АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Апеляційне провадження №22-ц/796/9823/16 Головуючий в 1 інстанції -Сухомлінов С.М.
Доповідач - Желепа О.В.
13 вересня 2016 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Рубан С.М., Іванченка М.М.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, законного представника неповнолітнього ОСОБА_4 та за апеляційною скаргою Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2016 року та за апеляційною скаргою Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації на окрему ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3, Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції м. Києва про скасування свідоцтва про право власності, державної реєстрації права власності, визнання права власності, зобов'язання вчинити дії та за зустрічним позовом ОСОБА_7, який діяв як законний представник неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Визнано протиправним Наказ Управління житлово-комунального господарства дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 02 липня 2015 року за № 55855 «Про приватизацію квартири АДРЕСА_1».
Визнано недійсним свідоцтво про право власності (серія та номер НОМЕР_1) на квартиру АДРЕСА_1, видане 02 липня 2015 року на ім'я ОСОБА_4 сектором приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації та скасувати державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 74.8 кв.м., яка складається з жилих кімнат площею 13 кв.м., 13.1 кв.м.. і 16,7 кв.м., кухні площею 12, 2 кв.м, вбиральні 1,6 кв.м, ванної 3 кв.м., передпокою 12,5 кв.м., балкону 0,9 кв.м. та лоджії 1,8 кв.м.
В решті позову відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовити.
Також Дарницьким районним судом м. Києва в справі 03 червня 2016 року постановлено окрему ухвалу, відповідно до якої про виявлені факти порушення закону посадовими особами Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації та посадовими особами Державної фінансової інспекції в м. Києві і посадовими особами Державної фінансової інспекції України повідомлено Голову Київської міської державної адміністрації та Кабінет Міністрів України для відповідного реагування.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_3, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в які просив, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 та про задоволення зустрічного позову про виселення.
Скаргу обґрунтовував тим, що суд не повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення, не вірно застосував норми права, ті обставини справи, які суд вважав встановленими є недоведеними, надані позивачем докази були оцінені без врахування вимог закону.
Так скарга містить доводи про недоведеність ОСОБА_6 набуття права власності на спірну квартиру. Остання зайняла квартиру самоправно, а тому підлягає виселенню з неї.
Також в скарзі містяться доводи з приводу того, що не визнані судовими органами незаконними розпорядження з приводу переведення спірної квартири в число службових, не визнаний недійсним ордер на отримання вказаної квартири, а відповідно не був порушений порядок приватизації вказаної квартири, та відсутні підстави для скасування свідоцтва про право власності на неї , яке видане неповнолітньому ОСОБА_4. Суд не врахував, що позов який подавала ОСОБА_6 до адміністративного суду з приводу незаконності дій посадових осіб був залишений без розгляду,тобто остання не довела протиправну поведінку органів, які видавали розпорядження та не довела порушення своїх прав. Суд безпідставно відмовив у виселенні ОСОБА_6 та її родини з квартири на вимогу законного власника. Суд не надав належної оцінки доказам, які надавала позивачка з приводу фінансування будівництва спірної квартири , оригінали яких суду не подавались.
З рішенням також не погодилась Дарницька районна державна адміністрація, яка в своїй скарзі просила про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні вимог.
В скарзі посилались на те, що наказ про приватизацію спірної квартири був виданий без порушень вимог діючого законодавства, а тому у суду були відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності.
Суд не звернув увагу, що рішення органів державної влади, щодо включення спірної квартири до числа службових, надання ордеру, виведення квартири з числа службових незаконними в установленому законом порядку не визнавались, а тому в органу приватизації були відсутні правові підстави для відмови ОСОБА_3 в приватизації спірної квартири на його неповнолітнього сина. Суд не врахував, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачка ОСОБА_6 зареєструвала своє право власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку, отримувала свідоцтво , яке в подальшому втратила.
Скарга містить посилання на ст. 331 ЦК України відповідно до якої право власності в особи на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації, а позивачка не довела, що таке право будь-коли за нею реєструвалось.
Також Дарницька районна державна адміністрація просила також скасувати окрему ухвалу з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
При цьому посилались на те, що розпорядження Дарницької районної державної адміністрації з приводу включення та виключення квартири з числа службових є чинними і не скасовані. Позивачка з такими позовними вимогами не зверталась, а суд в рішенні констатував факт незаконності таких розпоряджень, в наслідок чого порушив ст. 11 ЦПК України, та дійшов до безпідставного висновку про незаконність рішень органів владних повноважень, які не були скасовані у належний спосіб передбачений чинним законодавством.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_3 та представник Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації доводи скарги підтримали.
ОСОБА_6 та її представники проти задоволення апеляційних скарг заперечували.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_6 суд вважав встановленими такі обставини. Як вбачається з виписок (т.1 а.с.48,51), протоколу (т.2 а.с.78) та пояснень позивача ОСОБА_6, остання разом зі своїм чоловіком ОСОБА_8 27.04.1993 року стала засновником ТОВ «УНІСЕРВ», а потім була призначена директором цього товариства. В грудні 2003 року ТОВ УНІСЕРВ» уклало з AT «Югозаптрансстрой» договір про дольову участь в будівництві житлового будинку АДРЕСА_1, згідно умов якого замовник-підрядник продав, а ТОВ «УНІСЕРВ» купило одну квартиру в цьому будинку (т.1 а.с.10).
Як вбачається з довідки, гарантійного листа, квитанції (т.1 а.с. 12-14), квитанції (т.2 а.с.78) та пояснень позивача, в 1996 році ТОВ «УНІСЕРВ» сплатило на користь AT «Югозаптрансстрой» передбачену договором вартість квартири і при завершенні будівництва будинку AT «Югозаптрансстрой» по акту передало ТОВ «УНІСЕРВ» трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 15) і ця передача була зареєстрована в квартирному управлінні Київської міської державної адміністрації, що підтверджується штампом на вказаному акті.
Оскільки в 1996 році діючим законодавством не передбачалось видача ордеру на вселення у квартиру, яка була збудована за рахунок дольщика, то позивач зі своєю сім'єю вселилась в спірну квартиру на підставі акту прийому-передачі, що підтверджується листом начальника ЖЕД-201 (т.1 а.с.20).
В подальшому ТОВ «УНІСЕРВ» на загальних зборах в грудні 1998 року прийняло рішення про передачу ОСОБА_6 в приватну власність спірну квартиру, що підтверджується протоколом (т.1 а.с.242).
У 2002 році на спірну квартиру АДРЕСА_1 позивачу ОСОБА_6 був виданий технічний паспорт який є додатком до свідоцтва про право власності на житло (т.1 а.с. 17-19).
Згідно розпорядження Відповідача-2 від 03.03.2004 року № 154 житловий будинок АДРЕСА_1 був прийнятий у комунальну власність територіальної громади Дарницького району м. Києва та переданий на баланс комунальному підприємству «Управління житловим господарством Дарницького району м. Києва» (т.1 а.с. 105-106).
Як вбачається з рахунків (т. 1 а.с. 158-204) та пояснень позивача, остання уклала договір про надання житлово-комунальних послуг і з 2002 року сплачувала надані послуги.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні підтвердила факт проживання в спірній квартирі ОСОБА_6 зі своєю сім'єю з 1998 року.
Як пояснювала в суді першої інстанції позивачка, в березні 2014 року сталося залиття спірної квартири, а в травні 2014 року вона виявила, що з квартири зникло свідоцтво про право власності на спірну квартиру.
Як вбачається з листа (т. 1 а.с. 120), на ім'я голови Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації в жовтні 2013 року надійшла інформація, що в спірній квартирі яка передана ТОВ «УНІСЕРВ» ніхто не зареєстрований, але житлово-комунальні послуги оплачуються, хоча також існує і заборгованість.
13 березня 2014р. начальник державної фінансової інспекції в м. Києві направляє підготовлений відповідачем ОСОБА_3 лист (т.1 ст. 117) на ім'я в.о. голови Дарницькох районної в м. Києві державної адміністрації в якому просить включити до числа службових спірну квартиру.
Незважаючи на те, що Відповідачем-2 був прийнятий у комунальну власність будинок АДРЕСА_1 з двома службовими квартирами № 56 і № 58 (т. 1 а.с. 122), а спірна квартира була виділена і утримувалась ТОВ «УНІСЕРВ», Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 02.04.2014р. видається розпорядження № 176 про включення до числа службової житлової площі спірної квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 4 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP (затвердженого Постановою РМ УРСР № 37 від 04.02.1988р. до числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення.
