ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 вересня 2016 року № 826/7817/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:
головуючого судді Шулежка В.П., судді Іщука І.О., судді Погрібніченка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ), за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невіднесення ПАТ КБ «Приватбанк» до категорії проблемних відповідно до п.2 ч.1 ст.75 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
зобов'язати Національний банк України відповідно до п.2 ч.1 ст.75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» віднести ПАТ КБ «Приватбанк» до категорії проблемних;
зобов'язати Національний банк України відповідно до ч.8 ст.75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язань щодо повернення депозитних вкладів, при цьому зазначає, що за вказаними правовідносинами ухвалено судове рішення, що перебуває на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, проте третьою особою не виконується. В підтвердження заявлених вимог позивач надав суду письмові звернення до ПАТ КБ «Приватбанк» щодо виплати вкладу та нарахованих відсотків, а також звернення до Національного банку України, в якому просив включити ПАТ КБ «Приватбанк» до проблемних згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність». Позивач вважає протиправною бездіяльністю НБУ щодо невіднесення банку до категорії проблемних, що порушує його права та законні інтереси.
Крім того, представником позивача подано заяву про зміну підстав позову, в якій, зокрема, вказує на те, що ПАТ КБ «Приватбанк» в порушення статті 69 Закону України «Про банки і банківську діяльність» приховує фінансову звітність, чим порушує права вкладника та інших кредиторів банку, також ПАТ КБ «Приватбанк» при здійсненні касових операцій не дотримується вимог Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01.06.2011 №174.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та пояснив суду, зокрема, про те, що повноваження щодо застосування заходів впливу до банку, в тому числі, вирішення питання віднесення банку до проблемних, віднесено до дискреційних повноважень Національного банку України. Також зазначив, що серед вичерпного переліку підстав для віднесення банку до категорії проблемних відсутні такі підстави як звернення фізичної чи юридичної осіб.
Представником ПАТ КБ «Приватбанк» на спростування позовних вимог зазначено, що відносно повернення коштів позивачу відкрито виконавче провадження з приводу примусового виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва. Також представник третьої особи стверджує про те, що відсутні підстави для віднесення банку до категорії проблемних.
Представником третьої особи подано клопотання про розгляду справи за його відсутності.
З огляду на викладене, з урахуванням вимог статті 128 КАС України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір НОМЕР_1 (вклад «Депозит VIР») від 12.07.2010 та договір НОМЕР_2 (вклад «Депозит VIP») від 01.07.2011.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14.11.2014 у справі №752/10111/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Приватбанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ПАТ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором НОМЕР_1 у валюті вкладу в розмірі 45588 доларів США 03 центи, кошти за договором НОМЕР_2 у валюті вкладу в розмірі 55718 доларів США 71 цент, а всього 101306 доларів США 74 центи.
Листом від 12.12.2014 ОСОБА_1 звернулась до ПАТ «Приватбанк» з проханням повернути вклад (депозит) у розмірі 2 200 000,00 доларів США із нарахованими відсотками за користування коштами з 01.06.2014 по 12.12.2014, внесений на підставі Договору НОМЕР_2 від 01.07.2011 та вклад (депозит), внесений на підставі Договору НОМЕР_1 від 12.07.2010 у розмірі 1 800 000,00 доларів США із відсотками за користування коштами з 01.06.2014 по 12.12.2014 шляхом перерахування їх із вкладного рахунку на поточний рахунок з подальшою видачею ОСОБА_1 даних грошових коштів через касу ПАТ «Приватбанк».
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.01.2015 залишено без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14.11.2014.
В зв'язку з набранням рішенням законної сили 16.02.2015 Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №752/10111/14-ц.
06.10.2015 позивачем повторно направлено вимогу до ПАТ «Приватбанк» про повернення коштів за вкладами.
В подальшому, представником позивача надіслано письмове звернення від 31.03.2016 вих.№31.03.2016-3-19 до відповідача, яким було повідомлено Національний банк України про невиконання ПАТ КБ «Приватбанк» вимоги стосовно повернення позивачу коштів за вкладами, а також виплати відсотків за користування коштами.
Даним листом представник позивача просив, на підставі п.2 ч.1 ст.75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» віднести ПАТ КБ «Приватбанк» до категорії проблемних та у випадку віднесення ПАТ КБ «Приватбанк» до категорії проблемних, керуючись ч.8 ст.75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», не пізніше ніж через 180 днів прийняти рішення про визнання діяльності ПАТ КБ «Приватбанк» такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Національним банком України надіслано позивачу відповідь листом від 15.04.2016 №20-0004/33002, згідно якого повідомлено про те, що НБУ має право прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних виключно в порядку, передбаченому чинним законодавством України та Положенням №346 та за наявності відповідних підстав, а звернення адвоката не є підставою для застосування до банку заходів впливу. Також повідомлено, що з порушеного питання стосовно неповернення депозитних коштів ОСОБА_1 до Банку надіслано відповідний запит, про результати розгляду якого представника буде повідомлено додатково.
