14 вересня 2016 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Чупікової В. В.
суддів Перепелюк І.Б., Перепелюк Л.М.
за участю секретаря Окармус О.М.
за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 про визнання недійсним спадкового договору та визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08 червня 2016 року,
встановила:
У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про розірвання спадкового договору, укладеного 4 жовтня 2013 року між ним та ОСОБА_4
Посилався на те, що в нотаріальну контору звернувся з метою укладення договору довічного утримання, нотаріус роз'яснювала, що він передав у власність квартиру ОСОБА_4, яка бере на себе зобов'язання утримувати його та похоронити, за виконанням умов договору повинна слідкувати ОСОБА_7
Також посилався на те, що спадковий договір слід розірвати з тих підстав, що відповідач з самого початку укладення договору не виконувала накладених на неї договором обов'язків, не здійснювала за ним належний догляд, на придбання ліків та продуктів кожного місяця він надавав відповідачу кошти в розмірі 1000 грн., а пізніше - по 2000 грн.
Справа №22ц-1009/2016 рік Головуючий у 1 інстанції Піхало Н.В.
Категорія 39 Доповідач Чупікова В.В.
16 листопада 2015 року ОСОБА_6 помер, до участі в справі залучено його правонаступника ОСОБА_3, яка ураховуючи те, що згідно
вимог ст.1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача або набувача та за змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору, звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним спадковий договір від 04.10.2013 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий номер 2250. Також просила визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 36,20 кв.м., в тому числі житловою площею 18,70 кв.м.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 вказувала, що її покійний батько ОСОБА_6 проживав на території України зовсім один через сімейні обставини, які у неї склалися. Він був інвалідом першої групи, хворів цілим рядом хвороб, що свідчить про наявність тяжких обставин, які зумовили укладання спадкового договору на вкрай невигідних для нього умовах. Уклавши спадковий договір покійний ОСОБА_6 фактично перестав бути власником майна оскільки була накладена заборона на відчуження. На час укладення спадкового договору ОСОБА_6 обслуговувався ЧКТЦСО «Турбота», перелік послуг , які надавалися центром не відрізняється від переліку обов'язків, які надавалися набувачем за спадковим договором.
Крім цього, через похилий вік, стан здоров'я при укладенні спадкового договору волевиявлення ОСОБА_6 не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Батько вважав, що укладає договір довічного утримання. Про укладення договору довічного утримання він повідомляв ЧКТЦСО «Турбота», зазначив у позовній заяві, яку особисто подав до суду.
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті заявлених позовних вимог.
Вказує, що останнє ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі ОСОБА_1, ОСОБА_9»юка М.Д., дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що остання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6, 11 листопада 2014 року звернувся до суду з позовом про розірвання спадкового договору у зв'язку із неналежним виконанням набувачем умов спадкового договору в порядку, передбаченому ст. 1308 ЦК України, а не про визнання його недійсним з тих підстав, що укладення такого договору не відповідало його внутрішній волі, або ж з підстав укладення його згідно вимог ст. 229 ЦК України внаслідок помилки, яка має істотне значення, та виходив з того, що через відсутність правових підстав для визнання спадкового договору недійсним відсутні підстав для задоволення вимоги позивача в частині визнання за нею права власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_2.
Такий висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи, порушує норми матеріального права, що відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 8, в т. 1).
09 березня 2012 року ОСОБА_10 склав заповіт, за умовами якого на випадок смерті належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_3 заповів своїй доньці ОСОБА_3 - позивачу у даній справі (а.с.50, 51, 53 в т.1).
Відповідно до ст.1302, 1305 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) тобто вчиняти певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після відкриття спадщини і в разі смерті відчужувача набуває право власності на його майно.
04 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_4 укладено спадковий договір, за умовами якого відповідач зобов'язувалась виконувати розпорядження ОСОБА_6, встановлені цим договором, зокрема: забезпечувати його ліками згідно рецептів лікарів, незалежно від їх вартості, після смерті поховати його на кладовищі в м.Чернівці, забезпечувати продовольчими та промисловими товарами, а також належними умовами проживання. При цьому, ОСОБА_6 в свою чергу, за умовами даного договору, зобов'язувався зберігати належну йому квартиру в належному стані, попереджати про її недоліки та права третіх осіб на вказане нерухоме майно.Кім того, у п. 1.1 вказаного договору визначено, що ОСОБА_4 , як набувач, у разі смерті ОСОБА_6 (відчужувача) набуває право власності на нерухоме майно, що є предметом даного договору, а саме квартиру АДРЕСА_4 (а.с.184 в т.1).
Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК. Вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так і іншою заінтересованою особою. У разі пред'явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено (ст. З ЦПК України).
18.11.2014 року ОСОБА_6 помер (а.с.5 в т.1).
Відповідно до ст.ст. 1268,1269,1270 ЦК України спадкоємець за заповітом або законом має право прийняти або не прийняти спадщину. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він постійно проживав на час відкриття спадщини із спадкодавцем, або протягом 6 місяців подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Після смерті ОСОБА_6, позивач, як його спадкоємець, у визначений в законі строк та у визначеному в законі порядку прийняла спадщину після смерті свого батька, про що свідчить заява про прийняття спадщини, яка надійшла до Першої державної нотаріальної контори 12.05.2015 року (а.с.43 в т.1). Спадковим договором від 04 жовтня 2013 року порушуються права позивача, як спадкоємця.
