Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" червня 2016 р.Справа № 922/4909/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Семенову О.Є.
розглянувши справу
за позовом Прокурора Дзержинського району м. Харкова
до 1. Харківської міської ради, м. Харків, 2. Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Самшит", м. Харків
про скасування рішення та забов'язання передати земельну ділянку
за участю представників сторін:
Прокурор - Тарасова С.С., посв. від 12.11.2015р.;
Представник першого відповідача - не з'явився;
Представник другого відповідача - ОСОБА_1, дов. від 11.09.2015р.
Прокуратура Дзержинського району м. Харкова (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - Харківської міської ради, м. Харків (1-й відповідач) та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Самшит", м. Харків (2-й відповідач) з позовною заявою, в якій просить суд:
- вжити заходи по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 0,6239 га з кадастровим номером 6310136300:07:015:0003, земельну ділянку площею 0,1377 га з кадастровим номером 6310136300:07:016:0010 та земельну ділянку площею 0,3558 га кадастровим номером 6310136300:07:010:0024;
- визнати незаконним та скасувати п. 29.3. додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання “Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд” від 25.11.2009р. № 281/09;
- визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №817317 площею 0,6239га з кадастровим номером: 6310136300:07:015:0003, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №817315 площею 0,1377га з кадастровим номером 6310136300:07:016:0010, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №817316 площею 0,3558га з кадастровим номером 6310136300:07:010:0024;
- зобов'язати Обслуговуючий кооператив “Житлово - будівельний кооператив “Самшит” передати територіальній громаді міста Харкова особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянки площею 0,6239 га з кадастровим номером 6310136300:07:015:0003 земельну ділянку площею 0,1377 га з кадастровим номером: 6310136300:07:016:0010, земельну ділянку площею 0,3558 га з кадастровим номером 6310136300:07:010:0024, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 39, за актом прийому-передачі.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2015р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р. у задоволенні позову відмовлено повністю.
ОСОБА_2 Вищого господарського суду України від 10.03.2016р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р. та рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2015р. у справі № 922/4909/15 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.
11.04.2016р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено для розгляду судді Аюповій Р.М.
Ухвалою господарського суду від 13.04.2015р. справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.05.2016р. о 12:15 год.
Ухвалами господарського суду від 12.05.2016р., 30.05.2016р. розгляд справи відкладався.
У судовому засіданні 07.06.2016р. прокурор позов підтримав, через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 18659), які судом долучаються до матеріалів справи.
Представник першого відповідача у судове засідання 07.06.2016р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник другого відповідача у судовому засіданні 07.06.2016р. проти позову заперечував, через канцелярію суду надав додаткові пояснення до позову (вх. № 18883), які долучаються судом до матеріалів справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_2 України, кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 29.3. Додатку 2 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 25.11.2009 р. № 281/09 ОК "ЖБК "Самшит" передано у власність земельну ділянку площею 0,1377 га, земельну ділянку площею 0,6239 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А, 39 та земельну ділянку площею 0,3558 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А (Дзержинський район) в межах, які визначені договорами оренди землі, реєстраційний № 140867100025 від 07.03.2008 року, реєстраційний № 140867100026 від 07.03.2008 року та реєстраційний № 140867100023 від 06.03.2008 року, для експлуатації та обслуговування житлових будинків.
На підставі вказаного рішення, Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (Управління Держкомзему у м. Харкові) ОК “ЖБК “Самшит” були видані державні акти на право власності на земельну ділянку: державний акт серія ЯИ № 817315 від 31.12.2009 на земельну ділянку площею 0,1377га; серія ЯИ № 817316 від 31.12.2009 на земельну ділянку площею 0,3558га; серія ЯИ № 817317 від 31.12.2009. Цільове призначення земельних ділянок за вказаними актами - для експлуатації та обслуговування житлових будинків
Відповідно до Статуту ОК ЖБК “Самшит” його затверджено рішенням установчих зборів засновників Обслуговуючого кооперативу “ЖБК “Самшит”, протокол від 02.10.2009 року.
