13 вересня 2016 року м. Чернігів Справа № 825/1495/16
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Падій В.В.,
за участю секретаря Кондратенко О.В.,
представника позивача ОСОБА_1.,
представника відповідача Климіш І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу і зобов'язання вчинити певні дії,
25.08.2016 Громадянин Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 25.05.2016 № 49 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання Громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» і зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про повторне прийняття та оформлення документів для вирішення питання про визнання Громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваним наказом позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього закону. Зазначене рішення відповідача вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно не містить жодних обґрунтованих пояснень відмови; прийнято без врахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення. Крім того, зазначив, що повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №101 позивач не отримував та в ньому не розписувався, що призвело до того, що він не був обізнаний про відмову йому відповідачем у оформленні документів та про право на оскарження такого рішення (наказу) відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив у їх задоволенні відмовити та зазначив, що Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області при винесенні наказу від 25.05.2016 № 49 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання Громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», діяло у межах своїх повноважень і виконувало усі передбачені Законом заходи та дії для всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача про визнання останнього біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач керувався також тим, що позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання та із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся лише через п'ять місяців після прибуття до України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка, національність - таміл, віросповідання - хінду, що підтверджується протоколом співбесіди від 24.05.2016, наявним у матеріалах справи (а.с.39-46).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, маючи легальну візу, 31.07.2015 виїхав із Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка до Російської Федерації, де мешкав протягом 5 місяців та у грудні 2015 року нелегально прибув до України (протокол співбесіди від 24.05.2016 (а.с. 43).
29.04.2016 громадянином Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області подано заяву - анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додатково захисту.
Вказана заява обґрунтована тим, що підставою для залишення країни своєї громадянської належності є загроза його життю, а саме: у 2006 році позивач став свідком вбивства його рідного брата невідомою озброєною групою. У зв'язку з чим, він постійно піддавався переслідуванню та погрозам (а.с. 30).
Висновком завідувача сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Хворової О.В. від 25.05.2016 щодо прийняття рішення про оформлення або відмову у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі № 2016CN0017 громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_2 запропоновано відмовити позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону (а.с. 54-61).
У свою чергу, 25.05.2016 наказом начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Лук'янець К.В. № 49 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання Громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону (а.с. 62).
27.05.2016 начальником Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Лук'янець К.В. винесено повідомлення № 101 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке отримано позивачем із перекладом та відповідними роз'ясненнями щодо його оскарження 30.05.2016 (а.с.67).
Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно з приписами частини 5 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 7 статті 7 Закону № 3671-VI).
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 5 статті 10 Закону № 3671-VI).
Згідно абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, відсутні.
У свою чергу, суд погоджується з таким висновком Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, виходячи з наступного.
У відповідності до Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону № 3671-VI, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Законом України від 21.10.1999 № 1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік), що встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
Позицією ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» встановлено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.
У свою чергу, згідно пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу від 27 квітня 2004 року № 8043/04 «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Так, з заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29.04.2016 № 1467 та з протоколу співбесіди від 24.05.2016 вбачається, що причиною виїзду позивача з країни походження та постійного проживання стала загроза його життю за національною ознакою, а саме: у 2006 році позивач став свідком вбивства його рідного брата сингалійцями, у зв'язку із виконанням ним замовлення для тамільських тигрів Вищевказана обставина стала підставою для постійного його переслідуванню з боку сингалійців.
У свою чергу, у протоколі співбесіди від 24.05.2016 та реєстраційному листку від 04.05.2016 позивачем було зазначено, що він не належить до будь-якої політичної, релігійної, військової або громадської організації. Жодних переслідувань позивача або його рідних за ознаками раси, національності, громадянства, релігії та через трудову діяльність не відбувалось. Ані до заявника, ані до його рідних не застосовували катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження або покарання (а.с.31-33,39-46).
Згідно інформації, яка розміщена на офіційній інтернет-сторінці уряду Канади Конфлікт між «LTTE і армією Шрі-Ланки закінчився у травні 2009 року. З часу завершення війни, випадків терористичного насильства там не зафіксовано.
Крім того, у докладі робочої групи по універсальному періодичному обзору: Шрі-Ланка, зазначено наступне: «Что касается военного присутствия в районах, ранее охваченных конфликтом, то на севере страны численность вооруженных сил значительно сократилась, а в Джафне и Ванни присутствие не носит интрузивного характера и не отражается на жизни гражданского населения. Напротив, военнослужащие помогают гражданским лицам вернуться к нормальной жизни. Вооруженные силы содействуют усили- ям по обеспечению населения средствами к существованию, тем самым внося вклад в возврат к привычному положению вещей. К настоящему времени управление перешло в руки гражданских властей» (http://www.refworld.org.ru/country,COI,,,LKA,,50f924762,0.html).
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що 08.01.2015 у Шрі-Ланці відбулись президентські вибори, на яких переміг Маітріпала Сірізена, який був єдиним кандидатом від опозиційної коаліції, на чолі із Об'єднаною національною партією, та який заручився підтримкою з боку тамільських лідерів.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що переслідування позивача не можна вважати таким, що носять дискримінаційний характер (за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань), оскільки відсутні підстави для висновків про можливість застосування до вказаної особи катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.
За змістом пункту 20, 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3» іноземець чи особа без громадянства, які з наміром бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби чи посадової особи Державної прикордонної служби України із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України.
Визначений у частині 2 статті 5 Закону № 3671-VI обов'язок осіб, які з наміром бути визнаними біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту, незаконно перетнули державний кордон України, без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, необхідно розуміти як такий, що здійснений сумлінно, за першої можливості, тобто без необґрунтованих затримок. Порушення зазначеного обов'язку не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви.
При цьому, варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у грудні 2015 року нелегально прибув до України з території Російської Федерації (до цього проживав 5 місяців у Москві)
У свою чергу, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту останній звернувся лише 29.04.2016, отже позивач, потрапивши на територію України, не дотримався вимог статті 5 Закону № 3671-VI про строки звернення до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що, у свою чергу, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Разом з тим, є обґрунтовані підстави вважати, що позивач має ознаки особи, яка відповідно до пункту 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), є економічним мігрантом.
У свою чергу, пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Так, з протоколу співбесіди від 24.05.2016 вбачається, що метою виїзду позивача з країни громадянської належності є намір дістатися до Швейцарії, де мешкає його двоюрідна сестра.
Також, позивач зазначив, що у 2006 році ним були подані документи на отримання статусу біженця до Швейцарського посольства у Демократичній Соціалістичній Республіці Шрі-Ланка.
Вищевказане свідчить про економічний інтерес позивача при залишенні території Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка, а не про переховування останнього від переслідувань за конвенційними ознаками.
За таких обставин та з урахуванням того, що позивач за жодною з конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять сумнівний та недостовірний характер, оскільки суперечать один одному, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області наказу від 25.05.2016 № 49 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання Громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» та відсутність підстав для його скасування і задоволення позовних вимог у цій частині.
У свою чергу, позовна вимога громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_2 про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про повторне прийняття та оформлення документів для вирішення питання про визнання Громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від першої вимоги, у задоволенні якої судом було відмовлено.
При цьому, судом не приймаються до уваги посилання представника позивача у адміністративному позову на те, що повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №101 позивач не отримував та в ньому не розписувався, що призвело до того, що він не був обізнаний про відмову йому відповідачем у оформленні документів та про право на оскарження такого рішення (наказу) відповідача, оскільки вищевказане повідомлення було отримано позивачем з перекладом та відповідними роз'ясненнями щодо його оскарження 30.05.2016, що підтверджується особистим підписом позивача на такому повідомленні (а.с.67) та журналом реєстрації видачі повідомлень, наявним у матеріалах справи (а.с.65,66).
У свою чергу, частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) «Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...».
Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бендерський проти України» (Заява № 22750/02§42) суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 та частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову Громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_2 - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя В.В. Падій