Так, листом від 04.05.2016 №20-0004/38617 НБУ повідомлено адвоката позивача про те, що здійснюється примусове стягнення коштів (відсотків) за депозитними договорами, які були стягнуті на користь ОСОБА_1 рішенням суду та питання про повернення цих коштів повинно вирішуватись державним виконавцем згідно з його повноваженнями, визначеними Законом.
Позивач вважає, що в діях Національного банку України вбачається грубе порушення чинного законодавства, а бездіяльність відповідача щодо невіднесення ПАТ КБ «Приватбанк» до категорії проблемних є порушенням його прав та законних інтересів, що й стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 99 Конституції України та статтею 6 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк України має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності з державі. Національний банк України у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій статті 6 Закону України «Про Національний банк України». Національний банк України також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій статті 6 Закону про Національний банк.
Відповідно до статті 7, статті 55 Закону України «Про Національний банк України» та статей 66, 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III (далі - Закон № 2121-III) Національний банк України здійснює банківський нагляд за діяльністю банків, метою якого є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
Як передбачено статтею 73 Закону № 2121-III, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
1) письмове застереження;
2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку;
3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;
4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій;
8) заборона надавати бланкові кредити;
9) накладення штрафів на: керівника банку у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банк відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу; власників істотної участі у банку в разі порушення ними вимог статті 34 цього Закону щодо порядку набуття або збільшення істотної участі в банку у розмірі до 10 відсотків придбаної (збільшеної) частки;
10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв);
11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;
12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;
13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновків, що правовою нормою статті 73 встановлено перелік заходів, який розподілено за ступенем можливого впливу на банк. При цьому позивачем висунуто вимогу про застосування одного з найбільш суворих заходів, який за ступенем передує тільки ліквідації банку.
Окрім того, суд вважає, що застосування заходів впливу передбачено у вигляді права Національного банку України.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 2121-III, порядок застосування заходів впливу (санкцій), передбачених законом, а також розмір фінансових санкцій, що застосовуються до банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, встановлюються законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку визначені затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 за №1590/21902 Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства.
Критерії віднесення банку до проблемних та порядок застосування заходів впливу врегульовані статтею 75 Закону № 2121-III та вказаним Положенням.
Згідно статті 75 Закону № 2121-III, Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:
1) банк допустив зменшення розміру регулятивного капіталу та/або нормативів капіталу банку, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, на 10 і більше відсотків протягом звітного місяця;
2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому;
3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;
4) банк порушив вимоги законодавства щодо порядку подання та/або оприлюднення звітності, в тому числі подав Національному банку України та/або оприлюднив недостовірну звітність, що призвело до суттєвого викривлення показників фінансового стану банку;
5) систематичне незабезпечення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Відповідно до пункту 3.1. вищезазначеного Положення, Національний банк застосовує заходи впливу за порушення банками, їх відокремленими підрозділами, філіями іноземних банків, банківськими групами, відповідальними особами банківських груп, іншими учасниками банківських груп чи іншими особами, які є об'єктом перевірки Національного банку згідно із Законом про банки, банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу або здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або в разі застосування іноземних санкцій, на підставі результатів (матеріалів):
інспекційних перевірок діяльності банків;
перевірок банків з питань дотримання вимог законодавства з питань фінансового моніторингу (виїзна перевірка, безвиїзний нагляд з питань фінансового моніторингу);
безвиїзного банківського нагляду за діяльністю банків;
аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;
перевірок діяльності банків аудиторськими фірмами, які мають право відповідно до законодавства України на проведення аудиторських перевірок банків;
перевірок дотримання банками валютного законодавства;
контролю за усуненням банками виявлених у їх діяльності порушень, відповідністю ділової репутації керівників банків вимогам законодавства України;
пропозицій куратора банку;
що містять інформацію, отриману від відповідних органів інших держав, міждержавних об'єднань або міжнародних організацій, органів державної влади України, та/або офіційно опубліковану (оприлюднену, у тому числі шляхом розміщення на їх офіційних веб-сайтах) ними інформацію про застосування іноземних санкцій.
З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством визначено виключний перелік підстав для прийняття рішення про застосування заходів впливу, при цьому, даний перелік не містить такої підстави як звернення фізичних осіб щодо невиконання банком зобов'язань.
До того ж згідно статті 67 Закону № 2121-III Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Як передбачено статтею 71 Закону № 2121-III, а також Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 276, Інспекційні перевірки банків можуть бути планові та позапланові. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік.
Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.
Виходячи з викладених норм, вбачається, що ні Законом № 2121-III, ні Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок не передбачено проведення НБУ інспекційних перевірок за зверненням фізичних осіб стосовно невиконання банком зобов'язань.
В свою чергу, відповідачем не надано доказів щодо проведення інспекційних перевірок діяльності банку, водночас він зазначив, що підстави для їх проведення були відсутні.