Враховуючи те, що спірна квартира на день видачі розпорядження не була вільною, а знаходилась у володінні та користуванні позивача, то вказане розпорядження не може вважатись законним, оскільки згідно ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В подальшому на спірну квартиру 16.05.2014р. ОСОБА_3 отримує ордер № 5012 на заселення своєї родини, яка складається з дружити ОСОБА_13, батька ОСОБА_14 і двох синів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (т. 1 а.с.129), а 17.05.2014р. всі члени родини були зареєстровані в спірній квартирі.
Не заселяючись в квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_3 11.06.2014р. ініціює звернення державної фінансової інспекції м. Києва до Державної фінансової інспекції України з питанням про можливість виключення спірної квартири із складу службових, а голова фінансової інспекції України своїм листом від 25.06.2014р. погоджує таке питання (т. 1 а.с. 143) з посиланням на Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними.
Відповідно до п. 1.6. зазначеного Положення жиле приміщення виключається зі складу службових, якщо відпала потреба в такому його користуванні. При цьому виключення жилих приміщень зі складу службових проводиться за рішенням виконавчого комітету відповідної районної в місті ради на підставі клопотання Держфінінспекції, її територіального органу не раніше, ніж через 5 років після надання працівникові Держфінінспекцією цього рішення. В окремих випадках виключення жилого приміщення зі складу службових можливе з дозволу Голови Держфінінспекції без дотримання зазначеної вимоги.
Враховуючи наданий дозвіл, Відповідач-2 своїм розпорядженням № 405 від 14.07.2014р. виключив спірну квартиру з числа службової житлової площі.
В той же період ОСОБА_3 намагався вселитись в спірну квартиру, але робітники ЖЕД-201 не мали ключів від цієї квартири, оскільки там проживають інші мешканці. В зв'язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду, який своїм рішенням від 24.06.2014р. вселив останнього в спірну квартиру, в якій фактично проживає сім'я позивачки ОСОБА_6 (т. 1 а.с.96-98). При цьому позов про вселення не заявлявся до належних відповідачів.
Намагаючись узаконити своє право на спірну квартиру, ОСОБА_3 зі своєю дружиною ОСОБА_12 звернулись до Відповідача-2 з заявою про приватизацію спірної квартири на ім'я неповнолітнього сина ОСОБА_16, оскільки заявники вже використали своє право на безкоштовну приватизацію житла (т. 1 а.с. 146-149).
2 липня 2015р. Управління житлово-комунального господарства своїм наказом № 55855 задовольнило прохання ОСОБА_12 і передало спірну квартиру у приватну власність ОСОБА_4 і в цей же день було видано на його ім'я свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується заявами, довідкою, свідоцтвом , наказом (т. 1 а.с. 144,154,155) та поясненнями відповідача ОСОБА_3
Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Судом встановлено, що в 1996 році ТОВ «УНІСЕРВ» на підставі договору отримало спірну квартиру у власність, а в 1998 році передало цю квартиру у власність ОСОБА_6
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, а позивач навела належні докази тому, що вона, як власник, уклала з житловим комунальним підприємством договір, за яким весь час до 2014р. оплачувала житлово-комунальні послуги. Такий договір повинен був укладений тільки з власником квартири, а місце реєстрації власника не повинно бути саме в цій квартирі, оскільки згідно ч. 3 ст. 325 ЦК України кількість квартир, яка може бути у власності фізичної особи не є обмеженим.
З огляду на те, що судом було встановлено, що відповідачу ОСОБА_3 надано, як службову, в подальшому за дуже короткий термін виведено з числа службових, приватизовано , квартиру, яка була збудована за кошти ТОВ «Унісерв», яка була в установленому законом порядку передана цьому товариству, яке в свою чергу передало її ОСОБА_6, суд встановив, що наказ Управління житлово-комунального господарства Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 02 липня 2015 року за № 55855 «Про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності, яке видано на підставі вказаного наказу є незаконними, та такими, що порушують права позивача на спірну квартиру, набуту нею в установленому законом порядку.
Стосовно зустрічних вимог про виселення ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_8, то суд встановив, що вказані особи набули право користування спірною квартирою в установленому законом порядку, вселились до квартири не самоправно, як стверджував позивач за зустрічним позовом , а зі згоди власника, за кошти, якого була збудована спірна квартира, а тому відсутні передбачені законом підстави для їх виселення.
Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, апеляційний суд приходить до висновку, що ті обставини справи які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду про порушення прав позивача на спірну квартиру та доведеність її позовних вимог, в частині визнання незаконними наказу та свідоцтва про право власності, а також в частині безпідставності заявленого зустрічного позову, відповідає цим обставина та вимогам закону.
Доводи апеляційних скарг з приводу того, що розпорядження державної адміністрації з приводу віднесення спірної квартири до числа службових, а також ордер відповідача на вказану квартиру не визнавався в установленому законом порядку незаконними, а також відсутність відповідних позовних вимог,- правового значення не мають з огляду на те, що судом в даній справі була надана вірна правова оцінка діям посадових осіб, щодо віднесення до числа службових квартири, яка ніколи не перебувала у державній чи комунальній власності, та належала товариству, якому була передана забудовником в установленому законом порядку, в подальшому передана позивачу, яка більш ніж 10 років проживала в ній та несла витрати на її утримання.
Доводи скарг про те, що позивач в установленому законом порядку не зареєструвала своє право власності, а тому не має права вимоги в даній справі, колегія суддів не приймає, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 128 ЦК України в редакції, яка діяла на час будівництва спірної квартири, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом, або договором.
Суд першої інстанції дав належну оцінку, наданим суду доказам, та встановив, що спірна квартира за актом прийому передачі була передана ТОВ «УНІСЕРВ» забудовником і ніколи не передавалась в державну власність.
Посилання Державної адміністрації на ст. 331 ЦК України в редакції 2004 року, в частині виникнення права власності в особи на новостворене нерухоме майно з моменту державної реєстрації, колегія суддів не може прийняти, з огляду на те, що право на спірну квартиру у позивача виникло до 2004 року , а тому відповідно до даних правовідносин вказана норма не застосовується.
Доводи апеляційної скарги з приводу неналежності поданих позивачем доказів, колегія суддів не приймає, так як в судовому засіданні апеляційного суду були досліджені оригінали квитанцій, з яких вбачається внесення ТОВ «Унісерв» грошових коштів в рахунок оплати будівництва квартири. В справі також наявні довідки про те, що товариство повністю внесло оплату за договором , наявний акт прийому передачі спірної квартири від забудовника товариству. Вказаний акт також був переданий в житлово-експлуатуючу організацію, що вбачається з переписки між ЖЕК та Державною адміністрацією. Суду також були подані квитанції про оплату ОСОБА_6 витрат на утримання спірної квартири та інших комунальних платежів.
Надаючи оцінку наявним в справі доказам в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира належала спочатку юридичній особі, яка відповідно до свого Статуту на загальних зборах прийняла рішення про передачу її одному з засновників товариства, а саме: позивачу по справі.
При цьому посилання на відсутність даних, які б свідчили про те, що спірна квартира на праві власності реєструвалась за позивачем правового значення не мають, оскільки відповідно до законодавства, яке існувало на час виникнення спірного майна, така реєстрація не була обов'язковою.
Та обставина, що позивач не надала суду правовстановлюючий документ про реєстрацію за нею права власності на спірну квартиру не позбавляє її вказаного права з огляду на те, що право на проживання у спірній квартирі позивач отримала від законного власника .
Доводи апеляційних скарг з приводу того, що позивач в даній справі не заявляла вимоги про визнання незаконними розпорядження про включення спірної квартири до числа службових, а в адміністративному судочинстві такі вимоги залишені без розгляду, також не впливають на правильність постановленого рішення з огляду на те, що в межах заявлених позивачем вимог, а саме вимог про незаконність приватизації квартири, яка на праві власності належала іншій особі, суд зобов'язаний був встановити, яким чином квартира,яка на праві власності належала юридичній особі , стала службовою квартирою та змінила свого власника, і зобов'язаний та мав право надати юридичну оцінку діям посадових осіб, які призвели до таких обставин.
Суд дав належну правову оцінку, що фінансовий орган в особі відповідача по справі, належним чином не з'ясувавши дійсного власника спірної квартири, безпідставно звернувся з відповідним поданням до районної державної адміністрації про включення квартири до числа службових.
