15 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.
суддів: Борисової О.В., Ратнікової В.М.
при секретарі: Дука В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18.03.2016 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2015 року представник ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1, обґрунтовуючи це тим, що останній у порушення умов кредитного договору, зобов'язання за вказаним договором не виконав у зв'язку з чим станом на 27.08.2015 утроворилась заборгованість в розмірі 129537,75 доларів США, з яких: кредитна заборгованість - 92224,56 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 37313,19 доларів США., пеня за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів за кредит станом на 27.08.2015 становить 406801,65 грн., з яких: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 95635,31 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками -311166,34 грн.. Беручи до уваги вищевикладене просив стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 129537, 75 доларів США, пеню в розмірі 406801,65 грн., та судовий збір у розмірі 3654, 00 грн..
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18.03.2016 позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість у розмірі 129537,75 доларів США, пеню у розмірі 406801,65 грн. та судові витрати в розмірі 3654,00 грн..
Справа № 680/936/15-ц
№ апеляційного провадження 22-ц/796/9379/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Тітов М.Ю.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він зазначає про незаконність рішення суду у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи. Зокрема, відповідач вказує про те, що останній платіж по тілу кредиту та по процентах за користування ним був здійснений 13.05.2011, а позов був поданий до суду лише в серпні 2015 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Проте, суд першої інстанції проігнорував подану відповідачем заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, не надав оцінки та не навів мотивів, з яких відхилив докази апелянта. Крім цього, суд не врахував правові висновки Верховного Суду України та не навів мотивів відступлення від них, що призвело до грубого порушення судом ст.ст. 256, 261, 267, 1050 ЦК України та зумовило недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Також зазначає, що позивачем не надано до суду належних доказів заборгованості у вигляді первинних банківських документів, а саме банківських виписок по особовим рахункам позичальника на підтвердження заборгованості по поверненню тіла кредиту та банківських виписок по особовим рахунках позичальника на підтвердження розміру заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, що не дає змоги перевірити обґрунтованість наданого розрахунку та свідчить про недоведеність ним своїх позовних вимог. До того ж суд першої інстанції, в порушення ст. 533 ЦК України, стягнув заборгованість в іноземній валюті без зазначення грошового еквіваленту в гривневій валюті.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволені його позовних вимог повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила про її задоволення.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб які приймали участь в судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взятих на себе зобов'язань щодо щомісячного погашення кредиту та сплати процентів не виконує, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за користування кредитом в розмірі 129537,75 доларів США, також за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів за кредитом стягненню підлягає передбачена умовами договору пеня, яка станом на 27.08.2015 становить 406801,65 грн..
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа, зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 13.11.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та відповідачем був укладений кредитний договір № 11250544000.
Відповідно до умов договору позивачем відповідачу були надані кредитні кошти у розмірі 99000 доларів США, а відповідач зобов'язався здійснити погашення заборгованості до 13.11.2028 шляхом внесення ануїтетних платежів та сплатити проценти за користування коштами з розрахунку 9 % річних (а.с.6-9).
Позивач повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором, що підтверджується виписками по особовому рахунку та визнається відповідачем.
Згідно із п.1.2.2. Кредитного договору, повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 880,00 доларів США.
Відповідач не виконує кредитні зобов'язання, останній платіж був здійснений ним 13.05.2011, що також вбачається з виписки по особовому рахунку наданого позивачем (т.1 а.с.10-21,94-124).
Відповідачем не заперечується факт наявності заборгованості, але вказується на наявність сумнівів в правильності проведеного розрахунку за відсутності первинних банківських документів. Разом з тим, стороною відповідача не проведений власний розрахунок, не надано жодних доказів на спростування розрахунку позивача.
Крім того, матеріали справи містять виписки по особовому рахунку відповідача, в яких міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, тобто порядок виконання договірних зобов'язань обома сторонами договору. Даних про наявність у відповідача іншого рахунку, або про його використання в інших цілях ніж виконання умов кредиту матеріали справи не містять.
В порядку до п.5.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 18.06.2003 № 254 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 за № 559/7880, особові рахунки та виписки з них є регістрами, які Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (п.5.1. цього Положення).
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що виписка по особовому рахунку є належним доказом виконання договірних зобов'язань, а доводи апеляційної скарги в зв'язку з цим є безпідставними.
Оскільки іншого розрахунку заборгованості матеріали справи не місять, тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з розрахунку заборгованості за кредитним договором зробленим уповноваженою особою банку (т.1 а.с.10-21,94-124).