15.10.2009 виконавчим комітетом Харківської міської ради проведено державну реєстрацію Статуту юридичної особи - ОК ЖБК “Самшит”.
Пунктом 1.1. Статуту встановлено, що Обслуговуючий кооператив “ЖБК “Самшит” в організаційно-правовій формі - обслуговуючого кооперативу, створений його засновниками на добровільних засадах , базуючись на нормах Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, на підставі Закону України “Про кооперацію” та у відповідності із чинним законодавством України.
За напрямом діяльності кооператив є житлово-будівельним кооперативом.
У відповідності до п.2.1. кооператив є юридичною особою. Статус юридичної особи кооператив набуває з дня його державної реєстрації.
За приписами пп.2.6. пункту 2 Статуту, кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно у власність. Кооператив також може набувати право власності на землю за цивільно-правовими угодами.
У відповідності до п.3.2., п.3.2.1. кооператив створений засновниками, якими є громадяни України: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
Згідно із п. 3.1. Статуту кооператив організується з метою забезпечення житлом (будівництва житла) членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
У відповідності до розділу 4 Статуту до прав та обов'язків кооперативу ОК ЖБК “Самшит” віднесено, зокрема, одержання в установленому порядку у власність або в користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель, а у відповідності до розділу 5 Статуту, члени кооперативу повинні додержуватись правил забезпечення належного утримання будинків та прибудинкових територій, виконувати експлуатацію і ремонт жилого будинку (будинків), сплачувати внески власниками квартир, забезпечувати безперебійну роботу інженерного обладнання, забезпечувати виконання вимог Статуту кооперативу, тощо.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності ОК ЖБК “Самшит” є комплексне обслуговування об'єктів.
Згідно договорів купівлі-продажу від 06.11.2009 №2185, №2189, №2193 укладених з ТОВ “Слобожанська Гуманітарна Школа”, що містяться в матеріалах справи, на час ухвалення спірного рішення Харківською міською радою, у власності ОК “ЖБК “Самшит” перебували житлові будинки літ. “А-2” площею 661,6кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 32; житловий будинок літ. “А-1” площею 115,7кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 39; житловий будинок літ. “А-2” площею 574,4кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 32-А.
Прокурор у позовній заяві зазначає про те, що вищевказане спірне рішення Харківської міської ради, прийнято всупереч вимогам ст. 41 ЗК України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
Крім того, прокурор вважає, що ОК ЖБК "Самшит" за організаційно-правовою формою фактично не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1. статуту кооперативу та у реєстраційній картці форми 1 кооперативу. Отже, прокурор вважає, що ОК ЖБК «Самшит» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні положень глави 5 ЖК УРСР та ст.41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов, статут кооперативу не відповідає Примірному статуту, у статуті не визначено кількість квартир, список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації.
Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 10.03.2016р. наголосив на необхідності з'ясування питання щодо необхідності надання кооперативу попереднього дозволу, розроблення та затвердження проекту або технічної документації із землеустрою та містобудівного обґрунтування меж та розроблення і затвердження ОК “Житлово-будівельний кооператив “Самшит” містобудівної документації з визначенням розміру земельної ділянки, що безоплатно передається у власність кооперативу. Також потрібно надати оцінку стосовно того, чи підтверджується матеріалами справи обставини: - перебування засновників кооперативу на обліку, як таких, що потребують поліпшення житлових умов; - створення кооперативу саме з метою будівництва житла.
Отже, з урахуванням зазначеного в постанові ВГСУ від 10.03.2016р., суд, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, виходить з наступного.
Згідно із ст. 12 ЗК України до повноважень Харківської міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 29.3 додатку 2 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 25.11.2009 р. № 281/09 ОК "ЖБК "Самшит" передано у власність земельну ділянку площею 0,1377 га, земельну ділянку площею 0,6239 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А, 39 та земельну ділянку площею 0,3558 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А (Дзержинський район) в межах, які визначені договорами оренди землі, реєстраційний № 140867100025 від 07.03.2008 року, реєстраційний № 140867100026 від 07.03.2008 року та реєстраційний № 140867100023 від 06.03.2008 року, для експлуатації та обслуговування житлових будинків.
