15.09.16 Справа № 904/7470/15
За позовом приватного акціонерного товариства "АВК", м. Маріуполь, Донецька область
до публічного акціонерного товариства "КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА "А.В.К." м. Дніпропетровськ", м. Дніпро
Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: A.V.K. CONFECTIONERY HOLDINGS LIMITED, CYPRUS (ОСОБА_1 ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД, КІПР)
Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: публічне акціонерне товариство "АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ОСОБА_2", м. Київ
про визнання договору укладеним та про визнання права власності
Суддя Соловйова А.Є.
Секретар судового засідання Гаркуша К.О.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_3, довіреність 01/1931 від 23.07.2015
від третьої ОСОБА_4, довіреність б/н від 26.07.2016;
від третьої особи-2: ОСОБА_5, довіреність №09-32/615 від 26.10.2015; ОСОБА_6, довіре6ність №09-32/363 від 25.07.2016
Приватне акціонерне товариство "АВК" (далі-Позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Дніпропетровськ" (далі-Відповідач) в якому просить суд:
- визнати укладеним з дня набрання рішенням законної сили Договору про передачу відступного-рухомого майна між публічним акціонерним товариством "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Дніпропетровськ" та приватним акціонерним товариством "АВК" в редакції, яка наведена в прохальній частині позовної заяви;
- визнати право власності приватного акціонерного товариства "АВК" на рухоме майна в кількості 1826 шт., перелік якого наведений в прохальній частині позовної заяви.
Ухвалою господарського суду від 21.08.2015 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - A.V.K. CONFECTIONERY HOLDINGS LIMITED, CYPRUS (ОСОБА_1 ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД, КІПР).
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 по справі 904/7470/15 призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 провадження у справі №904/7470/15 було зупинено.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2015 провадження у справі №904/7470/15 поновлено, справу призначено до розгляду в засіданні.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2015 справу №904/7470/15 направлено до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, для продовження проведення товарознавчої експертизи, провадження у справі зупинено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 по справі №904/7470/15 було залучено в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: публічне акціонерне товариство "АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ОСОБА_2".
05.07.2016 супровідним листом вих. №4953/4954-15 від 05.07.2016 на адресу господарського суду Дніпропетровської області повернулась справа №904/7470/15 з Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз разом з висновком судово-економічної експертизи №4953/4954-15 від 07.06.2016.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2016 поновлено провадження у справі №904/7470/15, справа призначена до розгляду в судовому засіданні на 16.08.2016.
В судових засіданнях 16.08.2016, 23.08.2016 розгляд справи був відкладений на 23.08.2016, 15.09.2016 відповідно, згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник Позивача в судове засідання, призначене на 15.09.2016, не з'явився. 14.09.2016 від Позивача факсимільним зв'язком та електронною поштою надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з участю представника Позивача 15.09.2016 в судовому засіданні господарського суду міста Києва.
Представники Відповідача та Третьої особи-1 не заперечили проти задоволення клопотання Позивача про відкладення розгляду справи.
Представник Третьої особи-2 заперечив проти задоволення клопотання Позивача про відкладення розгляду справи.
Розглянувши клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, заслухавши представників Відповідача, Третьої особи-1, Третьої особи-2, суд не вбачає підстав для його задоволення виходячи з такого.
Відповідно до п.3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридиної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-35 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що у Позивача було достатнього часу для надання додаткових доказів, а також з огляду на те, що Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження неможливості заміни представника на іншого і неможливості розгляду справи без участі представника Позивача, з урахування того, що суд, відповідно до ст.69 Господарського процесуального кодексу України, обмежений двохмісячним строком розгляду справи, який спливає 15.09.2016, суд дійшов висновку, що клопотання Позивача про відкладення розгляду справи є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Представник Відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, підтримав подане 23.08.2016 клопотання про призначення повторної судової економічної та товарознавчої експертизи.
Представник Третьої особи-1 в судовому засіданні 15.09.2016 надав усні пояснення щодо заявленого позову, не заперечував проти задоволення клопотання Відповідача про призначення повторної судової експертизи.
