РІШЕННЯ[1]
22 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.
при секретарі Ігнатьєву Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа: Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної та вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та апеляційною скаргою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року,
встановила:
12.06.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №149-к/к від 06 жовтня 2014 року був призначений з 06.10.2014 року на посаду генерального директора Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» ( далі - ДП «ВК «Краснолиманська») на умовах контракту. 06.10.2014 р. між ним та відповідачем було укладено контракт. Запис про призначення на посаду відповідно до укладеного контракту та виданого наказу було внесено в його трудову книжку.
17.04.2015 року відповідач видав наказ №52-к/к про припинення його повноважень на посаді директора ДП «ВК «Краснолиманська» з 20.04.2015 р. відповідно до п.5 ст.41 КЗпП України. Дію контракту було припинено відповідно до його п.п. г п.25, про що було внесено відповідний запис до його трудової книжки.
При звільненні з роботи відповідачем не проведено повний розрахунок, чим порушено його трудові права.
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на свою користь: невиплачену заробітну плату за період з 06.10.2014 р. по 20.04.2015 р. в сумі 112 739,22 грн.; компенсацію за невикористану відпустку за період з 06.10.2014 р. по 20.04.2015 р. в сумі 11 041,47 грн.; на підставі п. 19 контракту матеріальну допомоги на оздоровлення в сумі 11041,47 грн.; на підставі п.28 контракту матеріальну допомогу при звільненні в сумі 52 301,70 грн.; вихідну допомогу при звільненні в сумі 104 603,40 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2015 року по 25.04.2016 року в сумі - 212 112,45 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушеннями строків її виплати за період з 06.10.2014 року по 20.04.2015 року в сумі - 353, 22 грн. та за період з 21.04.2015 року по 01.02.2016 року в сумі 5 277,90 грн.
Також просив відшкодувати моральну шкоду в сумі 300000 грн.
На обґрунтування розміру заподіяної моральної шкоди зазначив, що відповідач позбавив його права на оплату праці, що негативно вплинуло на його можливість забезпечувати харчування, відпочинок та лікування родини, завдало значної шкоди його гідності та професійній репутації, вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення порушеного права.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 112 739,22 грн.; компенсацію за невикористану відпустку - 11 041,47 грн.; матеріальну допомоги на оздоровлення - 11 041,47 грн.; матеріальну допомогу при звільненні - 52 301,70 грн.; вихідну допомогу при звільненні - 104 603,40 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2015 року по 25.04.2016 року - 212 112, 45 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушеннями строків її виплати за період з 06.10.2014 року по 20.04.2015 року в сумі 353,22 грн. та за період з 21.04.2015 року по 01.02.2016 року в сумі 5 277 грн. 90 коп.; на відшкодування моральної шкоди - 2000 грн., а всього на загальну суму 511 470,83 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів. В задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в дохід держави судовий збір у розмірі 5 114,71 грн. Рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах сплати суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Не погодившись з ухваленим по справі рішенням в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди та стягнення компенсації вартості послуг з надання правової допомоги, в поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 просить змінити рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року та стягнути з відповідача на користь позивача 300000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу з розрахунку 17 годин участі представника в судових засіданнях, підготовки позову та матеріалів до нього, участі в інших процесуальних діях, призначених судом в рамках розгляду позову, в розмірі, що не перевищує 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за кожну годину.
Свої доводи обґрунтовує тим, що дійшовши обґрунтованого висновку про обов'язок відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду за тривале та безпідставне порушення його законних прав, суд безпідставно визначив суму такого відшкодування в розмірі 2000 грн., що складає 1/8 частину місячної заробітної плати позивача, яку відповідач не виплачує на протязі майже 21 календарного місяця.
Оскільки факт надання послуг адвоката підтверджується матеріалами справи та записами у журналах судових засідань, вважає, що позивач має право на отримання відповідної компенсації.
В апеляційній скарзі представник Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства України, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Свої доводи обґрунтовує тим, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України не є належним відповідачем по заявленим позовним вимогам, оскільки здійснює лише внутрішній контроль, у тому числі контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління. Жодне положення законодавства чи контракту, укладеного з позивачем, не покладає на Міністерство енергетики та вугільної промисловості України відповідальність за зобов'язаннями ДП «ВК «Краснолиманська», яке є окремою юридичною особою, самостійно здійснює свою господарську діяльність та несе відповідальність за невиконання зобов'язань за рахунок власних активів.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з наведених в ній підстав, а також просив відхилити апеляційну скаргу відповідача.
