Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
20 вересня 2016 р. № 820/4753/16
Харківський окружний адміністративний суд в особі судді Самойлової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, третя особа: ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до належного суду із зазначеним позовом, в якому просить зобов'язати відповідачів звільнити з-під арешту заставлене майно - квартиру АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_2 та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна арешти, накладені відповідачами.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що 14.07.2008 р. між ЗАТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за яким банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 130 000,00 доларів США на умовах повернення до 14.07.2023 року та сплати відсотків за його користування. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором позичальник ОСОБА_2 передала кредитній установі в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1, про що 14 липня 2008 року був укладений договір іпотеки № РML 706/121/2008. Обтяження квартири іпотекою зареєстровано 14.07.2008 р. в Державному реєстрі іпотек за № 7559331.
01.07.2010 р. за договорами купівлі - продажу кредитного портфелю та договором про відступлення права вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло права кредитора щодо боржника ОСОБА_2 та, відповідно, права іпотекодержателя щодо заставленного майна - квартири АДРЕСА_1.
30.05.2016 р. за договорами про відступлення права вимоги № 10 та відступлення прав за договором іпотеки зазначені права кредитора та іпотекодержателя перейшли до ТОВ «АНСУ».
30.05.2016 р. між позивачем та ТОВ «АНСУ» був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, а 31.05.2016 р. - договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки. На підставі вказаних договорів, як зазначає позивач, він набув права кредитора за основним зобов'язанням та права іпотекодержателя вищевказаної квартири.
Позивач надав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Інші особи, що беруть участь у справі, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, згідно до вимог ст. 35 КАСУ, в судове засідання не прибули без повідомлення про причини неприбуття, заяв про розгляд справи за їх відсутності та заперечень проти позову не надали.
Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних і ній доказів у письмовому провадженні, відповідно до вимог ст. 128 КАСУ.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14.07.2008 року між ЗАТ «ОТП БАНК» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № РML 706/121/2008, згідно якого для задоволення повного та своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов'язань за кредитним договором № ML 706/121/2008, іпотекодавець надав в іпотеку іпотеко держателю нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20.12.2007року по справі № 2-4404/07. Вказаний договір 14.07.2008 року був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 939, і того ж дня в Державному реєстрі іпотек нотаріусом було зареєстроване обтяження - накладена заборона, реєстраційний № 7559303. Таким чином право застави, захисту якого просить позивач, виникло 14 липня 2008 року.
Згідно договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29.06.2010 року, нотаріально посвідченим договором про відступлення права вимоги від 01.07.2010 року ПАТ «ОТП БАНК» відступило права вимоги за вищевказаними кредитним і іпотечним договорами на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна». 30.05.2016 р. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами до ОСОБА_4 товариству з обмеженою відповідальністю «АНСУ», яке 30.05.2016 р. та 31.05.2016 р. в установленому законом порядку уклало договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ОСОБА_1 Відповідні відомості щодо іпотекодаржателя - ОСОБА_1 були внесені до Державного реєстру іпотек.
Отже на момент пред'явлення даного позову позивач є іпотекодержателем нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1.
Суд зазначає, що доказами справи підтверджується, що після набуття прав іпотекодержателя позивач прийняв рішення задовольнити свої вимоги в порядку позасудового врегулювання, передбаченому статтею 36 Закону України «Про іпотеку» та іпотечним застереженням, що міститься в іпотечному договорі. Однак наявність зареєстрованих обтяжень перешкоджає йому реалізувати зазначене законне право.
Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна предмет іпотеки обтяжений арештом, який виник на підставі постанови державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ про відкриття виконавчого провадження № 17635407 (номер запису 14340050 від 08.07.2011 р.). При цьому постановою від 28.11.2011 р. виконавчий документ - виконавчий напис № 11846, виданий 10.12.2009 р. - був повернутий стягувачеві. Крім того зареєстроване обтяження № 13030335 від 24.09.2012 р. на підставі постанови Червонозаводського ВДВС ХМУЮ про арешт нерухомого майна від 25.06.2012 р. 27.07.2016 р. щодо заставленого майна зареєстроване обтяження про арешт нерухомого майна на підставі постанови Червонозаводського ВДВС ХМУЮ за виконавчим провадженням № 48514348 (№ запису 15612913). При цьому зазначене виконавче провадження було відкрите ще 20.08.2015 року. Також з 23.04.2012 р. заставлене майно обтяжене арештом на підставі постанови Ленінського ВДВС ХМУЮ про відкриття виконавчого провадження № 27747082 (реєстраційний номер обтяження 12422653 ).
При таких обставинах, позивач не є стягувачем в жодному виконавчому провадженні щодо заставодавця, і жоден із зареєстрованих арештів, які оскаржуються, на час розгляду даної справи не є таким, що обтяжує предмет застави в інтересах заставодержателя.
Таким чином суд приходить до висновку, що права іпотекодержателя в даному випадку підлягає судовому захисту.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у даній справі, суд виходить з наступного.
Як вбачається із роз'яснень Верховного Суду України, викладених у його ж листі від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки.
Разом із тим ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлено випадки, підстави й порядок зняття арешту з майна, у тому числі відповідно до ч. 5 цієї норми у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження (конкретні випадки визначені в частинах 1 - 4 указаної статті) арешт із майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
У силу положень ст. 54 даного Закону звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.
Згідно із ч. 4 цієї норми заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. При цьому встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: 1) виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч. 3 ст. 54 цього самого Закону). Указані норми безпосередньо стосуються арешту як складової виконання рішення суду про задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями.
Ураховуючи наведене вище, а також виходячи із суті іпотеки, визначення якої міститься в ст. 1 Законі України «Про іпотеку», відповідно до якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, установленому цим Законом, позов про зняття арешту, накладеного державним виконавцем, підлягає задоволенню, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 54 вказаного Закону.
Натомість слід зауважити, що накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту частин 6 та 7 ст. 3 Закону N 898-IV убачається, що у разі, якщо належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна. При цьому не має підстав відмовляти у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю факту реального порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання боржником на момент пред'явлення відповідної вимоги. Факт порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя й не пов'язується з його існуванням, а отже, і порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Відповідно до ст. 16 вказаного Закону право застави виникає у заставодержателя з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
Частина 8 статті 54 даного Закону передбачає, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Згідно ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Аналізуючи норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що законодавець надає заставодержателю право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з доказів справи на адресу іпотекодержателя повідомлень про звернення стягнення на заставне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, з Червонозаводського ВДВС Харківського МУЮ та Ленінського ВДВС ХМУЮ не надходило, що не узгоджується з приписами ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження".
Також письмовими доказами справи підтверджується, що зареєстрована належним чином іпотека виникла 14.07.2008 р., тобто раніше накладених арештів.
Згідно звіту про оцінку майна від 05.05.2016 р., зробленого суб'єктом оціночної діяльності, ринкова вартість об'єкту оцінки - заставленого майна - складає 1 530 300 грн., тобто не перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, яка дорівнює 1 592 234 грн.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З урахуванням викладеного, повно, всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Згідно до ст. 94 КАСУ, позивечеві підлягають поверненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1104,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 128, 159, 160, 162, 181 КАСУ, суд, -
Позов задовольнити.
Зобов"язати Червонозаводський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції та Ленінський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції звільнити з-під арешту заставлене майно - квартиру АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_2 та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяження № 14340050 від 08.07.2011 р. про арешт нерухомого майна, обтяження № 13030335 від 24.09.2012 р. про арешт нерухомого майна, обтяження №15612913 від 27.07.2016 р. про арешт нерухомого майна, обтяжувачем яких є Червонозаводський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції; обтяження № 12422653 від 23.04.2012 р. про арешт нерухомого майна, обтяжувачем якого є Ленінський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.
Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі міста Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь ОСОБА_1 (61128, АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1104,00 (одна тисяча сто чотири) грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Самойлова В.В.