Представник Третьої особи-2 заперечив проти позовних вимог та проти задоволення клопотання Відповідача про призначення повторної експертизи.
Розглянувши клопотання Відповідача про призначення повторної судової експертизи, заслухавши представників Відповідача, Третьої особи-1 та Третьої особи-2, суд відмовив в його задоволенні.
В судовому засіданні 15.09.2016 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників Відповідача, Третьої особи-1, Третьої особи-2, господарський суд, -
07.08.2015 приватне акціонерне товариство "АВК" (Позивач, Кредитор) та публічне акціонерне товариство "КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА "А.В.К." М. ДНІПРОПЕТРОВСЬК" (Відповідач, Боржник) уклали попередній договір про передачу відступного-рухомого майна (надалі - Попередній договір).
В пункті 1 Попереднього договору зазначено, що станом на дату укладення цього Договору у Боржника перед Кредитором наявна заборгованість у загальній сумі 49 589 433,64 грн., а саме:
По договору № 189/00270 оренди автомобілів від 22.05.2012 в сумі 635,78 грн.;
По договору № УФ 25/00004 купівлі-продажу від 01.01.2014 в сумі 13 176,63 грн.;
По договору № УФ88/00139 оренди обладнання від 01.03.2014 в сумі 44 545 072,71 грн.;
По договору № 00282 оренди транспортних засобів від 26.08.2014 в сумі 1 633,65 грн.;
По договору № 00019 оренди транспортних засобів від 29.12.2014 в сумі 92 181,02 грн.;
По договору № 00020 від 29.12.2014 в сумі 25 661,25 грн.;
По договору №00021 від 29.12.2014 . в сумі 71 523,41 грн.;
По договору № 00025 від 29.12.2014 в сумі 7 692,64 грн.;
По договору № 00017 від 21.04.2015 в сумі 158 096,00 грн.;
По договору № 00125 від 22.05.2015 в сумі 4 673 760,55 грн.
Відповідно до п.п.2, 5 Попереднього договору, Сторони зобов'язалися 13.08.2015 укласти та нотаріально посвідчити основний договір, предметом якого є передача Відповідачем у власність Позивача рухомого майна загальною балансовою вартістю 62 729 601,55 гривень в рахунок погашення заборгованості Відповідача за Договорами, зобов'язання за якими припиняються внаслідок передачі відступного (далі - Договір про передачу відступного, Основний договір).
11.08.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» було передано Відповідачу відповідну заяву Позивача про місце, дату та час підписання договору про припинення зобов'язань шляхом передачі відступного. Заяву отримано під розпис генеральним директором Відповідача ОСОБА_7, що підтверджується відповідною заявою та свідоцтвом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 13.08.2015, копії яких містяться в матеріалах справи.
Проте, у встановлений Попереднім договором строк до приватного нотаріуса з'явився лише представник Позивача, натомість представник Відповідача до приватного нотаріуса не з'явився, про що нотаріусом було складено відповідне свідоцтво.
За твердженням Позивача, представник Відповідача усно повідомив Позивача про те, що жодних договорів з Позивачем укладати не буде і що коштів на погашення заборгованості підприємство не має.
Таким чином, на сьогоднішній день Відповідач ухиляється від укладання Основного договору, передбаченого Попереднім договором, та не визнає право власності Позивача на рухоме майно, в зв'язку з чим Позивач в порядку ч.3 ст.182 Господарського кодексу України звернувся до господарського суду з позовом про визнання укладеним з дня набрання рішенням законної сили Договору про передачу відступного-рухомого майна між публічним акціонерним товариством "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Дніпропетровськ" та приватним акціонерним товариством "АВК" в редакції, яка наведена в прохальній частині позовної заяви; та визнання права власності приватного акціонерного товариства "АВК" на рухоме майна в кількості 1826 шт., перелік якого наведений в прохальній частині позовної заяви.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів.
За загальним правилом, зобов'язання має виконуватися належним чином, при виконанні зобов'язання мають додержуватися вимоги актів законодавства, договору, звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладення попереднього договору передбачається статтею 635 ЦК України, а в сфері, на яку поширюється чинність Господарського кодексу України, - статтею 182 ГК України.
За статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Так, у статті 182 ГК України встановлено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Як було зазначено вище, 07.08.2015 між Позивачем та Відповідачем укладено попередній договір про передачу відступного-рухомого майна за умовами якого сторони зобов'язались у визначений договором строк (13.08.2015) укласти основний Договір про передачу відступного-рухомого майна в кількості 1826 шт., яке належить на праві власності Відповідачу.
В той же час, судом встановлено, що рухоме майно, щодо якого виник спір, надано в заставу публічному акціонерному товариству «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ОСОБА_9» (Третя особа-2) в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-2577/2-1 від 28.09.2011 (далі - Кредитний договір про відкриття кредитної лінії), на підставі наступних договорів, укладених з ПАТ "КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА "А.В.К." м. Дніпропетровськ" (надалі - Договори застави):
1. Договору застави № 20-2582/3-1 від 28.09.2011 (з урахуванням договорів про внесення змін від 25.07.2012, 03.09.2012, 26.12.2013), нотаріально посвідченого за реєстровим №1086, предметом якого є основні засоби в кількості 1274 шт.
2. Договору застави № 20-0593/3-1 від 24.04.2015, нотаріально посвідченого за реєстровим № 265, предметом якого є основні засоби в кількості 528 шт.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Отже, ПАТ "Промінвестбанк" як кредитор за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії та заставодержатель за Договорами застави має переважне перед іншими кредиторами Відповідача право на задоволення власних вимог за рахунок спірного рухомого майна.
Згідно з ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
Зі змісту пп. 4.1.3 Договорів застави також вбачається, що Відповідач зобов'язаний не відчужувати майно, не надавати майно в заставу, а також; не обтяжувати його іншими зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від ПАТ "Промінвестбанк".
З системного аналізу зазначених норм законодавства та положень Договорів застави вбачається, що обов'язковою умовою укладення Відповідачем будь-якого правочину щодо розпорядження спірним рухомим майном є попереднє отримання письмової згоди від ПАТ "Промінвестбанк".
Крім того, п. 5 Попереднього договору визначено, що датою укладення основного Договору про передачу відступного-рухомого майна є 13.08.2015.
Так, з метою виконання вищевказаних законодавчих вимог Відповідач був зобов'язаний отримати до 13.08.2015 письмову згоду ПАТ "Промінвестбанк" на укладання основного Договору про передачу відступного-рухомого майна.
В той же час, ні Позивачем, ні Відповідачем не надано належних та допустимих, в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів отримання письмової згоди Третьої особи-2 на укладення Попереднього договору.
Таким чином, визнання укладеним Договору про передачу відступного-рухомого майна порушуватиме норми ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про заставу" та положення пп. 4.1.3 Договорів застави, у зв'язку з чим зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.08.2013 у справі №5028/18/41(19/31(23/14))/2012).
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до умов Попереднього договору Позивач та Відповідач домовились укласти основний Договір про передачу відступного-рухомого майна, який за своєю правовою природою не вимагає нотаріального посвідчення.
В той же час, пунктом 5 Попереднього договору визначено, що основний договір підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з ч. 4 ст. 209 ЦК України будь - який правочин на вимогу фізичної або юридичної особи з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ч. 4 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовишся про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Тобто, в силу зазначених правових норм та положень Попереднього договору, основний Договір про передачу відступного-рухомого майна вважатиметься укладеним виключно з моменту його нотаріального посвідчення.
Таким чином, оскільки сторони Попереднього договору домовилися про нотаріальне посвідчення основного договору, такий договір не може бути визнаний укладеним в судовому порядку, що також свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить також з того, що положення частини другої статті 635 Цивільного кодексу України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.
Цією нормою встановлено обов'язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Положеннями Цивільного кодексу України й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути передана в майбутньому за договором про передачу відступного.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.
Примусове виконання зобов'язання в натурі суперечить вимогам статті 635 Цивільного кодексу України про правові наслідки порушення зобов'язання за попереднім договором і положенням статті 321 Цивільного кодексу України про непорушність права власності (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.09.2015, справа № 6-226цс14).