Представник відповідача Притула Г.Ю. просила задовольнити апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та відхилити апеляційну скаргу позивача.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга Міністерства енергетики та вугільної промисловості України - задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06 жовтня 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості України в особі Міністра Продана Ю.В. та ОСОБА_1 уклали контракт, відповідно до якого останній приймається (призначається) на посаду генерального директора ДП «ВК «Краснолиманська», іменоване (підприємство) на термін 2 роки, з 06.10.2014 р. по 05.10.2016 р. включно.
Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року №203 контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті.
У статутах (положеннях) підприємств, які затверджуються органами управління майном, передбачаються умови оплати праці та матеріального забезпечення керівника підприємства за рахунок коштів підприємства, що спрямовуються на оплату праці.
Судом встановлено, що наказом Міністра Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Ю.Продана №149-к/к від 06 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ДП «ВК «Краснолиманська» на умовах укладеного контракту.
На підставі наказу Міністра Міністерства енергетики та вугільної промисловості України В. Демчишина №52-к/к від 17 квітня 2015 року повноваження ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «ВК «Краснолиманська» припинені відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП України. Контракт від 06.10.2014 р. №49-в/14, укладений з ОСОБА_1 визнано припиненим на підставі підпункту г) пункту 25 цього контракту (з інших підстав, передбачених законодавством).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України було роботодавцем по відношенню до позивача, а тому відповідно до положень ст.21, 24 КЗпП України саме вказаний відповідач зобов'язаний був виплачувати позивачу заробітну плату.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно з ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положенням про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Указом Президента України №382/2011 від 06.04.2011 визначено, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах.
Міністерство енергетики та вугільної промисловості України відповідно до покладених на нього завдань здійснює внутрішній контроль, у тому числі контроль за
фінансово-господарською діяльністю, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міненерговугілля України та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля України здійснює управління корпоративними правами держави ( п.47).
Відповідно до п. 1 контракту від 06.10.2014 р., за цим контрактом керівник зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, а Уповноважений орган управління зобов'язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці керівника.
Відповідно до п. 17 цього контракту, за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності.
Відповідно до п.18 цього контракту, заробітна плата керівнику за відпрацьований місяць виплачується разом з виплатою заробітної плати усім іншим категоріям працівників підприємства за відповідний період.
Відповідно до п. 22 цього Контракту, керівник несе персональну відповідальність, в тому числі, за забезпечення своєчасної і повної виплати поточної зарплати і прирівняних до неї виплат.
Відповідно до п.3.1, 5.2.2 Статуту ДП «ВК «Краснолиманська» підприємство є юридичною особою; забезпечує своєчасну та в повному обсязі виплату заробітної плати працівникам підприємства. Управління підприємством здійснює керівник ( п. 6.1).
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, зарплатну платіжну картку було оформлено позивачу саме від імені ДП «ВК «Краснолиманська» (а.с.28).
Відповідно до довідки ДП «ВК «Краснолиманська» від 20.04.2016 р. №646, на вказаному підприємстві було відкрито особовий рахунок на ім'я позивача (а.с.69 ).
З урахуванням викладеного, підстави для покладення на Міністерство енергетики та вугільної промисловості України обов'язку по виплаті заробітної платі та всіх сум, що належали працівнику в день звільнення з урахуванням відповідних компенсацій відсутні.
Доказів того, що моральна шкода позивачу була заподіяна внаслідок винних дій відповідача матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Клопотань про залучення до участі в справі ДП «ВК «Краснолиманська» в суді першої інстанції заявлено не було, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити це питання на стадії апеляційного розгляду.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не перевірив доводів та заперечень відповідача, не визначився з характером спірних відносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи у відповідності до ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
З огляду на те, що позов заявлено до неналежного відповідача, правові підстави для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та відшкодування витрат на правову допомогу відсутні.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів
Вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа: Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної та вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Справа №22-ц/796/11229/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М