Основним доводом апеляційної скарги є відсутність застосування судом першої інстанції строків позовної давності, про які було заявлено стороною відповідача.
Перевіряючи вказані доводи апеляційним судом встановлено, що строк дії договору встановлений сторонами до 13.11.2028, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту встановлений на підставі додаткової угоди стороні або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов Розділу 12 Кредитного договору (п.1.2.2 кредитного договору).
Банк реалізував своє право на дострокове повернення, звернувся до відповідача з вимогою про невідкладне усунення порушень умов кредитного договору та повернення кредиту в повному обсязі (достроково) протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлення. Повідомлення було направлено 24.06.2015 на зазначену в договорі адресу відповідача, що відповідає положенням п.п. 10.16, 12.2. кредитного договору (т.1 а.с.25,26).
Положеннями п.12.1 Кредитного договору передбачений порядок дострокового повернення кредиту, за яким сторони погодили, що у випадку настання обставин визначених у п.п. 2.3., 4.9., 5.3, 5.5., 5.6, 5.8., 5.10, 8.4., 140.2, 10.14 цього Договору та направлення Банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов договору протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення від Банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 (тридцять другий) календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку. При цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попередження про це письмового повідомлення Банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) Банку, вважати повернення кредиту таким, що настав на 41 (сорок перший) календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку
Згідно з вимогами ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках встановлених договором або законом.
В силу ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
Відповідно, навіть за умови направлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості, дія договору не припиняється і сторони мають право на повне виконання його умов протягом всього строку його дії, відповідно не припиняється і зобов'язання божника щодо повернення суми кредиту та процентів за користування ним.
В силу ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної даності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).
За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У справі, яка переглядається, позивач реалізував своє право дострокової вимоги на повернення кредиту у повному обсязі та встановив новий термін виконання цього зобов'язання, а саме на 41 день з дня направлення вимоги, так як дані про отримання цієї вимоги відповідачем відсутні в матеріалах справи. При цьому умови договору не містять визначення строку, протягом якого Банк має право на пред'явлення такої вимоги. Вимога була направлена 24.06.2015, відповідно термін виконання цього зобов'язання настав 04.08.2015. З позовом до суду позивач звернувся 03.09.2015, тобто в межах трирічного строку позовної давності. А отже підстави для застосування наслідків пропуску строків позовної давності, про які було заявлено відповідачем, відсутні. Тому вказані доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом. Посилання відповідача на неврахування правових висновків Верховного Суду України, також відхиляються колегією суддів, оскільки обставини справи, а саме умови договору є відмінними, аналіз яких свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Твердження відповідача про те, що суд не дав жодної оцінки його заяві про застосування наслідків пропуску строків позовної давності є обґрунтованими, проте вказане не призвело до неправильного вирішення справи по суті і, відповідно, не може бути підставою для скасування судового рішення. Вказаний недолік судового рішення місцевого суду усувається апеляційним судом, який наводить відповідне правове обґрунтування.
Щодо застосування в рішенні суду іноземної валюти, то порушень норм чинного законодавства також не вбачається.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В порядку ст. 533 ч. 2 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
В даному випадку умови договору визначають порядок здійснення розрахунків між сторонами з визначенням грошового еквіваленту в іноземній валюті - долар США.
На момент укладення кредитного договору, а також на час розгляду справи, позивач має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті, що підтверджується наданими дозволами та банківською ліцензією (т.1 а.с.27-38). Таким чином, виходячи з вимог ст. 533 ч. 3 ЦК України та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» надання, здійснення розрахунків та стягнення заборгованості в іноземній валюті не суперечать вимогам чинного законодавства. Такий висновок містить і в Постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі № 6-145цс14.
А отже доводи апеляційної скарги щодо неправомірного застосування іноземної валюти, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на законі.
Твердження відповідача про недодержання при укладенні договору положень Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки спростовуються змістом п. 10.13, який є фактичним підтвердженням про ознайомлення відповідача з усіма умовами договору, які він вважає справедливими, а також він підтверджує виконання вимог п.3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому, слід звернути увагу, що вказаний правочин не є оспорюваним, а тому, відповідно до положень ст. 204 ЦК України, є правомірним.
Таким чином, правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення заборгованості в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Норми матеріального права застосовані судом першої інстанції відповідно до спірних правовідносин, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18.03.2016 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: