33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
19 вересня 2016 р. Справа № 918/971/16
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якої діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до відповідача ОСОБА_1 міського комунального підприємства
про стягнення в сумі 448 858,48 грн
Суддя Андрійчук О.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2, дов. від 22.04.2016 року
від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 25.08.2016 року
Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.
У вересні 2016 року ДП НАЕК "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська АЕС" (надалі-позивач), звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 міського комунального підприємства (далі -відповідач) про стягнення в сумі 448 858,48 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що:
01.10.2002 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач) укладено договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді (надалі-договір), відповідно до п. 1. якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у строки, передбачені цим договором.
Усупереч умов договору відповідач не оплатив вартості одержаної теплової енергії, отриманої у червні, липні 2016 року, у результаті чого виникла заборгованість в розмірі 445 135,96 грн, яку позивач просить суд стягнути у судовому порядку.
Крім того, позивач за неналежне виконання договірних зобов'язань у порядку, передбаченому п. 7.2.2. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 06.07.2010 року) та ст. 625 ЦК України, нарахував пеню в розмірі 3 393,24 грн та 329,28 грн 3% річних.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 509, 526, 551, 623, 624, 625 ЦК України, ст. ст. 224, 225, 229, 230 ГК України.
Ухвалою суду від 07.09.2016 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 19.09.2016 року.
19.09.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.10.2002 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач) укладено договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді (договір), відповідно до п. 1 якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
За п.п. 10.1., 10.4. договору цей договір набуває чинності з 01.10.2002 року та діє до 01.10.2003 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Згідно з п. 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах договору у вигляді води на такі потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гаряче водопостачання - протягом року, технологічні потреби.
Відповідно до п. 5.1. договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку і розрахунковим способом згідно з додатком № 1.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання параграфу § 5 глави 54 ЦК України та § 3 глави 30 ГК України.
Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила).
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно приписів ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 275 та ч. 6 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. За ч. 5 ст. 19 наведеного Закону споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 4 ст. 19 та ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.
Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами, відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
При цьому п. 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що позивач щомісячно 2 числа (робочий день після вихідного) подає відповідачу кількість спожитої теплової енергії за звітний період, рахунок для оплати і податкову накладну.
Щодо умови договору про здійснення оплати на підставі рахунку позивача, суд зазначає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за надані послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 року у справі № 3-3902к09.
Як встановлено судом із наявних матеріалів справи та пояснень представників сторін, відповідач отримав від позивача рахунки № СП 000707-тв від 31.07.2016 року на суму 2, 69 грн та № СП000708-тв від 31.07.2016 року на суму 445 133,27 грн, всього на суму 445 135,96 грн.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
За п. 6.2. договору розрахунки за теплову енергію, яка відпускається споживачеві, проводиться на основі рахунків шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ВП «Рівненська АЕС» щомісячно до 25 числа, наступного за розрахунковим.
Усупереч зазначеному відповідач не оплатив вартості використаної теплової енергії, отриманої у червні, липні 2016 року, у результаті чого виникла заборгованість в розмірі 445 135,96 грн.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 445 135,96 грн.
Крім того, позивач за неналежне виконання договірних зобов'язань у порядку, передбаченому п. 7.2.2. договору (з урахуванням змін, внесеними додатковою угодою № 1 від 06.07.2010 року) та ст. 625 ЦК України, нарахував пеню в розмірі 3 393,24 грн та 329,28 грн 3% річних відповідно.
За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підпунктом 7.2.2. п. 7.2. договору (з урахуванням змін, внесеними додатковою угодою № 1 від 06.07.2010 року) за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення від суми невиконаних зобов'язань.
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перерахувавши розмір пені та 3% річних (з урахуванням вимог ст.ст. 253, 254 ЦК України, фактичної кількості днів у 2016 році), суд встановив, що розмір перших становить 3 016,22 грн (при заявленому - 3 393,24 грн), а других - 291,89 грн (при заявленому - 329,28 грн), вимоги про стягнення пені та 3% річних підлягають частковому задоволенню.
Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, то вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо ( п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.
Суд, дослідивши причини невиконання зобов'язання, встановив, несвоєчасність сплати зумовлена тим, що відповідач надає житлово-комунальну послуги всім споживачам без винятку (населенню, бюджетним організаціям тощо), а тарифи на відповідні послуги не відповідають дійсній вартості таких послуг. Крім того, борг держави Україна перед відповідачем за послуги централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, склав 16 134 976,43 грн., а за надану теплову енергію, опалення та постачання гарячої води - 1 264 819,00 грн., на підтвердження чого відповідачем надано протоколи № 61/15, ; 63/15 від 18.12.2015 року, якими узгоджена різниця в тарифах за 10 місяців 2015 року, не враховуючи витрат, понесених в листопаді-грудні 2015 року та січні-травні 2016 року, які складають 3 924 908,00 грн. Також постановами НКРЕКП встановлено тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення, на постачання теплової енергії, послуги з централізованого водопостачання гарячої води та опалення з нульовим рівнем рентабельності. Відповідачем на рахунки позивача у період з листопада 2015 року по червень 2016 року перераховано 15 155 973,43 грн. Однак арешт коштів на рахунках відповідача органом ДВС позбавляє останнього можливості по здійсненню оплати наданої теплової енергії.
Судом встановлено, що господарська діяльність відповідача є збитковою. Так, у 2013 році збиток останнього склав 6 029 000,00 грн., у 2014 році - 12 284 000,00 грн., у 2015 році - 11 466 000,00 грн., у І півріччі 2016 року - 9 157 000,00 грн., що стверджується звітами про фінансові результати за відповідні періоди (рядок 2355).
Враховуючи інтереси обох сторін, причини неналежного виконання зобов'язання, беручи до уваги наслідки порушення зобов'язання, поведінки відповідача, суд, керуючись ст. 83 ГПК України, вважає за можливе зменшити розмір пені з 3 016,22 грн до 2 500,00 грн.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів заявлені позовні вимоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 міського комунального підприємства (майдан Незалежності, 2, м. Вараш, Рівненська область, код ЄДРПОУ 30536302) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (м. Вараш, Рівненська область, 34400, код ЄДРПОУ 05425046) 445 135,96 грн основного боргу, 2 500,00 грн пені, 291,89 грн 3% річних та 6 726,82 грн судового збору.
3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 893,24 грн пені та 37,39 грн 3% річних відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.09.2016 року.
Суддя Андрійчук О.В.