплачена вартість продукції, якої не вистачає в розмірі 96000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.08.2016 № 733 на суму 96000 грн., завірена копія якого залучена до матеріалів справи.
Оскільки відповідачем частково сплачена вартість продукції, якої не вистачає в розмірі 96000 грн., то предмет спору в даній справі у вказаній частині відсутній.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливе на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі про стягнення з відповідача на користь позивача 96000 грн. збитків, завданих нестачею продукції припинити.
Таким чином, розмір збитків, завданих позивачу нестачею продукції становить 2566459,03 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами та розміром заявленої до стягнення суми збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України).
У відповідності до положень п. 1, 2 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем. Зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Згідно положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.
Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З огляду на те, що відповідач всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, свої договірні зобов'язання щодо забезпечення збереження майна, переданого йому на відповідальне зберігання не виконав, що призвело до виникнення недостачі продукції, внаслідок чого позивачу завдані збитки у вигляді вартості продукції, якої не вистачає, суд приходить висновку про наявність повного складу цивільного правопорушення необхідного для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків та в силу вищезазначених приписів закону відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки, завдані нестачею продукції. Доказів протилежного відповідач суду не надав.
Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення з відповідача 27153,70 грн. збитків, завданих нестачею продукції.
За таким обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків, завданих нестачею продукції у розмірі її вартості в сумі 2566459,03 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
Також, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо придбання у власність продукції, що знаходиться на відповідальному зберіганні понад 45 днів та здійснення її оплати.
З огляду на вказане, позивач на підставі п. 6.3 договору просить суд стягнути з відповідача за порушення строку придбання продукції, яка знаходиться на відповідальному зберіганні понад 45 днів, неустойку у розмірі 0,3% від вартості продукції за кожний день затримки, яка за розрахунком позивача за загальний період прострочки з 07.01.2016 по 31.03.2016 складає 1754685,34 грн.
Відповідно до п. 6.3 договору у разі порушення строку придбання продукції, визначеного п. 3.3.3, придбання продукції визначеного п. 3.3.4 договору, зберігач повинен сплатити на користь поклажодавця неустойку у розмірі 0,3% від вартості продукції, щодо якої мало місце порушення строку, за кожен день прострочення.
Суд зазначає, що у п. 6.3 договору сторони встановили договірну санкцію, яка за своєю правовою природою є неустойкою у вигляді пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, грошовим є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Враховуючи те, що умовами договору передбачено обов'язок відповідача придбати у власність продукцію, що знаходиться на відповідальному зберіганні понад 45 днів протягом 3 календарних днів з моменту спливу 45-ти денного строку її зберігання на складах зберігача та відповідальність за порушення такого строку придбання продукції, то таке зобов'язання відповідача є грошовим.
Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки розмір неустойки у вигляді пені, визначений сторонами в договорі перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, то належна до стягнення неустойка у вигляді пені за несвоєчасне виконаного відповідачем грошового зобов'язання повинна бути нарахована виходячи із подвійної облікової ставки НБУ.
Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який був зроблений судом, з врахуванням зазначених вище норм чинного законодавства, зокрема, вимог ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та періоду нарахування неустойки у вигляді пені заявленого позивачем, стягненню підлягає неустойка у вигляді пені в розмірі 696277,02 грн.
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
660914.4607.01.2016 - 28.01.20162222.0000 %0.120 %*17479.92
660914.4629.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*27808.97
660914.4604.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*22247.18
600632.5707.01.2016 - 28.01.20162222.0000 %0.120 %*15885.58
600632.5729.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*25272.52
600632.5704.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*20218.01
871525.5615.01.2016 - 28.01.20161422.0000 %0.120 %*14668.30
871525.5629.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*36670.75
871525.5604.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*29336.60
870766.8215.01.2016 - 28.01.20161422.0000 %0.120 %*14655.53
870766.8229.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*36638.82
870766.8204.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*29311.06
705237.3120.01.2016 - 28.01.2016922.0000 %0.120 %*7630.44
705237.3129.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*29673.92
705237.3104.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*23739.14
652145.7620.01.2016 - 28.01.2016922.0000 %0.120 %*7056.00
652145.7629.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*27440.01
652145.7604.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*21952.01
752389.5320.01.2016 - 28.01.2016922.0000 %0.120 %*8140.61
752389.5329.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*31657.92
752389.5304.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*25326.34
681702.1220.01.2016 - 28.01.2016922.0000 %0.120 %*7375.79
681702.1229.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*28683.64
681702.1204.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*22946.91
707301.1620.01.2016 - 28.01.2016922.0000 %0.120 %*7652.77
707301.1629.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*29760.76
707301.1604.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*23808.61
661311.3620.01.2016 - 28.01.2016922.0000 %0.120 %*7155.17
661311.3629.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*27825.67
661311.3604.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*22260.54
678642.2823.02.2016 - 03.03.20161022.0000 %0.120 %*8158.54
678642.2804.03.2016 - 31.03.20162822.0000 %0.120 %*22843.91
785512.4824.03.2016 - 31.03.2016822.0000 %0.120 %*7554.66
773634.8224.03.2016 - 31.03.2016822.0000 %0.120 %*7440.42
За таким обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені в розмірі 696277,02 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті вимог щодо заявленої до стягнення суми неустойки в вигляді пені в розмірі 1058408,32 грн. суд відмовляє.
Відповідач в поданих запереченнях на позовну заяву зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки відповідач вчиняє дії щодо погашення заборгованості перед позивачем та надалі продовжувати погашати існуючу заборгованість, то він вважає, що стягнення неустойки не є необхідним у даній справі.
В той же час, відповідач не подав клопотання про зменшення розміру неустойки у вигляді пені, яка підлягає стягненню та таке клопотання не міститься в запереченнях на позовну заяву.
Суд зазначає, що приписами ст. 83 ГПК України, передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках лише розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суд України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки в вигляді пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання, суд об'єктивно оцінюючи, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неможливості належного виконання відповідачем своїх зобов'язань та враховуючи, загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки у вигляді пені.
Крім того, суд бере до уваги також те, що заявлена до стягнення сума неустойки у вигляді пені була перерахована судом, та згідно розрахунку суду розмір неустойки у вигляді пені, що підлягає стягненню з відповідача значно менший, ніж розмір неустойки заявлений позивачем.
Щодо поданої заяви відповідача про розстрочку виконання судового рішення на 4 місяці зі сплатою рівними частинами, яка мотивована тим, що стягнення з відповідача всієї суми негативно вплине на законні майнові інтереси відповідача, і як наслідок погіршить його фінансове становище, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Таким чином, необхідною умовою для надання розстрочки виконання рішення суду є винятковий випадок та наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно п. 7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 № 9, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Відповідно до п. 7.2. Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 № 9 року підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Посилання відповідача на те, що стягнення з відповідача всієї суми негативно вплине на його законні майнові інтереси, і як наслідок погіршить його фінансове становище, не є винятковим випадком та не можуть вважаться обставинами, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення суду у даній справі.
За таких обставин, заявником не доведено та не підтверджено доказами наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі, які є обов'язковими для задоволення поданої заяви.
З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення поданої заяви про розстрочку виконання рішення суду у даній справі, а відтак відмовляє у її задоволенні.
Відповідач, також подав заяву про скасування заходів по забезпеченню позову вжитих ухвалою господарського суду Київської області від 09.08.2016 в даній справі, яка мотивована, тім, що застосовані заходи у вигляді арешту коштів відповідача призводять до зупинення діяльності товариства та не дає можливість отримати прибуток і розрахуватися з позивачем, продовження арешту коштів на рахунку може призвести до банкрутства відповідача.
Розглянувши зазначене клопотання суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ст. 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.
Вирішуючи питання про скасування забезпечення позову, слід виходити з того, що заходи забезпечення спрямовані на реальне виконання рішення суду щодо відновлення порушених прав позивача.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для вжиття ухвалою господарського суду Київської області від 09.08.2016 в даній справі заходів до забезпечення позову не підплати, то суд дійшов висновку, що вжиті заходи до забезпечення позову ухвалою господарського суду Київської області від 09.08.2016 у даній справі не підлягають скасуванню до повного виконання рішення суду у цій справі.
З огляду на зазначене, подана заява відповідача про скасування заходів по забезпеченню позову вжитих ухвалою господарського суду Київської області від 09.08.2016 в даній справі задоволенню не підлягає.
Щодо вжитих заходів до забезпечення позову ухвалою господарського суду Київської області від 09.08.2016 у даній справі, то суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.
Вирішуючи питання про скасування забезпечення позову, слід виходити з того, що заходи забезпечення спрямовані на реальне виконання рішення суду щодо відновлення порушених прав позивача.
Отже, вжиті заходи до забезпечення позову ухвалою господарського суду Київської області від 09.08.2016 у даній справі підлягають скасуванню після повного виконання даного рішення суду.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору за вимоги, які були предметом розгляду у даній справі та по яким не припинено провадження у справі відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 68, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 96000 грн. збитків, завданих нестачею продукції.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Метиз» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Красовського, 16, ідентифікаційний код 37284509) на користь Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (50095, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1, ідентифікаційний код 24432974) 2566459 (два мільйони п'ятсот шістдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 03 коп. збитків, завданих нестачею продукції, 696277 (шістсот дев'яносто шість тисяч двісті сімдесят сім) грн. 02 коп. неустойки у вигляді пені, 48941 (сорок вісім тисяч дев'ятсот сорок одну) грн. 04 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В решті позову відмовити.
5. Вжиті заходи до забезпечення позову ухвалою господарського суду Київської області від 09.08.2016 у даній справі діють до повного виконання рішення суду у цій справі та скасовуються після повного його виконання.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя Ю.В. Подоляк
Дата підписання рішення 23.09.2016.