На підставі вказаного рішення, Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (Управління Держкомзему у м. Харкові) ОК “ЖБК “Самшит” були видані державні акти на право власності на земельну ділянку: державний акт серія ЯИ № 817315 від 31.12.2009р. на земельну ділянку площею 0,1377га; серія ЯИ № 817316 від 31.12.2009 на земельну ділянку площею 0,3558га; серія ЯИ № 817317 від 31.12.2009. Цільове призначення земельних ділянок за вказаними актами - для експлуатації та обслуговування житлових будинків
Згідно статті 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Статус житлово-будівельного кооперативу закріплено в Житловому кодексі Української РСР, порядок його створення, організації, порядок вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.
За буквальним змістом вказаних положень ЖК УРСР, житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_2 народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_2 народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (частини 5, 6 статті 137 Житлового кодексу).
Пунктами 1.1. та 2.1.1. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу.
Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 134 ЖК Української РСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.
Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються ОСОБА_2 Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.
ОСОБА_2 Міністрів Української РСР і Української ОСОБА_6 професійних спілок від 05.06.1985р. №228, затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.
Відповідно до пункту 2 Правил обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_6 народних депутатів.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_6 народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.
Згідно пункту 16 частини 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.
Частиною 1 статті 41 ЗК України встановлено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Згідно із ст. 1 Закону України від 20.04.2000р., № 1699-ІІІ "Про планування і забудову територій" (який був чинний на час прийняття рішення і втратив чинність з прийняттям Закону України від 17.02.2011р., № 3038-VІ "Про регулювання містобудівної діяльності", далі - Закон) були визначені наступні терміни:
- містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання територій, з урахуванням яких визначається цільове призначення земель;
- генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;
- містобудівне обґрунтування - вид містобудівної документації, в якому відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації визначаються містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки (об'єкта будівництва), обов'язкові для врахування при відведенні земельної ділянки та/або проектуванні цього об'єкта;
Водночас, ст. 1 Закону України від 17.02.2011р., № 3038-VІ "Про регулювання містобудівної діяльності" були визначені інші засади здійснення забудови земельної ділянки, зокрема вид містобудівної документації.
Так, вказаним Законом не передбачено складання містобудівного обґрунтування. Натомість, ним передбачено отримання містобудівних умов та обмежень, якими є документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією;
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" фізична або юридична особа, яка подала до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати вихідні дані для проектування об'єкта будівництва.
Згідно із ч.3 ст. 29 цього Закону основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; завдання на проектування, що визначають обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень та властивостей об'єкта містобудування, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складаються з урахуванням містобудівних умов та обмежень, технічних умов.
Ч.4 ст. 29 зазначеного Закону визначені містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.
Таким чином, містобудівні умови і обмеження разом із містобудівним обґрунтуванням передбачають умови забудови земельної ділянки, що знаходиться у власності або в користуванні, і стосуються насамперед здійснення будівництва, а не відведення земельної ділянки.
Відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Як вбачається з матеріалів справи,, пп. 29.1. та пп. 29.2. п.29. рішення ХМР від 25.11.2009р. № 281/09 було припинено право користування земельними ділянками площею 0,1377га, 0,625 площею 0,3558 га ТОВ "СЛОБОЖАНСЬКА ГУМАНІТРАНА ШКОЛА" та припинено дію договорів оренди землі на зазначені земельні ділянки укладених між Харківською міської радою та ТОВ "СЛОБОЖАНСЬКА ГУМАНІТРАНА ШКОЛА", у зв'язку з добровільною відмовою.
П. 16 зазначених договорів оренди землі № 140867100025 07.03.2008 року, реєстраційний № 140867100026 від 07.03.2008 року та реєстраційний № 140867100023 від 06.03.2008 року було визначено цільове призначення земельних ділянок - землі житлової та громадської забудови.