Вищенаведеним спростовуються доводи представника відповідача ОСОБА_9»юка М.Д. про те, що позивач ОСОБА_3 належними та допустимими доказами не довела своєчасне прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 і спадковими договором від 04 жовтня 2013 року не порушені її права, які б підлягали захисту.
Відповідно до положень ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.229 ЦК України якщо особа ,яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
На час укладення спадкового договору від 04 жовтня 2013 року ОСОБА_6 досяг віку 85 років, був інвалідом 1 групи (6-7 в т.1), хворів (а.с.186, 187, 169 в т.1).
Довідкою ЧКТЦСО «Турбота» за №406 від 15.12.2015 року встановлено, що ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканцю АДРЕСА_5 надавались соціальні послуги з 10.06.2002 року по 28.02.2011 року та з 14.10.2011 року по 01.11.2013 року в обсягах, визначених державними стандартами, а саме :
-доставка продуктів, інших товарів з магазину та ринку за кошти підопічного-при необхідності;
-вологе прибирання житла-два рази на місяць;
-генеральне прибирання житла-два рази на рік;
-допомога в приготуванні їжі-при необхідності;
-доставка білизни в пральню-два рази на місяць;
-доставка медикаментів з аптеки-при необхідності.
Кількість відвідувань працівником Відділення соціального обслуговування вдома обслуговуваного ОСОБА_6 по місцю його мешкання два рази на тиждень по дві години, дні відвідування вівторок та п'ятниця(а.с.167 в т.1).
З врахуванням віку, стану здоров'я, інвалідності ОСОБА_6, не задовольняв обсяг послуг, які надавалися ЧКТЦСО «Турбота», він потребував догляду тому і розірвав договірні стосунки з центром.
Крім цього, обсяг послуг, які надавалися ЧКТЦСО «Турбота», та обсяг зобов'язань набувача за спадковим договором від 04 жовтня 2013 року дуже мало чим відрізнялися між собою.
Статтями 744, 749, 751 ЦК України визначено що за договором довічного утримання(догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачу) у власність квартиру взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, у даному договорі можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду(опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Матеріальне забезпечення,яке щомісячно має надавати набувач підлягає грошовій оцінці, яка в свою чергу підлягає індексації.
У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі, яка спрямовується на досягнення відповідного результату.
Про те, що внутрішня воля ОСОБА_6 була спрямована на укладення договору довічного утримання свідчать показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що він знайомий з відповідачем ОСОБА_4, проживає з нею по сусідству та кілька разів бачив, як вона допомагала ОСОБА_6, вела його під руку на зупинку автобуса, самостійно рухатись йому було важко.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показувала, що вона проживала по сусідству з покійним ОСОБА_6 з 1970 року, їй відомо, що її сусід потребував допомоги та догляду, певний період часу за ним доглядали працівники соціального центру «Турбота», потім була ще одна жінка, яка приходила готувати йому їжу, проте він виглядав погано, вона навіть бачила його біля смітників. ОСОБА_6 їй говорив, що подарує свою квартиру тому, хто буде за ним доглядати.
Показаннями свідка ОСОБА_12 встановлено, що ОСОБА_6 погано бачив, пересувався за допомогою палиці, з ним був укладений договір про надання соціальної допомоги, який він розірвав через укладання договору довічного утримання.
Показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 об'єктивно підтверджуються:
довідкою ЧКТЦСО «Турбота» за №406 від 15.12.2015 року відповідно до якої обслуговування ОСОБА_6 припинено на підставі його заяви від 01.11.2013 року у зв'язку з укладенням договору довічного утримання (а.с.167 в т.1);
тестом позовної заяви ОСОБА_6 від 10.11.2013 року, в якій він зазначив, що приїздив до нотаріальної контори з метою укладення договору довічного утримання (а.с.2 в т.1).
Таким чином воля ОСОБА_6 до вчинення правочину(воля на вчинення договору довічного утримання) і результат правочину(укладення спадкового договору) не узгоджуються внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо правової природи правочину, прав та обов'язків його на набувача, предмета правочину.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що спадковий договір, який укладений 04 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_4 підлягає визнанню недійсним на підставі ст.229 ЦК України, як укладений ОСОБА_6 внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення.
Виконання відповідачем ОСОБА_4 обов'язків по спадковому договору не може бути підставою для відмови в позові про визнання цього договору недійсним.
Відповідно до ст.233 ЦК України, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним на підстав ст.233 ЦК України якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правовочину скористалася. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність позивачем підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, для визнання оспорюваного спадкового договору недійсним, як укладеного під впливом тяжкої для ОСОБА_6 обставини на вкрай невигідних умовах.
Матеріалами спадкової справи №289/2015 до майна померлого 16.11.2014 року ОСОБА_6 встановлено, що позивач ОСОБА_3 в установленому в законі порядку прийняла спадщину (а.с.42-56 в т.1).
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в поряду, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину не підлягають судовому розгляду.
Оскільки спадковий договір від 04 жовтня 2013 року, який укладений між ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_4 визнаний недійсним, то наявні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1.
Тому не підлягає до задоволення позовна вимогаОСОБА_3 про визнання за нею право власності на нерухоме спадкове майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1.
Керуючись ст.ст.209,218,309 ЦПК України колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 08 червня 2016 року скасувати.
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним спадковий договір, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 04 жовтня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_8, реєстровий номер 2249.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Чупікова В.В.
Судді: Перепелюк І.Б.
ОСОБА_14