Справа № 22-ц/796/12067/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Сенюта В.О.
Доповідач - Рубан С.М.
20 вересня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року у справі за поданням старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Данилюк Р.В. про визначення частки боржника у власності на квартиру для подальшого звернення стягнення на виділену частку, -
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року подання старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Данилюк Р.В. про визначення частки боржника у власності на квартиру для подальшого звернення стягнення на виділену частку - задоволено частково.
Визначено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині подання - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1- ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, просить частково скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні подання повністю.
В судовому засіданні ОСОБА_5 та її представник підтримали апеляційну скаргу.
Представник Деснянського районного ВДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Данилюк Р.В. звернувся до суду із поданням про визначення частки боржника у власності на квартиру для подальшого звернення стягнення на виділену частку. Подання мотивує тим, що на виконанні у відділі ДВС Деснянського РУЮ у м. Києві знаходиться виконавчий лист № 2-7123 від 12.01.2012 року, виданий Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 боргу за договором позики у розмірі 1 158535 грн. 50 коп. та судовий збір. В результаті проведених державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, було встановлено, що ОСОБА_4 перебуває у шлюбі із ОСОБА_1, у власності дружини боржника знаходиться квартира АДРЕСА_1. Враховуючи те, що квартира була набута під час шлюбу, а тому стягнення має бути звернутим на майно боржника, яке перебуває у спільній сумісній власності, тобто Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. У зв'язку із чим старший державний виконавець просить визначити частку майна ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини квартири та зобов'язати ОСОБА_4 здійснити державну реєстрацію права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення суду від 27.12.2011 року боржником не виконано, коштів від реалізації іншого арештованого майна може бути недостатньо для виконання боргових зобов'язань, а державний виконавець в силу положення ч. 5 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» остаточно визначає черговість стягнення на майно боржника, суд першої інстанції дійшов висновку, що подання старшого державного виконавця Данилюка Р.В. в частині визначення частки майна боржника у квартирі АДРЕСА_1 підлягає задоволенню.
В іншій частині відмовлено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.
04.04.2013 року старший державний виконавець Данилюк Р.В. ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві звернувся із поданням про визначення частки боржника у власності на квартиру для подальшого звернення стягнення на виділену частку.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26.06.2013 року у задоволенні подання було відмовлено, яка була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2013 року, однак ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2014 року вказані ухвали судів були скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
З письмових матеріалів справи вбачається, що 27.12.2011 року Деснянським районним судом м. Києва було ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 борг за договором позики у розмірі 1 158535 грн. 50 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2825 грн., збору у розмірі 94 грн. 10 коп. та банківські послуги у розмірі 30 грн. 23 коп., а всього стягнуто 1161484 грн. 83 коп. (т.1 а.с.23).
Рішення суду сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили.
На виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2011 року було видано виконавчий лист № 2-7123/11 (т.1 а.с.28).
З копії постанови державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві вбачається, що 13.01.2012 року було відкрито виконавче провадження та боржнику надано строк для добровільного виконання рішення суду (т.1 а.с.30-31).
В ході виконавчого провадження державним виконавцем відповідно до положення ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» вчинено дії щодо арешту майна, що належить боржнику, а саме квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 152) та вчинені дії (направлені запити) щодо розшуку доходів та іншого майна боржника, про що свідчать письмові матеріали справи.
З письмових матеріалів справи вбачається, що за ОСОБА_4 зареєстровано транспортний засіб ЗАЗ 1102, легковий універсал, 1991 року випуску, д/н НОМЕР_2 (а.с.176) та 1/5 частина квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 184), іншого майна в ході виконавчих дій виявлено не було.
Відповідно до ч. 5 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Боржник ОСОБА_4, як вбачається з матеріалів справи, від сплати боргу не відмовляється (а.с. 172), однак інших дій, спрямованих на виконання рішення суду останнім не вчинено.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали шлюб 10.03.1983 року (т. 2 а.с. 15), актовий запис № 595.
Як вбачається з копії відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 15.05.2014 року, квартира АДРЕСА_1, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 21.02.2002 року (а.с. 132).
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.
Згідно положення ч. 1 ст. 70 СК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому суд дійшов вірного висновку про те, що боржнику ОСОБА_4 належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_1.
Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи положення даної норми, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що квартира АДРЕСА_3, яка набута подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в шлюбі належить на праві власності лише дружини ОСОБА_1
Складання заповіту ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 на спільного сина ОСОБА_8 не є доказом в розумінні статтей 58-59 ЦПК України щодо належності цієї квартири на праві власності саме ОСОБА_1
Крім цього, в апеляційному суді ОСОБА_1 та її представник - син ОСОБА_8 підтвердили суду, що на даний час відсутнє рішення суду про визнання права власності на всю квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_1
Також підтвердили, що з позовом про виключення майна з акту опису ОСОБА_1 не зверталась.
Тобто, доказів щодо неналежності спірного майна боржнику, його дружина ОСОБА_1 суду не надала.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали.
Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий: Судді