ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
16 вересня 2016 року № 826/7709/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві
прозобов'язання вчинити дії щодо зняття арешту,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про зобов'язання відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві вчинити дії щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1, який було накладено постановою від 22.12.2005 №1214/7 державної виконавчої служби в Оболонському районі міста Києва.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що дізнавшись про накладення постановою від 22.12.2005 №1214/7 державної виконавчої служби в Оболонському районі міста Києва арешту на все майно, належне ОСОБА_1, останній звернувся до відповідача із заявою про його зняття, в чому йому відмовлено з посиланням на відсутність станом момент звернення відповідних виконавчих документів, в яких боржником виступає ОСОБА_1, а також вказано про 3-річний та 1-річний строк зберігання завершених виконавчих проваджень.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, заперечень проти позову до суду не надав, з огляду на що розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 17.05.2016, постановою державної виконавчої служби в Оболонському районі міста Києва від 22.12.2005 №1214/7 накладено арешт на все майно, належне ОСОБА_1.
На підставі викладеного, позивач звернувся до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві з відповідним запитом, за результатами розгляду якого останнього листом від 21.06.2016 повідомлено, що станом на 21.06.2016 відповідні виконавчі документи, в яких боржником виступає ОСОБА_1 (і.н.НОМЕР_1), у відділі не перебувають та не перебували, а також вказано про 3-річний та 1-річний строк зберігання завершених виконавчих проваджень.
Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, з огляду на проводження існування вказаного арешту власного майна, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Приписами частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
При цьому, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, у тому числі, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
При цьому, приписами частини першої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено мету такого арешту, а саме: арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
У силу частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Водночас, як вбачається з наявного у матеріалах справи листа Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві від 21.06.2016, станом на 21.06.2016 відповідні виконавчі документи, в яких боржником виступає ОСОБА_1, у відділі не перебувають та не перебували, а також вказано про 3-річний та 1-річний строк зберігання завершених виконавчих проваджень.
Виходячи з наведеного, враховуючи вказану інформацію, надану відповідачем, суд дійшов висновку про те, що станом на момент розгляду даної справи судом відсутня необхідність у продовженні існування арешту майна ОСОБА_1, оскільки наявними у матеріалах справи доказами не підтверджена актуальність останнього, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, іншого не доведено.
Таким чином, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві вчинити дії щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1, який було накладено постановою від 22.12.2005 №1214/7 державної виконавчої служби в Оболонському районі міста Києва.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві вчинити дії щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1, який було накладено постановою від 22.12.2005 №1214/7 державної виконавчої служби в Оболонському районі міста Києва.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.