14 вересня 2016 рокусправа № 804/2163/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.
суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю
за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року у справі №804/2163/16 за позовом ОСОБА_1 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
15 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення - рішення №8/1302 від 09 березня 2016 року.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що за всі спірні періоди (три місяці 2013 року, 2014 рік, 2015 рік) податкове зобов'язання по орендній платі за землю було узгоджене в порядку ст. 54 ПКУ, шляхом подання відповідних річних декларацій. Тому відповідач не має права та законодавчих підстав виносити податкове повідомлення - рішення №8/1302, самостійно визначаючи вже визначене та узгоджене податкове зобов'язання по сплаті орендної плати за землю, без проведення відповідної перевірки та складання відповідного акту. Позивач зазначає, що підставою для нарахування орендної плати є договір оренди, який містить істотні умови - орендну плату, втручання податкового органу у договірні відносини вважає незаконним. Також, позивач вважає, що норми ПК України стосовно нарахування та сплати орендної плати за землю не відповідають вимогам щодо чіткості, передбачуваності та зрозумілості закону.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.03.2006 року між ОСОБА_1 та Дніпропетровською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Вищевказаний договір зареєстровано 15.06.2006 за №040610400691.
Згідно п.п. 3.1.,4.1.Договору Договір укладено на п'ятнадцять років. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1.3
Судом також встановлено, що позивачем до податкового органу подавалися податкові декларації з плати за землю (земельний податок та /або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013-2015 роки, в яких була встановлена річна орендна плата в сумі 62 295,51 в 2013, 2014 роках та 77 807,09 в 2015 році.
09.03.2016 податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення №8/1302, яким визначено розмір податкового зобов'язання на суму 210 364,43 грн..
Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення №8/1302 є предметом спору переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спір між сторонами суд першої інстанції виходив з того, що прийняте у відношення позивача податкове повідомлення - рішення є законним та обґрунтованим, оскільки з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає зарахуванню до бюджету має відповідати вимога п.п. 288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) вбачається, що користування землею в Україні є платним.
З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, зокрема, пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 визначено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів та в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 вказаного Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
А відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Так, пп. 14.1.136. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, що кореспондується зі ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначає, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.
Так, дійсно розмір та умови внесення орендної плати встановлюються сторонами у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПК).
Проте, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 вказаного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2 п. 288.5ст. 288 Податкового кодексу України).
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 вказаного Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати визначеної у договорі.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності (п. 5.2 ст. 5), до моменту внесення до договору оренди відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно податкового повідомлення-рішення від 09.03.2016 № 8/1302.
Вказаний висновок узгоджується також із практикою Верховного Суду України. Так, у справі № 21-274а14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська фірма "Усе для дому" до Державної податкової інспекції у м. Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення у своєму рішенні від 02.12.2014, Суд зазначив, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, до моменту внесення до договору відповідних змін розмір орендної плати не може бути меншим, ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.
Стосовно доводів позивача про невідповідність норм ПК, в частині регулювання орендної плати за землю, стандартам європейського права суд зазначає, що засобом забезпечення верховенства Конституції України є діяльність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Ця діяльність здійснюється Конституційним Судом України на підставі частини першої статті 150 Конституції України, а також пункту 1 статті 13 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування фактів визнання окремих положень ПК неконституційними та такими, що не підлягають застосуванню.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу, суд зазначає, що будь-який національний закон, в контексті сприйняття його судом при розгляді конкретних справ, має аналізується на предмет відповідності верховенства права щодо чіткості, передбачуваності, зрозумілості та захисту від свавільного втручання влади.
На думку позивача норми ПК України не відповідають вимогам якості закону на предмет відповідності верховенства права щодо чіткості, передбачуваності, зрозумілості та захисту від свавільного втручання влади.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що якість закону та його відповідність на предмет чіткості, передбачуваності та зрозумілості полягає в тому, що особа має розуміти правові наслідки прийнятого Закону відносно себе та свого майна, розуміти свої права та обов'язки при майбутньому виконанні вимог Закону, розуміти наслідки невиконання Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває в договірних відносинах з Дніпропетровською міською радою з 2006 року, в той же час, 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, яким впроваджено нові норми грошової оцінки при оренді земельної ділянки, відтак в 2013, 2014 2015 роках, позивач був обізнаний про свої нові права та обов'язки як орендаря земельної ділянки, а наслідки невиконання ним вимог Закону мали бути очікуваними та зрозумілими.
Таким чином, настання несприятливих наслідків у вигляді збільшення податкового зобов'язання позивачу є результатом діяльності суб'єкта владних повноважень щодо приведення у відповідність Закону розміру орендної плати за землю та не може розцінюватись як доказ незадовільної якості Закону.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення діяв в порядку та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вказане зумовлює відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою із дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а підстави для її зміни або скасування - відсутні.
Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року у справі №804/2163/16 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: О.О. Круговий
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк