Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
08 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10
та обвинуваченого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12015100050012506 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року щодо
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, судимого 20.08.2014 року вироком Оболонського районного суду м. Києва за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ухвалою цього ж суду від 06.11.2014 року штраф замінено на 60 годин громадських робіт (12.08.2015 року знятого з обліку по відбуттю покарання у виді громадських робіт), зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України,
Згідно з вироком Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України та засуджено до покарання:
- за ч. 2 ст. 185 КК України у виді двох років позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 15 , ч. 2 ст. 186 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 70 КК України, суд визначив ОСОБА_11 остаточне покарання, за сукупністю злочинів, шляхом повного поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на чотири роки.
Цим же вироком суд задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 , стягнувши з ОСОБА_11 на її користь 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 9860 грн. в рахунок відшкодування матеріальних збитків, а також вирішив питання щодо речових доказів.
Судом ОСОБА_11 визнано винним у тому, що 27.12.2015 приблизно о 18 год. 00 хв., перебуваючи у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , помітив ноутбук марки Asus X55U-8X007R у кімнаті ОСОБА_9 , яку вона орендує за вказаною адресою, та в цей час у нього виник злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна (крадіжку).
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_11 , діючи умисно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що потерпілої ОСОБА_9 у квартирі не було і переконавшись, що за його протиправними діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом вільного доступу, викрав належний потерпілій ОСОБА_9 ноутбук марки Asus X55U-8X007R, серійний номер C9N0CX29595538H, вартістю 2500 грн.
У подальшому, ОСОБА_11 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду на загальну суму 2500 грн.
Крім того, 28.12.2015 приблизно о 14 год. 00 хв., ОСОБА_11 , перебуваючи у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , помітив у кімнаті, яку орендувала ОСОБА_9 ноутбук марки HP Pavilion 15-p032er Grey, та у нього знову виник злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна (крадіжку).
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_11 , діючи умисно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що потерпілої ОСОБА_9 у квартирі не було і переконавшись, що за його протиправними діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом вільного доступу, викрав належний потерпілій ОСОБА_9 ноутбук марки HP Pavilion 15-p032er Grey, серійний номер 5CD4357HW4, вартістю 4860 грн.
У подальшому, ОСОБА_11 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду на загальну суму 4860 грн.
Крім того, ОСОБА_11 20.01.2016 приблизно о 06 год. 00 хв. проходив неподалік будівлі № 22А по вул. Лайоша Гавро в м. Києві, де помітив невідому йому жінку, а саме ОСОБА_12 , яка йшла попереду нього, та в цей час у нього виник злочинний умисел, направлений на повторне відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на грабіж, ОСОБА_11 наздогнав ОСОБА_12 та застосував до останньої фізичне насильство, що не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, а саме штовхнув ОСОБА_12 в спину, в результаті чого вона впала на землю. У подальшому, ОСОБА_11 , продовжуючи вчиняти дії, спрямовані на повторне відкрите викрадення чужого майна, прижав ОСОБА_12 коліном до землі та почав виривати її жіночу сумочку, проте потерпіла свою жіночу сумочку не відпускала, тримаючи її обома руками, та кричала про допомогу. ОСОБА_11 , не звертаючи увагу на крики потерпілої ОСОБА_12 , зумів вирвати жіночу сумочку з рук останньої.
Заволодівши сумочкою ОСОБА_12 , в якій знаходилися її особисті речі, а саме грошові кошти в сумі 640 грн., паспорт громадянина України, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру та інші речі, які майнової цінності для потерпілої не становлять, ОСОБА_11 з місця вчинення кримінального правопорушення почав тікати, не реагуючи на крики ОСОБА_12 про повернення викраденого майна.
Після цього, ОСОБА_11 з викраденою жіночою сумкою побіг у напрямку будинку № 22А по вул. Лайоша Гавро в м. Києві, тим самим виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, так як останній був затриманий працівниками поліції.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішення, обвинувачений ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року та пом'якшити призначене йому покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, звільнивши від його відбування з випробуванням.
В обґрунтування скарги обвинувачений ОСОБА_11 посилається на те, що він повністю визнав свою вину та розкаявся у скоєному, до затримання правоохоронними органами офіційно працював, позитивно характеризується за місцем проживання.