В свою чергу державна адміністрація, якій листом повідомлялось про те, що спірна квартира за актом прийому передачі передавалась товариству, також повідомлялось, що на протязі 10 років вносилась оплата за квартиру, а заборгованість існувала лише за не значний проміжок часу прийняла рішення про віднесення спірної квартири до числа службових.
Встановивши вказані обставини в даній справі, а також включення та виведення з числа службових спірної квартири в стислі строки менше ніж 4 місяці, суд першої інстанції обґрунтовано постановив по справі окрему ухвалу, щодо дій посадових осіб відповідача Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, з метою проведення відповідної перевірки та негайного реагування.
Доводи апеляційної скарги , поданої на окрему ухвалу з приводу не скасування розпоряджень адміністрації в передбачений законом спосіб не доводять, що суд встановивши обставини по справі, не мав права повідомити про встановлені факти вищий орган, з метою спонукання державної адміністрації скасувати незаконні розпорядження, щодо включення до числа службових квартири, яка на праві власності належить іншій особі.
Суд першої інстанції, вирішуючи вимоги , в частині визнання незаконним наказу та свідоцтва про право власності, та в частині вирішення зустрічних вимог про виселення , а також ухвалюючи окрему ухвалу, повно встановив обставини, які мали значення для вирішення цих вимог, дав належну правову оцінку доказам , ухвалив судові рішення без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду, в цій частині позовних вимог та скасування окремої ухвали відсутні.
Разом з тим, вирішуючи вимоги про визнання права власності, суд першої інстанції, вважав встановленою обставину, що ОСОБА_6 видавалось свідоцтво про право власності на спірну квартиру, проте воно було викрадене після залиття квартири.
Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції погодитись не може, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б доводили, що таке свідоцтво ОСОБА_6 отримувала, окрім пояснень самого позивача. Посилання на те, що технічний паспорт на квартиру є додатком до свідоцтва, колегія суддів прийняти не може, так як в технічному паспорті не зазначені реквізити свідоцтва, до якого він є додатком та не вказано яким органом і коли таке свідоцтво видавалось. Відсутні будь-які документи, які б свідчили, що компетентними органами відбувалась реєстрація права власності на підставі будь-якого свідоцтва на спірну квартиру за позивачем ОСОБА_6
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 звернулась до компетентних органів з метою проведення реєстрації своїх прав під час слухання справи в районному та апеляційному суді. Проте їй в такій реєстрації відмовляється, з огляду на те, що на даний час право власності на спірну квартиру вже зареєстровано за неповнолітнім ОСОБА_4
З огляду на те, що суд визнав незаконною приватизацію квартири та визнав недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4, позивач ОСОБА_6 має право здійснити реєстрацію своїх прав на вказану новозбудовану квартиру в установленому законом порядку, подавши необхідний перелік документів до державного реєстратора.
Суд в даному випадку не повинен підміняти державні органи та порядок, визначений для реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно, яке було збудоване Товариством, яке на загальних зборах вирішило питання про передачу спільного майна одному з засновників.
Попередній власник квартири,а також забудовник не оспорюють право ОСОБА_6, на отримання її у власність. ОСОБА_6 не довела суду, що їй будь-коли видавалось свідоцтво-про право власності на спірну квартиру і вона не може отримати дублікат, а тому визнання за останньою права власності в судовому порядку, за таких обставин не охоплюється змістом ст. 392 ЦК України.
Відповідачі в даній справі, до яких заявлено позов про визнання права власності не є особами, які набули прав на спірну квартиру в установленому порядку, а тому вони не є належними відповідачами за вимогами про визнання права власності.
За даних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що права ОСОБА_6 не підлягають захисту в порядку передбаченому ст. 392 ЦК України, а можуть бути захищені після скасування права власності на спірну квартиру неповнолітнього ОСОБА_4, шляхом подання останньою, необхідних документів для видачі їй свідоцтва про право власності в установленому законом порядку.
Враховуючи, що в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності, суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також вважав встановленою, недоведену обставину з приводу того, що позивач по справі раніше вже отримувала свідоцтво про право власності на спірну квартиру, рішення суду в цій частині вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог .
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, законного представника неповнолітнього ОСОБА_4, Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2016 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_6 про визнання права власності скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3, Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації , третя особа: Управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції м. Києва про визнання права власності, - відмовити.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2016 року та окрему ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2016 залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді: