ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
20 вересня 2016 року № 826/6947/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Аблова Є.В., Мазур А.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Тракс-1»
додержавної податкової інспекції у Дарницькому районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Державної фіскальної служби України
проскасування податкового повідомлення-рішення та визнання дій протиправними,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тракс-1» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дарницькому районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Державної фіскальної служби України, в якому просить (з урахуванням уточнених позовних вимог від 13.06.2016):
- скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 №0042761501 про нарахування штрафних санкцій;
- визнати неправомірними дії головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо винесення рішення від 26.02.2016 №4341/10/26-15-10-06-35 в частині відмови у задоволенні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тракс-1» від 23.12.2015 №3/12/15;
- визнати неправомірними дії Державної фіскальної служби України щодо винесення рішення від 04.04.2016 №7269/6/99-99-10-01-02-25 в частині відмови у задоволенні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тракс-1» від 10.03.2016 №02/03/2016.
Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Дарницькому районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі хибних висновків акту від 07.12.2015 №6897/26-51-15-01-09 прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки позивачу невідомо про факт прийняття податкового повідомлення-рішення від 21.08.2014 №0004262201, у зв'язку з несвоєчасним погашенням якого і нараховано штрафні санкції. В решті позивач також не погоджується з нарахованими штрафними санкціями з посиланням на те, що всі податкові зобов'язання товариством з обмеженою відповідальністю «Тракс-1» за перевіряємий період сплачено вчасно, на підтвердження чого надано копію виписки з банківського рахунку. Крім того, позивач наголосив на тому, що під час розгляду головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві скарги на податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 №0042761501 останнім не направлено на адресу позивача рішення про продовження строків розгляду скарги, що також не було враховано Державною фіскальною службою України під час розгляду повторної скарги.
Відповідачі - головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державна фіскальна служба України - проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши про правомірність власних оскаржуваних рішень, прийнятих у межах та на підставі наявних у них повноважень із зазначенням того, що такі рішення самі по собі не створюють прав та обов'язків для позивача.
Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено перевірку своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість товариством з обмеженою відповідальністю «Тракс-1».
За результатами вказаної перевірки встановлено порушення правил сплати (перерахування) податків платником або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки та збори, у відповідності до пункту 203.2 статті 203, пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями).
На підставі викладеного, державною податковою інспекцією у Дарницькому районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 07.12.2015 №6897/26-51-15-01-09 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 №0042761501, яким товариство з обмеженою відповідальністю «Тракс-1» у зв'язку з встановленим порушенням граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (затримка на 235, 210, 208, 205, 201, 179, 179, 178, 177, 176, 175, 172, 163, 151, 149, 149 149, 148, 147, 147, 147, 143, 133, 120, 117, 116, 116, 80 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 58 442,65 грн.) зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20%, що складає 11 688,53 грн.
Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з відповідними скаргами до головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державної фіскальної служби України, рішеннями яких від 26.02.2016 №4341/10/26-15-10-06-35 про результати розгляду первинної скарги та від 04.04.2016 №7269/6/99-99-10-01-02-25 про результати розгляду скарги податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 №0042761501 залишено без змін, а скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тракс-1» - без задоволення.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 №0042761501 необґрунтованим, а дії головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державної фіскальної служби України з прийняття рішень за результатами розгляду скарг протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).
У відповідності до пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Як вбачається зі змісту акту від 07.12.2015 №6897/26-51-15-01-09 підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Тракс-1» граничних строків сплати суми грошового зобов'язань з податку на додану вартість, які виникли на підставі податкового повідомлення-рішення від 21.08.2014 №0004262201 та поданих позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість.
Згідно з пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Приписами пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, податкове повідомлення-рішення від 21.08.2014 №0004262201 направлялося за адресою товариства з обмеженою відповідальністю «Тракс-1», а саме: 02095, місто Київ, Княжий Затон, 9-а, кв. 369, яке не отримано позивачем з незалежних від контролюючого органу обставин.
Відтак, податкове повідомлення-рішення від 21.08.2014 №0004262201 вважається врученим позивачу, виходячи з наведених положень пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, а зобов'язання за останнім є узгодженими.
При цьому, у відповідності до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії зворотнього боку облікової картки платника податку на додану вартість, грошові кошти, які надходили від позивача в рахунок погашення самостійно визначених ним зобов'язань з податку на додану вартість, зараховувались в рахунок погашення заборгованості, яка виникла на підставі податкового повідомлення-рішення від 21.08.2014 №0004262201, у відповідності до положень пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, з огляду на що накопичувальним методом виникла ситуація, внаслідок якої поточні зобов'язання з податку на додану вартість погашались позивачем несвоєчасно.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 №0042761501 прийнято відповідачем обґрунтовано, виходячи з фактів несвоєчасної сплати позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Щодо решти позовних вимог суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
У свою чергу, приписами пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Згідно з пунктами 56.2-56.3 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Також, пунктом 56.6 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.
Згідно з пунктами 56.8-56.9 статті 56 Податкового кодексу України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Водночас, відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Приписами пункту 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Зі змісту рішень головного управління Держаної фіскальної служби у місті Києві від 26.02.2016 №4341/10/26-15-10-06-35 про результати розгляду первинної скарги та Державної фіскальної служби України від 04.04.2016 №7269/6/99-99-10-01-02-25 про результати розгляду скарги вбачається, що останніми податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 №0042761501 залишено без змін, а скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тракс-1» - без задоволення.
Отже, вказані рішення самі по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення головного управління Держаної фіскальної служби у місті Києві від 26.02.2016 №4341/10/26-15-10-06-35 про результати розгляду первинної скарги та Державної фіскальної служби України від 04.04.2016 №7269/6/99-99-10-01-02-25 про результати розгляду скарги, як і дії щодо прийняття останніх, безпосередньо не порушують права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім того, твердження позивача про не направлення на адресу останнього рішення головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про продовження строку розгляду первинної скарги від 13.01.2016 №296/10/26-15-10-06 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, оскільки вказане рішення, згідно з наявними у матеріалах справи доказами направлено на адресу позивача (02095, місто Київ, Княжий Затон, 9-а, кв. 369), проте на підставі довідки відділу поштового зв'язку повернулось за закінченням встановленого строку зберігання.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд вказує про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Літвінова А.В.
Судді Аблов Є.В.
Мазур А.С.