Відповідно до ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються за категоріями, зокрема, на землі житлової та громадської забудови.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що згідно договорів купівлі-продажу від 06.11.2009р. № 2185, № 2189, № 2193, укладених з ТОВ "СЛОБОЖАНСЬКА ГУМАНІТРАНА ШКОЛА", на час ухвалення спірного рішення Харківською міською радою, у власності ОК "ЖБК "Самшит" (другого відповідача у справі) перебували житлові будинки літ. А-2 площею 661,6кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 32; житловий будинок літ. А-1 площею 115,7кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 39; житловий будинок літ. А-2 площею 574,4кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 32-А.
Відповідності до п. 29.3. рішення, Харківською міською радою було передано ОК "ЖБК "Самшит" (першому відповідачу у справі) у власність земельну ділянку площею 0,1377 га, земельну ділянку 0,6239 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційна, 32, З2-А, 39 та земельну ділянку площею 0,3558 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А (Дзержинський район) в межах, які були визначені договорами оренди землі (реєстраційний № 140867100025 від 2008 року, реєстраційний № 140867100026 від 07.03.2008 року та реєстраційний №140867100023 від 06.03.2008 року) для експлуатації та обслуговування житлових будинків.
З аналізу матеріалів справи та зазначених правових норм вбачається, що земельні ділянки, які були надані у власність ОК "ЖБК "Самшит", були передані в зв'язку із переходом права власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходились в межах земельних ділянок за договорами оренди з попереднім землекористувачем без розроблення проекту відведення земельних ділянок, в зв'язку із тим, що вони були передані без зміни їх меж та цільового призначення в порядку ст. 123 Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами або юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 цієї статті).
Тобто, наведеними нормами передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.
Так, відповідно до ст. 94 ГК України кооперативи, як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
Статтею 6 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.
Згідно статей 133, 137 ЖК Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_6 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку. Квартири, які надаються членам кооперативу, повинні відповідати граничному розміру жилої площі, сумі пайового внеску та кількості членів сім'ї.
Пунктом 1 розділу I Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_6 Міністрів УРСР від 30.04.85р. № 186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
Положення Статуту ОК "ЖБК "САМШИТ" не містять прямої вказівки на належність останнього за напрямами діяльності саме до житлово-будівельного кооперативу в розумінні ст.ст. 133, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.
Відповідно до ст. 137 ЖК УРСР житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_6 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст.137 ЖК УРСР та абз. 2 п. 4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої ОСОБА_6 народних депутатів.
Відповідно до абз. 2 п. 5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті ОСОБА_6 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.
Відповідно до абз. 1 п. 45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку до новостворюваного кооперативу, у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.
Відповідно до п.5 Примірного статуту, число громадян, які вступають до організованого кооперативу, повинно відповідати кількості квартир в житловому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в міста ОСОБА_6 народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.
В порушення наведеної вимоги, перелік членів ОК "ЖБК "САМШИТ" (підпункт 1.5 пункту 1 Статуту) на момент створення останнього включав лише три особи, якими є громадяни України ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Отже, судом встановлено, що ОК "ЖБК "САМШИТ" створено із порушенням вищевказаних норм, оскільки другий відповідач згідно статуту створений в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу та не відповідає ознакам житлово-будівельного кооперативу в розумінні приписів глави 5 ЖК УРСР.
В матеріалах справи також відсутні докази перебування членів кооперативу на квартирному обліку з метою поліпшення житлових умов, а також кількість членів кооперативу другого відповідача (3 члена) не відповідає встановленої п. 5 Примірного статуту кількості (5 членів).
Саме такої позиції дотримується ВСУ у ОСОБА_2 від 17.06.2014р. у справі № 21-195а14.
Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначено у ОСОБА_2 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, враховуючи все вищезазначене, суд приходить висновку щодо невідповідності спірного рішення Харківської міської ради вимогам чинного законодавства, а відтак і наявності порушеного права.
Розглядаючи заяву відповідачів про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, судом встановлено наступне.