Крім того, як пояснив представник відповідача, обставини, викладені представником позивача у звернення до НБУ можуть бути перевірені у разі їх включення до питань плану перевірки на наступний період.
Слід зазначити, що віднесення банку до категорії проблемних передбачає обов'язкове вжиття певних заходів, передбачених розділом 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства.
Відповідно до розділу 12 вищезазначеного Положення, Національний банк приймає рішення про віднесення банку (філії іноземного банку) до категорії проблемних у разі наявності хоча б одного з критеріїв, передбачених частиною першою статті 75 Закону про банки (пункт 12.1).
Рішення Правління Національного банку про віднесення банку (філії іноземного банку) до категорії проблемних має містити, зокрема:
строк, протягом якого проблемний банк (філія іноземного банку) зобов'язаний(а) привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів;
обмеження у діяльності банку (філії іноземного банку);
порядок та строки повідомлення проблемним банком (філією іноземного банку) про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку (філії іноземного банку), а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства. (пункт 12.2).
Суд вважає, що вищезазначені норми конкретизують наслідки віднесення банку до категорії проблемних, зокрема, передбачають висунення банку вимог, встановлення обмежень, строків виконання вимог та дії обмежень.
Отже, позивачем було висунуто вимоги до відповідача про застосування до третьої особи одного з найсуворіших заходів впливу, при цьому не наведено конкретизації, які вимоги банківського законодавства були порушені, яких конкретно заходів має бути вжито.
Натомість, віднесення банку до категорії проблемних передбачає обов'язкове вжиття заходів, передбачених розділом 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону України «Про банки і банківську діяльність» не визначено критеріїв для підтвердження обґрунтованості вимог вкладника до банку, порядку висунення такої вимоги та підстав для прийняття рішення про віднесення банку до категорії проблемних у зв'язку з невиконанням зобов'язань.
Разом з тим, щодо спірних договірних відносин позивача з банком, стосовно повернення позивачу коштів за вкладами, а також виплати відсотків за користування коштами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Статтею 55 Закону № 2121-III передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
При цьому, до функцій Національного банку України, які передбачені статтями 6, 7 Закону України «Про Національний банк України», не входить вирішення спорів, що виникають з договірних відносин між банком та клієнтом.
Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідача, що правовідносини, які виникли між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» мають регулюватись укладеними між ними договорами, в той час як у Національного банку відсутні правові підстави для надання оцінки діям банку щодо виконання ним умов договору та втручання у його діяльність з питань, що не належать до компетенції НБУ.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в межах повноважень здійснено відповідні заходи щодо належного розгляду звернення позивача, направлено запит стосовно порушеного питання позивачем у своєму зверненні.
В свою чергу, як пояснив представник третьої особи, за рішенням суду, яке набрало законної сили про стягнення на користь ОСОБА_1 коштів (відсотків) за укладеними з ПАТ КБ «Приватбанк» договорами, здійснюється примусове стягнення у межах виконавчого провадження органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Постановою ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 30.03.2016 за результатами перевірки виконавчого провадження, постанова про відкриття виконавчого провадження скасована у зв'язку з тим, що адреса боржника зазначена у виконавчому листі не відноситься до території Голосіївського району.
Водночас, позивачем зазначені обставини не спростовані жодними доказами та не доведено того, що здійснюються будь-які дії щодо примусового виконання виконавчого листа №752/10111/14-ц, виданого 16.02.2015 Голосіївським районним судом міста Києва.
Суд вважає, що наведені у позовній заяві підстави, за якими позивач вимагає включення банку до категорії проблемних, є його суб'єктивним трактуванням та посилається на докази, які ніяким чином не стосуються спірних правовідносин, які виникли між позивачем та Банком.
Згідно вимог частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. З вказаного вбачається, що принцип адміністративного судочинства полягає у захисті права, свободи або інтересу від порушення, що вже відбулося, а не відбудеться в майбутньому.
При цьому, позивачем не доведено яким чином прийняття судового рішення захистить та відновить, порушені, на його думку, права, свободи та інтереси від порушень з боку відповідача, суб'єкта владних повноважень, при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі чинного законодавства.
Виходячи з аналізу зазначених норм права та встановлених обставин справи, виходячи з визначення поняття бездіяльності суб'єкта владних повноважень, де бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи, суд приходить до висновку про відсутність в діях відповідача ознак бездіяльності, відтак, позовні вимоги в цій частині щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Національного банку України віднести ПАТ КБ «Приватбанк» до категорії проблемних є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Вимогу щодо зобов'язання відповідача відповідно до ч.8 ст.75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних суд вважає безпідставною з урахуванням зазначених вище висновків, а також заявленою на майбутнє.
Згідно частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги суду не надав.
Натомість відповідач довів суду відсутність протиправної бездіяльності зі свого боку.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судового збору позивачу не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Головуючий суддя В.П. Шулежко
Суддя І.О. Іщук
Суддя І.М. Погрібніченко