Крім цього, обвинувачений звертає увагу на те, що він має міцні соціальні зв'язки, а саме цивільну дружину та дев'ятирічну дочку. Потерпіла ОСОБА_9 не має до нього претензій, а він бажає відшкодувати шкоду, однак не може цього зробити через те, що перебуває під вартою.
У зв'язку з вищенаведеним, обвинувачений вважає, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки призначене йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги; пояснення прокурора та потерпілої, які, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_11 у повторному таємному викраденні чужого майна (крадіжках), а також закінченому замаху на повторне відкрите викрадення чужого майна (грабіж), тобто у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_11 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, переглядає вирок суду лише в межах поданої апеляційної скарги.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_11 вид таміру покарання, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до злочинів середньої тяжкості та тяжких, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого, а саме: що він раніше судимий, у лікаря психіатра та нарколога на обліку не перебуває, не працює, за місцем мешкання характеризується задовільно.
При цьому, суд визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_11 його щире каяття, а також врахував те, що судом не встановлено обставин, які б обтяжували покарання.
З урахуванням вищенаведеного, а також того, що обвинувачений, будучі раніше судимим, повторно скоїв декілька корисливих злочинів, один з яких із застосуванням насильства, суд першої інстанції дійшов до висновків про те, що виправлення обвинуваченого можливе лише з призначенням йому реального покарання у вигляді позбавлення волі та про відсутність підстав для застосування до нього ст.ст. 69, 75 КК України.
У зв'язку з цим, незважаючи на доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 , колегія суддів не вбачає достатніх підстав вважати, що призначене ОСОБА_11 покарання, як за кожний злочин окремо, так і за сукупністю злочинів, за своїм видом чи розміром, є явно несправедливим внаслідок суворості та що наведені у скарзі обставини містять підстави для зміни вироку суду в частині призначеного покарання, оскільки суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, врахував всі ті обставини, які повинні бути ним враховані при вирішенні цього питання та навів у вироку відповідні мотиви.
Зокрема, посилання обвинуваченого на наявність підстав для застосування до нього положень ч. 1 ст. 69 та ст. 75 КК України не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки призначення більш м'якого покарання ніж передбачено законом можливе лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, а рішення про звільнення винного від відбування покарання з випробуванням, суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, може прийняти лише у разі якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Наведені у скарзі обвинуваченого обставини, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття та часткове відшкодування потерпілій ОСОБА_9 заподіяних їй злочином збитків, не дозволяють зробити висновок про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до ОСОБА_11 ч. 1 ст. 69 КК України, оскільки на момент постановлення вироку, була наявна лише одна обставина, що пом'якшує покарання - щире каяття, а часткове відшкодування заподіяних злочином збитків після постановлення вироку та задоволення цивільного позову потерпілої шляхом заліку в рахунок відшкодування цих збитків коштів, які потерпіла ОСОБА_9 мала сплачувати за орендоване нею житло, не може свідчити про те, що ця обставина, як окремо, так і в сукупності з іншими обставинами, істотно знижує ступінь тяжкості вчинених ним злочинів взагалі та злочину, за яке йому було призначене найбільш суворе покарання зокрема.
Що ж стосується можливості виправлення ОСОБА_11 без відбування покарання, то підстави для такого висновку також відсутні, оскільки в даному випадку має місце не лише вчинення кількох умисних корисливих злочинів, один з яких був поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а й рецидив злочинів, приймаючи до уваги ту обставину, що останній вчинив нові злочини, будучи особою, яка має судимість за вчинення умисного корисливого злочину.
Отже, при призначенні ОСОБА_11 покарання, як за ч. 2 ст. 185, так і за ч. 2 ст.15, ч. 2 ст. 186 КК України, судом не було порушено вимог, які передбачені ст. 65 цього Кодексу, а тому колегія суддів не може погодитися з доводами скарги про те, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та його особі.
За таких обставин, оскільки апеляційна скарга обвинуваченого не містить у собі достатніх підстав для зміни вироку суду в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_11 покарання та звільнення останнього від його відбування з випробуванням, колегія суддів вважає необхідним вирок Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року щодо ОСОБА_11 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року щодо ОСОБА_11 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/796/1130/2016
Категорія: ч. 2 ст. 185,ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_13
Доповідач - суддя ОСОБА_1