З 15.01.2012р. набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства”, яким виключено п. 4 ст. 268 ЦК України, в якому було передбачено, що строки позовної давності не поширюються на вимоги про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Пунктом 5 Перехідних положень вказаного закону передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання недійсним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 29.10.2014р. у справі №6-152цс14, норма частини 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Як зазначено в постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22.04.2015 по справі № 916/2122/13, ч.ч.1,2,4 ст.29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії іі розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
В абзаці 2 п. 4.1. ОСОБА_2 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у рішенні господарських спорів” зазначено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч.2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
Також у ч. 2 п. 1 вищезазначеної постанови Пленуму ВГСУ судам роз'яснено про необхідність мати на увазі, те що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI).
З протоколу пленарного засідання сесії Харківської міської ради від 25.02.2009 р., на якому було прийнято спірне рішення був присутній прокурор міста Харкова ОСОБА_8, який відповідно до ст. 121 Конституції України та положень Закону України “Про прокуратуру” (в редакції на час прийняття спірного рішення) здійснював нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими ОСОБА_1 та їх виконавчими органами.
Листом від 18.12.2009р. №08-04/2736/2-09 Харківською міською радою до прокуратури міста Харкова було направлено рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання.
Таким чином, прокурор у встановленому законом порядку був обізнаний про прийняте Харківською міською радою рішення та не скористався заходами прокурорського реагування щодо приведення у відповідність актів органів місцевого самоврядування до вимог закону.
Відповідно до Наказу Генерального прокурора України від 19.09.2005р. №3гн “Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів”, який діяв на момент прийняття спірного рішення, прокурор зобов'язаний забезпечити нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування.
Згідно п. 10 Наказу Генерального прокурора України від 18.10.2010 р. №3гн “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів”, з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосування законів, керуючись ст.ст. 1, 15, 19-24 Закону України “Про прокуратуру”, було наказано, зокрема: періодично, не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, використовувати право участі у засіданнях цих органів.
Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України “Про прокуратуру” призводить до наслідків визначених частиною 2 ст. 12, частиною 4 ст. 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.
Отже, обізнаність вказаного прокурора з оскаржуваним рішенням є доведеною з дати ухвалення рішення 25.02.2009 р.
У зв'язку із обізнаністю з 25.02.2009 р. прокурора м. Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, згідно із ОСОБА_2 Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до 121 Конституції України, ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".
У своїй постанові № 3-23гс14 від 27.05.2014 р. Верховний Суд України дійшов висновку, що перебування прокурора м. Харкова під час пленарного засідання міської ради, на якому було прийняте оскаржуване рішення, є початком перебігу строку позовної давності, згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, норми якої також розповсюджуються і на звернення прокурора до суду. Та початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати, коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.
Тому нездійснення прокурором своїх прав, як уповноваженого державного органу у визначений законом строк, а відтак і звернення до суду після спливу строків позовної давності, є підставою для їх застосування згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки прокурор в даному випадку, як уповноважений державою на її захист орган, має рівні з іншими права.
Отже, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 25.02.2009 р., починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо в присутності прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні, та у відповідності до ст. 257 ЦК України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 25.02.2012 р.
Оскільки позов подано прокурором Дзержинського району міста Харкова до господарського суду Харківської області лише 31.08.2015 р., тобто після спливу 25.02.2012 р. загальної позовної давності тривалістю у три роки, суд вбачає правові підстави для відмови в задоволенні позову.
Вирішуючи клопотання прокурора про поновлення строків позовної давності, суд зауважує, що відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України порушене право підлягає захисту у разі пропуску строку позовної давності лише в тому випадку, якщо суд визнає причини пропуску поважними. При цьому, поновлення строку позовної давності слід розглядати, як виключення, що може мати місце лише за наявності надзвичайних, екстраординарних обставин, тягар доведення яких покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Водночас, прокурор у своєму клопотанні про поновленні строку позовної давності жодних підстав поважності такого пропуску, не наводить, через що суд оцінює зазначене клопотання, як необґрунтоване і відхиляє його.
Згідно ст. ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про пропущення прокурором строку позовної давності без поважних причин, що, за наявності відповідної заяви відповідачів про застосування позовної давності та встановленого судом порушеного права позивача, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на прокуратуру Харківської області.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 29, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 82-85 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 13.06.2016 р.
Суддя ОСОБА_9
справа № 922/4909/15