31.08.2016
Справа № 369/12870/15-ц
Провадження № 2/369/86/16
Заочне РІШЕННЯ
Іменем України
31 серпня 2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Усатова Д.Д.
за участю секретаря Кузьменко П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Києво- Святошинського району Київської області, третя особа: Комунальне госпрозрахункове підприємство «МИСЛІН» про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво- Святошинського районного суду з цивільним позовом до відповідача ОСОБА_2 сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа: Комуналене госпрозрахункове підприємство «МИСЛІН» про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що починаючи з 02.02.2014 року по 24.07.2014 р. він працював на посаді директора КГП «МИСЛІН» у с. Михайлівка - Рубежівка Києво- Святошинського району Київської області.
Зазначає, що при звільненні з роботи за п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України всупереч нормі ст. 116 Кодексу законів про працю України заробітна плата з квітня по липень 2014 р. та компенсація за невикористану відпустку позивачу виплачена не була.
Позивач вказує, що він неодноразово звертався до керівництва КГП «МИСЛІН» з проханням виплатити заробітну плату, проте відповідач посилався на важкий фінансовий стан підприємства.
У травні 2014 р. позивач звернувся до відповідача із заявою (претензією) в якій просив протягом тижня після отримання заяви здійснити розрахунок відповідно до норм ст. 116 Кодексу законів про працю України. Проте відповідачем розрахунок здійснено не було.
Протягом розгляду справи позивачем уточнювались позовні вимоги, а тому посилаючись на викладене вище та норми закону, позивач просив суд: ухвалити рішення, яким стягнути з Михайлівсько- Рубежівської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області на його користь невиплачену заробітну плату з 01.04.2014 р. та компенсацію за невикористану відпустку.
Позивач у судове засідання не з'явився. Надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.
Відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений, причини неявки суду не повідомляв. Надіслав на адресу суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що згідно наказу по КГП «Мислін» за № 5 від 03 лютого 2014 року позивач з 03.02.2014 р. по 24.07.2016 р. рахувався на посаді директора КГП «Мислін» з випробувальним терміном один місяць. На підприємстві КГП «Мислін», починаючи з 2013 року по день прийняття рішення про ліквідацію даного підприємства, 20.01.2016 р., в тому числі і в період перебування позивача на посаді керівника підприємства, звітність до органів доходів і зборів, та інших фондів не здавалася, в тому числі і звіт форми № Д4 про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, єдиний внесок не нараховувався, нарахування заробітної плати в установленому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» порядку не проводилося, відсутні оформлені належним чином первинні бухгалтерські документи, що свідчить про невиконання позивачем вимог Законів і про відсутність заборгованості по заробітній платі позивача. Михайлівсько-Рубежівською сільською радою Києво- Святошинського району Київської області, як засновником, на п'ятій сесії сьомого скликання прийнято рішення за №32 від 20.01.2016 року про припинення КГП "МИСЛІН" шляхом його ліквідації, та затверджено ліквідаційну комісію. Посилаючись на заперечення Михайлівсько-Рубежівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області проти позовних вимог заперечувала.
Суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст.224 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали справи та наявні в ній докази, знаходить, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Ст.117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 3-4 ст.2 постанови КМУ від 08 лютого 1995р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» передбачено, що «У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи».
Частина 3 ст.3 вищевказаної постанови КМУ від 08 лютого 1995р. № 100 передбачено, що «Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі».
Ч.1 ст.8 вищевказаної постанови передбачено, що «Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком».
Судом встановлено, що згідно наказу по КГП «Мислін» за № 5 від 03 лютого 2014 року позивач з 03.02.2014 р. по 24.07.2016 р. рахувався на посаді директора КГП «Мислін» з випробувальним терміном один місяць.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Позивач стверджував, що у відповідача перед ним існує заборгованість по невиплаченій заробітній платі та невикористаній відпустці, проте належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог суду не надає.
Суд констатує, що вказані позивачем відомості про існування заборгованості по невиплаченій заробітній платі не можуть бути розцінені судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження вини відповідача у не проведенні розрахунку при звільненні позивача та не можуть свідчити про вину роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів, оскільки позивачем не надано жодного розрахунку такої заборгованості та довідки про середньомісячну заробітну плату.
До того ж суд приймає до уваги пояснення відповідача, стосовно того, що на підприємстві КГП «Мислін», починаючи з 2013 року по день прийняття рішення про ліквідацію даного підприємства, 20.01.2016 р., в тому числі і в період перебування позивача на посаді керівника підприємства, звітність до органів доходів і зборів, та інших фондів не здавалася, в тому числі і звіт форми № Д4 про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, єдиний внесок не нараховувався, нарахування заробітної плати в установленому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» порядку не проводилося, відсутні оформлені належним чином первинні бухгалтерські документи
Відповідно до роз'яснень п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Аналізуючи спірні правовідносини про стягнення невиплаченої заробітної плати, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення позивача, письмові заперечення відповідача, керуючись положеннями вищенаведеного діючого трудового законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області заборгованості по невиплаченій заробітній платі на користь позивач..
Керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст. 23, 108, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 36, 40, 42, 492, 141, 2371 Кодексу законів про працю України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, ст.ст. 10, 11, 56, 57, 58, 60, 61, 84, 88, 208, 209, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Д.Д.Усатов