Клопотання Відповідача про призначення повторної судової експертизи суд залишив без задоволення виходячи з такого.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 по справі 904/7470/15 призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.
За результатами проведення судової експертизи судовими експертами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 складений висновок №4953/4954-15 комплексної судової товарознавчої та економічної експертизи по справі №904/7470/15, в якому експертами надано висновок, що:
- визначити ринкову вартість станом на 30.06.2015 рухомого майна, яке знаходиться за території Відповідача за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, буд.11 та м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів 7 і перелічене у довідці про балансову вартість рухомого майна від 30.06.2015, не надається можливим;
- в об'ємі наданих документів документально підтверджується балансова вартість рухомого майна ПАТ "КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА "А.В.К." м. Дніпропетровськ, наведена в довідці від 30.06.2015 за №01/1681 в розмірі 62 571 747,55 у відповідності до інвентарних номерів по кожному зазначеному об'єкту. За результатами дослідження, експерту на надається за можливе документально підтвердити в довідці про балансову вартість рухомого майна станом на 30.06.2015 перелік основних засобів в роз9мірі 157 854,00 грн.;
- вирішення питання наявності на рухомому майні заводських та інвентарних номерів не відноситься до завдань товарознавчої та економічної експертизи.
На думку Відповідача, необхідність призначення повторної експертизи у даній справі виникла в зв'язку з уникненням судовим експертом від надання висновку щодо ринкової вартості спірного майна та порушенням експертною установою порядку проведення та оформлення судових експертиз під час дослідження питання щодо наявності заводських та інвентарних номерів на спірному майні.
Призначення судової експертизи з метою дослідження питання щодо існування заводських та інвентарних номерів спірного майна є безпідставним, оскільки дослідження даного питання немає жодного відношення до вирішення даної справи.
Так, предмет спору у даній справі складають позовні вимоги про:
- визнання укладеним договору про передачу відступного-рухомого майна, умови якого передбачають передачу Відповідачем у власність Позивача спірного мана;
- визнання за Позивачем права власності на спірне рухоме майно.
Тобто, результат розгляду вказаних позовних вимог може залежати від встановлення судом наявності або відсутності правових підстав для їх задоволення, з огляду на здійснений аналіз норм чинного законодавства відносно фактичних обставин справи, у той час як наявність, відсутність або зміст заводських та інвентарних номерів такого майна жодним чином не стосуються предмету спору.
Відповідачем не надано жодного обґрунтування необхідності призначення судової експертизи з метою дослідження вищевказаного питання, що свідчить про безпідставність відповідної частини Клопотання Відповідача.
Відповідач обґрунтовуючи необхідність призначення повторної експертизи з метою дослідження існування заводських та інвентарних номерів на спірному майні, посилається на порушення експертною установою порядку проведення та оформлення судової експертизи, призначеної на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015, а саме норм п.п. 4.2, 4.3 Інструкції.
Так, відповідно до п. 4.2 Інструкції у разі коли призначена первинна, додаткова, повторна або комплексна експертиза за процесом дослідження чи наданими об'єктами не є такою по суті, керівник експертної установи організовує проведення відповідної експертизи, а у вступній частині висновку зазначаються мотиви зміни її процесуального визначення відповідно до законодавства.
Згідно з п. 4.3 Інструкції якщо в одному документі про призначення експертизи (залучення експерта) є питання, що стосуються різних видів експертиз, не пов'язаних між собою, керівник установи визначає, які питання підлягають вирішенню у відповідному підрозділі та послідовність їх виконання.
Тобто, вказаними нормами врегульовано виключно порядок зміни процесуального визначення експертизи у разі встановлення належності її питань до іншого виду експертизи, а також порядок розподілу питань, вирішення яких належить до предмету кількох не пов'язаних між собою різновидів судових експертиз.
Таким чином, твердження Відповідача про порушення експертною установою порядку проведення судової експертизи, призначеної на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015, під час дослідження питання щодо існування заводських та інвентарних номерів спірного майна ґрунтуються на хибному тлумаченні норм Інструкції та є безпідставним.
Завданнями жодного з існуючих видів судових експертиз не передбачено вирішення питання щодо існування заводських та інвентарних номерів на спірному майні та їх встановлення.
Так, зі змісту положень розділу III Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень затв. наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (надалі - Інструкція) вбачається, що судова економічна експертиза поділяється на наступні різновиди:
- експертиза документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності;
- експертиза документів про економічну діяльність підприємств і організацій;
- експертиза документів фінансово-кредитних операцій;
Тобто, предметом кожного з вказаних різновидів судової економічної експертизи є дослідження документації щодо узагальнених показників діяльності суб'єкта господарської діяльності або окремих його господарських операцій та аж ніяк не дослідження питань пов'язаних з існуванням заводських та інвентарних номерів виробничого обладнання.
До того ж, орієнтовний перелік вирішуваних питань жодного з різновидів судової економічної експертизи не містить питань, навіть віддалено подібних до визначення існування заводських та інвентарних номерів виробничого обладнання.
У той же час, відповідно до пп. І.2. розділу IV Інструкції основними завданнями товарознавчої експертизи є:
- визначення вартості товарної продукції;
- визначення належності товарів до класифікаційних категорій, які прийняті у
виробничо-торговельній сфері;
- визначення характеристик об'єктів дослідження відповідно до вимог
Українського класифікатора товарів зовнішньої економічної діяльності;
- визначення змін показників якості товарної продукції;
- установлення способу виробництва товарної продукції: промисловий чи
саморобний, підприємства-виробника, країни-виробника;
- визначення відповідності упакування і транспортування, умов і термінів
зберігання товарної продукції до вимог чинних правил.
Тобто, дослідження питань пов'язаних з існуванням заводських та інвентарних номерів виробничого обладнання не належить до завдань товарознавчої експертизи.
Таким чином, ні судова товарознавча, ні судова економічна експертизи, ані жодний з інших різновидів судових експертиз не містить у складі завдань дослідження питання щодо існування заводських та інвентарних номерів виробничого обладнання.
Отже, клопотання Відповідача в частині доводів про необхідність призначення судової експертизи з метою отримання висновку щодо існування заводських та інвентарних номерів на спірному майні є безпідставним та необґрунтованим.
Зі змісту Клопотання вбачається, що Відповідач стверджує про необхідність призначення повторної судової експертизи з огляду на уникнення судовим експертом від надання висновку щодо вартості спірного майна та порушення експертною установою порядку проведення та оформлення судових експертиз під час дослідження питання щодо наявності заводських та інвентарних номерів на спірному майні.
Так, відповідно до п. 15.1. Постанови пленуму № 4 додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо.
Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання.
Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер.
У той же час, згідно з п. 15.2. Постанови пленуму № 4 повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також:, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).
З аналізу зазначених положень вбачається, що наведені Відповідачем недоліки висновку експертизи мають ознаки його неповноти, що може бути виключно підставою для призначення додаткової експертизи, у той час як Відповідач у клопотанні стверджує про необхідність призначення саме повторної експертизи.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, пов'язані з розглядом справи при відмові в позові покладаються на позивача.
Оскільки ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 обов'язок з оплати за проведення судової експертизи був покладений на Відповідача, та здійснений ним, що підтверджується актом №4953/4954-15 здачі-приймання висновку судово-економічної експертизи №4953/4954-15, вартість судової експертизи склала 12 683,52 грн., зазначені судові витрати підлягають стягненню з Позивача на користь Відповідача.
Згідно з ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.1, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Стягнути з приватного акціонерного товариства "АВК" (87510, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Луніна, будинок 42, код ЄДРПОУ 30482582) на користь публічного акціонерного товариства "КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА "А.В.К." М. ДНІПРОПЕТРОВСЬК" (49051, м. Дніпро, вул. Журналістів, будинок 11, код ЄДРПОУ 00373882)12 683,52 грн. - судових витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 21.09.2016.
Суддя ОСОБА_12